ІА “ФАКТ” вже писало про те, що Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн відреагувала на ініціативу вотуму недовіри, заявивши, що за нею стоять екстремістські сили – від антивакцинаторів до путіністів, які прагнуть розколоти Європу через фейки та змови. Вона наголосила, що не дозволить зруйнувати єдність проєвропейських і демократичних інституцій та назвала ініціаторів резолюції маріонетками ворогів ЄС.
Вотум недовіри ініціював румунський ультраправий депутат Георге Піпереа. Резолюція подолала процедурні бар’єри, голосування відбулося сьогодні, і фон дер Ляєн успішно його пережила.
Взагалі-то вотум недовіри проти Європейської комісії є рідкісним явищем: для його прийняття потрібно щонайменше дві третини голосів депутатів. У даному випадку 175 депутатів підтримали резолюцію, 360 – виступили проти, а 18 утрималися.
Втім варто зауважити, що вотум недовіри до Урсули фон дер Ляєн – не лише внутрішня справа Брюсселя. Для України це сигнал політичної турбулентності в самому серці ЄС, що може безпосередньо вплинути на подальшу фінансову й політичну підтримку Києва. Голова Єврокомісії стала одним із ключових союзників України після початку повномасштабної війни, і будь-яке ослаблення її позицій – чи то через втрату авторитету, чи через вимушені альянси з консерваторами – могло б змінити траєкторію європейської солідарності. За лаштунками процедурного голосування відбувається глибший конфлікт довіри, прозорості та єдності в самому ЄС.
Угода без листування: вирок фон дер Ляєн як вирок системі довіри в ЄС
Прецедент, що через який постало питання про вотум недовіри, сягає корінням в історію 4-річної давнини. У 2021 році фон дер Ляєн напряму домовлялася з главою Pfizer про контракт на 1,8 мільярда доз вакцини. Але це були не офіційні перемовини через документи – все відбувалося в месенджерах і по телефону. А коли журналісти звернулися з запитом оприлюднити листування, у Єврокомісії відмовили, пославшися на те, що це просто СМСки, які не зберігали, бо це не документи.
Це викликало хвилю обурення. Адже мова йде не про замовлення кави, а про угоду на 35 мільярдів євро, що стосується здоров’я мільйонів людей. Зрештою, 14 травня цього року суд ЄС постановив, що Комісія реально порушила правила прозорості. І що аргумент про відсутність повідомлень не витримує критики.
Цей вирок став ляпасом для фон дер Ляєн. У Європарламенті її жорстко критикували, особливо ліві та зелені. Для України ця історія дуже промовиста. Якщо прагнемо до ЄС, маємо не лише писати стратегії й закони, а й реально дотримуватись стандартів прозорості. Бо навіть там, де, здавалося б, “усе по-європейськи”, непрозорість вилізає боком – з репутаційними втратами й політичними наслідками.
Ми маємо справу не з конфліктом персоналій, а з кризою коаліційного коду Європарламенту. Внутрішньополітична архітектура ЄС, що трималася на уявній рівновазі лібералів, християнських демократів і соціалістів, сьогодні розповзається під тиском власних суперечностей. Більше не працює сама ідея “більшості задля єдності”.
З одного боку, Урсула фон дер Ляєн спирається на стару систему координат – на Європейську народну партію, до якої вона належить, на соціалістів та лібералів. Але навіть у лавах її власної фракції звучать голоси про втому від стилю її керівництва, надмірне зближення з правими та втрату політичного центру.
З іншого боку, формальні ініціатори вотуму – депутати-євроскептики, пов’язані з новими альянсами на кшталт “Patriots for Europe”, які набирають силу після минулорічних виборів. Це нова реальність, у якій розмивається сам концепт “проєвропейської більшості”.
Варто відзначити, що частина депутатів, зокрема з фракцій EPP та ECR, відкликала свої підписи під вотумом не тому, що передумали, а тому що зрозуміли політичну небезпеку: падіння фон дер Ляєн сьогодні відкриє двері не до “оновлення”, а до повзучої легалізації радикалів.
І тут найголовніше. Сама фон дер Ляєн, щоб утримати коаліцію, почала фліртувати з фракціями, які ще п’ять років тому називала токсичними. Сьогодні вона шукає компроміс не лише з EPP чи S&D, а й із тими, хто виступає за обмеження прав мігрантів, проти “Зеленого курсу” та підтримує націоналістичний порядок денний. А це вже інша політика.
Це не боротьба за портфелі. Це боротьба за майбутню конфігурацію Європи. І ми маємо це бачити. Бо коли кажемо, що хочемо “до Європи”, важливо розуміти, в яку саме Європу. Та, яку представляє фон дер Ляєн, поступово зникає. А та, яка набирає силу, вже не так однозначно підтримує ідею розширення, не так довіряє Східній Європі й готова переглядати пріоритети.
І ось тут найскладніше. Ми звикли покладатися на фон дер Ляєн як на символ підтримки. Але в європейській політиці не буває сталих символів. Там усе підпорядковано балансу сил. А отже, наша головна задача – не чекати, що хтось “проб’є” для нас вступ до ЄС, а закладати свою легітимність у щоденних діях. Бо європейська політика, як показує цей вотум, – про постійну боротьбу за центр. І той, хто не тримається ядра, – випадає.
Після провалу вотуму: чи зберегла фон дер Ляєн владу, а не лише посаду?
Це не просто вотум недовіри – це вотум про стан політичної конструкції Євросоюзу. Якби дві третини Європарламенту сьогодні підтримали резолюцію, весь склад Єврокомісії, разом з Урсулою фон дер Ляєн, мусив би скласти повноваження. Це прямо передбачено статтею 234 Договору про функціонування ЄС.
Тоді ЄС запустив би процедуру повного перезавантаження – Європейська рада почала б шукати нового кандидата на голову Комісії, при цьому кожна держава-член висунула б свого комісара, а Європарламент провів би безліч слухань і затверджень. І все це тривало би не тиждень, і навіть не місяць. А тепер уявімо: війна в Україні, трансатлантична невизначеність, криза довіри до НАТО, і паралельно – паралізована Комісія. Цей сценарій розвитку подій для України був би менш ніж очікуваним та бажаним.
Тепер відомо, що резолюція провалилася, і фон дер Ляєн залишається, але чи не відбудеться при цьому інше – непублічне падіння? Чи зможе вона з тією самою легітимністю далі формувати політику? Вже сьогодні стає очевидним, що соціалісти та зелені висловлюють відкрите незадоволення зближенням фон дер Ляєн із правими силами; критика зростає навіть у лавах її Європейської народної партії. Тобто політичний авторитет тримається на штучній підтримці, а не на довірі.
А тепер питання ключове: що втрачає Україна, якби Урсула фон дер Ляєн втратила контроль навіть без формального голосування? Ми б втратили не чиновника, а найвпливовішу союзницю в Брюсселі – людину, яка персонально протягувала пакети допомоги, санкції й ідею вступу України в ЄС. І якщо завтра її політична вага стане лише номінальною, її слово вже не буде визначальним у європейських кабінетах.
Тетяна Вікторова
