У 2024 році Верховна Рада України розглянула новий законопроєкт, спрямований на захист персональних даних за стандартами ЄС. Ініціатива виникла на тлі критики медіа, що часто публікують конфіденційну інформацію без належного обґрунтування. Законопроєкт передбачає, що обробка та публікація персональних даних можливі без згоди особи, якщо це “служить суспільному інтересу”. Однак критики вказують на відсутність чітких критеріїв суспільного інтересу, що створює правову невизначеність і ризики зловживань.
Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини, з цього приводу зазначає, що така невизначеність може порушити право на приватність і створити можливості для маніпуляцій у медіапросторі. На думку експерта, закон повинен чітко окреслити випадки, коли суспільний інтерес дійсно виправдовує публікацію персональних даних.
Резонансність понад усе?
Одним із найобговорюваніших інцидентів 2024 року став випадок, коли медіа оприлюднили інформацію про службові романи начальника Рівненського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК). Спершу відео зʼявилося на YouTube-каналі блогера Анатолія Шарія, а потім було перепубліковано багатьма популярними медіа, серед яких “Новини ТСН”, “Фокус”, “Україна сьогодні” та “Волинські новини”. Медіа не блюрили обличчя жінок, пов’язаних з начальником ТЦК, та навіть поширили фото його дружини й дитини.
Крім того, порушенням конфіденційності та права на приватність у медіа стала публікація фото та відео жертв російських обстрілів, зокрема після атаки на Львів у вересні 2024 року. Фото знесиленого чоловіка, який втратив родину в результаті обстрілу, швидко стали популярними в ЗМІ, спричинивши обговорення того, чи етично публікувати зображення постраждалих у момент їхнього горя. Підтримка такого висвітлення ґрунтується на необхідності документування воєнних злочинів для міжнародної спільноти, але критики наголошують на порушенні права на приватність і можливості додаткового травмування потерпілих.
Ще одним прикладом порушення конфіденційності є випадки публікації матеріалів без згоди постраждалих осіб під час війни, де зображення та імена можуть бути використані без належної обережності. Це все частіше стає темою дискусій в медіа та серед правозахисників, які вказуються на необхідність розробки чітких стандартів для висвітлення травмуючих подій.
Міжнародний досвід у захисті приватної інформації
Порівняння з міжнародним досвідом показує, що деякі країни ЄС більш жорстко регулюють подібні випадки. Наприклад, у Німеччині медіа мають чітко обґрунтовувати суспільну необхідність при публікації приватної інформації. Французьке законодавство передбачає санкції для медіа, що порушують конфіденційність, якщо це не підкріплено явною потребою інформування суспільства.
Експерти Центру демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) звертають увагу на важливість імплементації європейських стандартів захисту даних в українське законодавство. Вони вказують, що гармонізація з Європейським медіаактом сприятиме створенню прозорих правил, які захищають права людини і підтримують належний рівень приватності у цифрових медіа.
Проблема дотримання конфіденційності в українських медіа вимагає чітких законодавчих та етичних рамок.
Деякі рекомендації для медіа могли б включати:
– Впровадження практики блюрування облич людей, особливо дітей, якщо розголошення інформації про конкретних осіб не є критично необхідним;
– Розробку внутрішніх редакційних стандартів, що враховують специфіку правозахисного підходу до висвітлення тем, де йдеться про конфіденційність;
– Співпрацю з правозахисними організаціями для навчання журналістів щодо етики роботи з персональними даними.
Конфіденційність vs. суспільний інтерес
Таким чином, новий законопроєкт ставить перед українськими медіа серйозні етичні вимоги, зобов’язуючи до більшої відповідальності у роботі з персональними даними. Медіаспільнота перебуває у пошуках балансу між інформуванням громадськості та захистом прав людини, що є фундаментальним аспектом демократичної журналістики.
Досвід продемонстрував, що суспільний інтерес не завжди може бути виправданням для розголошення особистої інформації, особливо коли йдеться про дітей, жертв насильства та інші вразливі групи. Отже, щоб запобігти порушенням прав людини і зберегти довіру до медіа, журналісти мають постійно удосконалювати свої етичні стандарти і дотримуватися відповідального підходу до конфіденційності, зважаючи на довготривалі наслідки для суспільства та окремих людей.
Евеліна Халковська
