Франція розраховується за європейську щедрість: чому француз із оплаченої роботодавцем зарплати отримує менше половини (продовження)

ІА “ФАКТ” вже писало про вірусну калькуляцію французької зарплати, де €95 тис. витрат роботодавця перетворюються лише на €39 тис. “на руки”. Виглядає промовисто, але це не сенсація, а край системи, який випадково став мемом. 

Насправді французька модель складніша: податки рахуються на рівні домогосподарства, враховують сім’ю, витрати, тип зайнятості – і саме тому одна й та сама зарплата може “коштувати” по-різному. Вірусний мем спрощує ситуацію на ринку праці, але влучає точно в нерв: праця у другій економіці єврозони об’єктивно одна з найдорожчих у світі.

Проблема не лише в тому, скільки забирають із зарплати, а в тому, що саме робоче місце стає дорогим ще до її виплати. Франція купує за це сильну соціальну державу дешеву медицину, низьку бідність серед пенсіонерів, щедрий перерозподіл. Але рахунок уже не сходиться: дефіцит перевищив 5% ВВП, борг понад 115%, –  система потребує все більше ресурсів, ніж економіка здатна стабільно генерувати.

І тут головне, що французька модель не ламається, а входить у фазу, де стає занадто дорогою для безболісного утримання. Це вже не історія про “високі податки”, а про межу держави, яка звикла гасити будь-який шок грошима – і більше не може цього робити без ризику для себе.

Не звільняють – просто перестають наймати

На ринку праці ця напруга проявляється не як одномоментна катастрофа, а як дедалі жорсткіший відбір. Наприкінці минулого року приватна зайнятість у Франції знижувалася два квартали поспіль. У четвертому кварталі було втрачено 28,7 тис. приватних робочих місць, із них 19,4 тис. припали на ринкові послуги, 3,2 тис. – на промисловість і 3,1 тис. – на будівництво. 

Тимчасова зайнятість, яка зазвичай є першим буфером перед постійним наймом, лишалася на 9% нижчою за допандемічний рівень. Це означає, що французька система б’є не стільки по вже існуючій зайнятості, скільки по готовності створювати нові “звичайні” місця там, де маржа тонка, попит непевний, а кожна зайва людина одразу стає дорогим зобов’язанням.

Найболючіше це видно в низькомаржинальних послугах. Франції має порівняно низьку кількість таких робочих місць, зокрема в торгівлі. Це добре для якості найнижчих зарплат, але гірше для кількості простих місць входу на ринок праці. Натомість промисловість у Франції не вмирає, а стає більш вибірковою. 

Торік країна залучила 472 промислові інвестиційні проєкти, а 39% усіх робочих місць, створених або збережених завдяки рішенням іноземних інвесторів, припали саме на виробництво. Великі компанії дали 58% усіх цих місць, а кількість нових центрів досліджень і розробок, відкритих іноземними інвесторами, зросла на 33% і досягла 53. Це і є нова селекція: Франція ще вміє приваблювати високовартісні, технологічні й стратегічні функції, але дедалі гірше масштабує масові робочі місця в секторах, де продуктивність не встигає за ціною праці.

Саме в цей момент у сюжет по-справжньому входить ШІ. Рік тому Еммануель Макрон оголосив про приватні зобов’язання інвестувати у французький сектор ШІ близько €109 млрд. У березні Mistral залучив $830 млн боргу на закупівлю 13 800 чіпів Nvidia для великого дата-центру біля Парижа. 

Париж і Брюссель дедалі відвертіше говорять про ШІ не як про етичну проблему, а як про інструмент конкурентоспроможності. І це не випадково. Чим дорожчою стає офісна праця, тим сильніший стимул автоматизувати саме ті функції, які ще вчора було легше закривати новим наймом.

Парадокс у тому, що Франція дуже активно просуває ШІ як державний пріоритет, але на рівні повсякденного бізнесу поки не виглядає авангардом. У 2024 році лише 10% французьких компаній повідомили, що використовують хоча б одну технологію ШІ, тоді як середній показник по ЄС становив 13,5%.

Серед компаній із 250 і більше працівниками цей показник уже сягав 33%, а в секторі інформації та комунікацій – 42%, проте у транспорті, готельно-ресторанному бізнесі та будівництві не перевищував 5%. Ще більш промовистим індикатором стає ширша цифровізація. 

За даними Єврокомісії, лише 52% французьких малих і середніх підприємств мають базовий рівень цифрової інтенсивності проти 57,7% у середньому по ЄС, хмарні сервіси використовують 22,9% компаній проти 38,9%, а сам ШІ у 2023 році застосовували лише 5,9% підприємств проти 8% у Союзі. Тобто держава вже робить ставку на нову продуктивність, а велика частина звичайного бізнесу ще навіть не дотягнулася до її інструментів.

Проте економічна логіка зсуву вже доволі ясна. Міжнародна організація праці минулоріч підрахувала, що кожен четвертий працівник у світі зайнятий в професіях з певним ступенем експозиції до генеративного ШІ, а в країнах із високими доходами  – кожен третій. Найбільш вразливими залишаються канцелярські та рутинні офісні ролі.

Організація економічного співробітництва та розвитку додає сюди емпірику: у сфері підтримки клієнтів застосування розмовних моделей дало в середньому 14% більше розв’язаних кейсів, а в експерименті Boston Consulting Group консультанти з доступом до ШІ виконували на 12% більше завдань, завершували їх на 25% швидше і показували більш як на 40% вищу якість. 

У французькому контексті це означає, що компанії дедалі частіше не мусять обирати між звільненням і наймом. Вони можуть обрати третій шлях – не відкривати частину нових вакансій взагалі.

Політика, яка не може сказати “ні”

Економічно пенсійна і ширша соціально-трудова корекція у Франції виглядає майже неминучою. У 2024 році рівень зайнятості французів віком 60–64 роки становив лише 42,4% проти 55,9% у середньому по Організації економічного співробітництва та розвитку. Це означає, що країна старіє швидше, ніж уміє довше утримувати людей у продуктивній праці. 

Саме тому підвищення пенсійного віку виглядає для економістів не ідеологією, а арифметикою. Але політично ця сама арифметика майже не проходить. Бо у Франції пенсія є не просто бюджетним параметром, а частиною історичного соціального договору.

Пенсійна реформа 2023 року стала токсичною не лише через зміст, а й через спосіб ухвалення. Уряд Елізабет Борн проштовхнув її через статтю 49.3 без фінального голосування в нижній палаті, а більшість виборців виступала проти реформи. Після цього почалися страйки, протести і новий виток розмов про “заперечення демократії”. 

Після дострокових виборів-2024 ситуація ще погіршилася: Франція отримала роздроблений парламент без більшості. 

Відтоді будь-яка пенсійна корекція стала не лише економічним рішенням, а валютою виживання уряду. У минулому жовтні прем’єр Себастьєн Лекорню був змушений фактично заморозити реформу до виборів 2027 року, щоби втримати кабінет від падіння. Це і є французька пастка: економіка штовхає до рішень, а політика робить майже будь-яке з них токсичним.

До цього додається і криза довіри. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку, лише 28% французьких респондентів задоволені соціальним захистом по основних напрямках, хоча сама система належить до найщедріших у розвиненому світі. До національного уряду у 2023 році високий або помірно високий рівень довіри мали лише 34% французів проти 39% у середньому по Організації. 

А восени минулого року опитування IFOP показало ще більш промовисту комбінацію: 66% французів підтримували би призупинення пенсійної реформи, а 86% – новий податок на багатство. Тобто суспільство не відкидає саму логіку солідарної системи. Воно дедалі менш охоче погоджується чесно сказати, хто саме має платити за її збереження.

І саме тому французька історія насправді є історією не про Францію, а про Європу. Організація економічного співробітництва та розвитку пише, що для Франції підняття продуктивності залежить від ширшої дифузії цифрових технологій, сильніших інновацій, кращого використання навичок і зниження регуляторних бар’єрів. 

Торік МВФ додав, що структурні реформи для Франції є вітально важливими не лише для зростання, а й для фіскальної консолідації. Це і є стратегічний вузол усього сюжету. 

Питання давно вже не в тому, чи “забагато податків” у Франції, а в тому, чи може європейська соціальна держава зберегти свою щедрість у світі повільного зростання, дорогого боргу і економіки, де ШІ робить новий найменш очевидною відповіддю, ніж перебудова самого процесу. Французький калькулятор із соцмереж просто сказав це швидше і грубіше за всіх. 

Тетяна Вікторова