Рішення найбільшого металургійного комбінату країни – АрселорМіттал Кривий Ріг – повністю зупинити експорт до Євросоюзу з початку 2026 року показало, наскільки сильно стикнулися кліматична політика ЄС і економічні реалії країни, що веде війну і водночас інтегрується в європейський ринок.
Йдеться про механізм CBAM – транскордонне вуглецеве коригування, яке з 1 січня 2026 року запрацювало в повному обсязі. Його логіка проста: імпортер у ЄС має компенсувати різницю між «вуглецевою ціною» в Європі та країні-виробнику. Для української сталі це означає додаткові $60–90 за тонну – витрати, які європейські покупці не готові брати на себе і тому відмовляються від контрактів.
Власне, це і відбувається. Європейські клієнти комбінату вже скасували замовлення на перший квартал 2026 року, а це близько 300 тисяч тонн продукції і це лише частина річного плану, що перевищував мільйон тонн. Таким чином підприємство втрачає ринок, який ще донедавна був ключовим для відновлення експорту після 2022 року.
Втрата ринку, який тільки-но відкрився
Парадокс ситуації полягає в тому, що Євросоюз сам створив умови для переорієнтації української металургії на свій ринок. Після початку повномасштабної війни він скасував мита і квоти, відкривши доступ до внутрішнього ринку. Українські виробники витратили роки на адаптацію: погодження стандартів, логістика, контракти.
У 2025 році поставки до ЄС сягнули близько 920 тисяч тонн – приблизно третини експорту комбінату. Європейський ринок поступово перетворився на ключовий елемент перебудови галузі після втрати частини ринків Близького Сходу та Африки, які стали менш доступними через порушену морську логістику, зростання собівартості та втрату стабільності постачань.
Запровадження CBAM за кілька місяців фактично звело цей результат нанівець. Європейські покупці діють прагматично: додаткові $60–90 на тонні роблять українську продукцію дорожчою за альтернативи – від Туреччини до Північної Африки. У галузі, де маржа часто вимірюється десятками доларів, цього достатньо, щоб відмовитися від невигідних постачальників.
Економіка підприємства під тиском
Проблема не обмежується втратою контрактів. Вона накладається на вже існуючу складну фінансову ситуацію підприємства. Попри зростання доходу до понад 70 млрд грн у 2025 році, комбінат четвертий рік поспіль залишається збитковим – це майже 9 млрд грн мінусу.
Причини відомі, і їх комбінація сьогодні стає надто критичною. Вартість електроенергії для промисловості зросла до $210–230 за МВт-год, із піковими значеннями до $370. Для енергоємного виробництва сталі це означає втрату конкурентоздатності ще до врахування вуглецевого податку.
CBAM у цій конфігурації не є єдиним фактором, але він стає тим чинником, який робить систему економічно нестійкою. Якщо до цього підприємство балансувало між збитковістю і підтримкою материнської компанії, то тепер втрачає один із небагатьох стабільних каналів валютної виручки.
Ланцюгова реакція: виробництво, зайнятість, бюджет
У відповідь на втрату європейського ринку АрселорМіттал Кривий Ріг оголосив про зупинку цеху блюмінгу та Ливарно-механічного заводу. І це вже наслідок не лише падіння експорту, а й необхідності перебудовувати виробництво під нові реалії. Понад три тисячі працівників опинилися під прямим впливом цих змін у ситуації невизначеності.
З огляду на роль металургії – з її зв’язками з транспортом, енергетикою та видобутком – такі рішення виходять за межі одного підприємства. Галузь формує до 7% ВВП і значну частку експорту, тож скорочення виробництва означає тиск на ширше економічне середовище.
Оцінка потенційних втрат у $1,75 млрд експорту і прогнозоване зниження ВВП до 2% у середньостроковій перспективі ніщо інше, як прямий наслідок зміни правил доступу до ключового ринку.
Декарбонізація без ресурсу на декарбонізацію
Європейська політика декарбонізації має стратегічну логіку. Вона спрямована на зменшення глобальних викидів і запобігання “вуглецевому витоку”, коли виробництво переноситься у країни з м’якшими екологічними вимогами.
Але український випадок виходить за межі стандартної моделі.
Підприємства, які сьогодні підпадають під CBAM, працюють в умовах війни: руйнування інфраструктури, нестабільне енергопостачання, дефіцит кадрів. Кошти, які могли б бути інвестовані в модернізацію і зниження викидів, спрямовані на виживання бізнесу.
Перехід до “зеленої” металургії потребує мільярдних інвестицій і років модернізації. Без доступу до прибуткових ринків цей перехід стає ще менш досяжним. Виникає замкнене коло: щоб відповідати екологічним стандартам ЄС, потрібні ресурси, але саме ці стандарти обмежують можливість їх накопичити.
Роль держави і межі переговорів
Український бізнес очікував від уряду більш активної позиції в переговорах із Брюсселем. Йшлося принаймні про відтермінування або перехідний період для країни, що перебуває у стані війни.
Наразі такого рішення немає. Європейська комісія дотримується універсального підходу: CBAM застосовується до всіх імпортерів без винятків. Це підкреслює, що кліматична політика ЄС дедалі менше залежить від політичних обставин партнерів.
Водночас питання залишається відкритим: чи можливе політичне рішення на рівні ЄС, яке врахує воєнний контекст України, не підриваючи саму логіку кліматичної політики.
Між втраченим ринком і новою географією
У 2025 році понад 80% експорту комбінату припадало на Об’єднані Арабські Емірати. Таким чином відбулася зміна географії продажів – із виходом на ринки з іншою структурою попиту, стандартами та жорсткішою конкуренцією.
Перенаправлення обсягів, які раніше йшли до ЄС, потребує часу і додаткових витрат. Частину продукції просто неможливо швидко адаптувати під нові ринки.
У цьому сенсі втрата європейського напрямку означає більш суттєву трансформацію, яка впливатиме на розвиток галузі в найближчі роки.
Європейська інтеграція через конфлікт правил
Ситуація з CBAM показує, що економічна інтеграція з ЄС поступово переходить у фазу, де доступ до ринку визначається не лише тарифами чи квотами, а й відповідністю екологічним стандартам.
Для України це означає зміну самої логіки промислової політики. Питання вже не лише в експорті як такому, а в здатності перебудувати виробництво під нові правила.
Історія з “АрселорМіттал Кривий Ріг” – це перший масштабний сигнал цієї трансформації. Вона показує, що декарбонізація для української промисловості починається не з модернізації, а з втрати ринків. І саме це робить перехід до “зеленої” економіки значно складнішим, ніж це передбачалося у мирний час.
Як Україні перейти до зеленої металургії
Зелена металургія для України сьогодні – досить амбітне завдання, яке впирається у межі енергетики, інвестицій і війни. Поки Європа послідовно закручує екологічні гайки, українські підприємства змушені балансувати між виживанням і вимогами майбутнього, яке вже настало.
Ключова дилема така: сучасне виробництво сталі вимагає або дорогих технологій, або дешевої й стабільної “чистої” енергії. В Україні немає ні того, ні іншого в достатньому обсязі. Вартість електроенергії для промисловості залишається однією з найвищих серед країн-експортерів сталі, а енергосистема працює в умовах постійних ризиків і дефіцитів. У такій конфігурації навіть базові інвестиції в модернізацію стають економічно сумнівними.
І все ж саме енергетика визначає, чи зможе українська металургія взагалі рухатися до декарбонізації. Перехід на електродугові печі або технології прямого відновлення заліза потребує стабільної та дешевої електроенергії. Без цього навіть найсучасніші рішення залишаються на папері. У Європі цей перехід частково вже відбувається, тоді як в Україні він наштовхується на воєнні реалії – від пошкодженої інфраструктури до постійних ризиків для виробництва.
На цьому тлі показовою є ситуація із ринком металобрухту – ключовим ресурсом для “зеленої” металургії. В ідеальній моделі він має працювати як ефективна система переробки, що зменшує потребу у видобутку руди. В українських умовах цей ринок залишається фрагментованим і часто залежним від зовнішніх факторів. Відсутність системного підходу означає втрату одного з найпростіших інструментів скорочення викидів.
Втім, навіть якщо технології будуть доступні, постає питання: хто їх профінансує. Перехід до “зеленої” металургії оцінюється у мільярди доларів – інвестиції, які в умовах війни конкурують із витратами на відновлення, безпеку та підтримку економіки. Міжнародні партнери декларують готовність допомагати, однак реальні проєкти рухаються повільно. Для бізнесу це означає жорсткий вибір: інвестувати в майбутнє чи боротися за виживання сьогодні.
Європейський Союз, зі свого боку, не робить винятків. CBAM стає не лише екологічним інструментом, а й новим бар’єром входу на ринок. Українська сталь, яка ще нещодавно активно поверталася до ЄС після втрат 2022 року, тепер стикається з додатковими витратами, що автоматично роблять її менш конкурентною. Іронія в тому, що саме Європа створила умови для цієї інтеграції, а тепер же ці умови змінює.
На практиці це виглядає так: підприємства, які ще вчора будували довгострокові контракти з європейськими покупцями, сьогодні змушені переорієнтовуватися на інші ринки – часто менш стабільні й більш ризикові. Паралельно з цим вони мають відповідати новим екологічним вимогам, не маючи достатніх ресурсів для модернізації.
І все ж зелену трансформацію не можна відкладати. Альтернатива – поступова втрата доступу до ключових ринків, де екологічні стандарти стають нормою. Саме тому для України критично важливо поєднати кілька напрямів: модернізацію виробництва, розвиток чистої енергетики, ефективне використання ресурсів і залучення інвестицій.
Але навіть у цьому переліку є прихована умова – час. Зелена металургія не виникає швидко й на порожньому місці. Вона потребує стабільності, передбачуваності й довгих інвестиційних циклів. У країні, яка живе в умовах війни, це перетворює технологічний перехід на стратегічний виклик.
У підсумку Україна опиняється в ситуації, де кліматична політика ЄС і економічна реальність країни не просто перетинаються – вони входять у прямий конфлікт. І від того, як буде вирішено це протиріччя, залежить не лише майбутнє окремих підприємств, а й уся модель української промисловості в найближчі десятиліття.
