Ввечері 24 липня президент Франції Емманюель Макрон оголосив про намір офіційно визнати Палестину державою під час Генеральної Асамблеї ООН у вересні. Він також наголосив на необхідності відбудови Гази та роззброєння ХАМАС. У листі до Махмуда Аббаса Макрон підтвердив своє рішення. У відповідь палестинське керівництво подякувало Франції за підтримку міжнародного права та права палестинців на незалежність. Це перша така заява з боку країни Групи семи (G7) – клубу найбільших демократій світу. Франція тим самим не лише виходить за межі традиційної західної дипломатії, а й кидає виклик американській позиції щодо близькосхідного конфлікту. Наразі Палестину визнають 147 із 193 країн-членів ООН, хоча США, Велика Британія та деякі інші західні союзники Ізраїлю досі цього не зробили.
Що саме заявив Макрон
“Франція, вірна своєму історичному зобов’язанню щодо справедливого і тривалого миру на Близькому Сході, вирішила визнати Палестину як державу“, – написав Макрон у соцмережі “X”.
Цей крок супроводжуватиметься міжнародною конференцією за участі Франції та Саудівської Аравії, яка відбудеться наступного тижня в Нью-Йорку. Як зазначають джерела в Єлисейському палаці, президент повідомив лідера Палестинської автономії Махмуда Аббаса листом, копію якого надав МЗС Франції.
Причини: політика, гуманітарна криза та геополітика
Як зауважив колишній посол Франції в Ізраїлі Жерар Аро, “процесу миру більше не існує”. За його словами, рішення Макрона – радше жест політичного відчаю, аніж дипломатичної надії. Після провалу перемовин у Катарі, де США та Ізраїль вчергове не змогли домовитися з ХАМАС, визнання Палестини виглядає як єдиний шанс зрушити з мертвої точки.
Станом на липень 2025 року ситуація в Газі визнана однією з найгірших гуманітарних катастроф останніх десятиліть. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) повідомляє про масове голодування, нестачу води, спалахи інфекцій. “Наразі жителі Гази стикаються не лише з бомбами, а й зі ще одним убивцею – голодом”, – заявив глава ВООЗ Тедрос Гебрейесус.
Важливим чинником тут є і внутрішньополітичний тиск.
Франція – єдина держава ЄС, що водночас має найбільші в Західній Європі мусульманську та єврейську громади. Зокрема, Франція має найбільшу частку мусульманського населення в Європі – за оцінками, нині від 6 до 10,5%, а до 2050 року ця частка може зрости до 12–18%. Хоча офіційний перепис за релігійною ознакою у країні не проводиться, за даними INSEE, у 2019–2020 роках 10% мешканців віком від 18 до 59 років ідентифікували себе як мусульмани. Прогнози Pew Research Center передбачають подальше зростання цього показника залежно від міграційної політики: навіть у разі повного припинення імміграції, частка мусульман зростатиме через демографічні чинники. Водночас, як нагадує інформаційне агентство AP, після нападу на рабина Орлеана у квітні, Франція стала домівкою для найбільшої єврейської громади у Західній Європі, яка налічує приблизно 500 000 євреїв, або близько 1% населення країни. Це третя за величиною єврейська громада у світі після Ізраїлю та Сполучених Штатів.
Це створює додаткову напругу у внутрішньому порядку денному: з початку 2024 року антисемітські інциденти зросли, а кількість нападів на мусульман збільшилася на 75%. У такій атмосфері французька політика балансу перетворюється на мінне поле.
У травні 2025 року урядовий звіт щодо політичного ісламу зазначив, що “визнання Палестини могло б зняти глибоке соціальне напруження”. Таким чином, жест Макрона є з-поміж іншого спробою знизити тиск усередині країни.
Геополітична вага рішення Франції
До сьогодні жодна з держав G7 не визнавала Палестину. Після оголошення Макрона Франція стає першою великою демократичною державою, що зробила це. Водночас, як зазначає “New York Times”, Париж дедалі чіткіше дистанціюється від Вашингтона – не лише через Ізраїль, а й через розбіжності щодо війни в Україні, торгівлі та трансатлантичного партнерства.
Франція – єдина країна ЄС, яка має ядерну зброю та постійне місце в Раді Безпеки ООН. Її визнання Палестини надає питанню міжнародної легітимності нового імпульсу. Якщо Палестина подасть заявку на повноправне членство в ООН, Париж вже не зможе заперечувати її, хоча США й надалі можуть блокувати це рішення ветом.
Як повідомляє французьке міжнародне радіо RFI, Саудівська Аравія підтримала ініціативу Макрона, назвавши її «історичним рішенням» і підтвердила намір разом із Францією провести міжнародну конференцію лідерів задля відновлення ідеї двох держав для Ізраїлю та Палестини. Ер-Ріяд закликав інші країни наслідувати цей крок і визнавати право палестинців на незалежну державу в межах 1967 року. Прем’єр Іспанії Педро Санчес, який визнав Палестину ще в травні 2024-го, також привітав ініціативу Франції. У соцмережах він заявив, що “рішення про дві держави – єдине можливе” та розкритикував дії уряду Нетаньягу в Газі.
США та Ізраїль – жорсткий осуд
Державний секретар США Марко Рубіо назвав крок “небезпечним” та таким, що “підіграє пропаганді ХАМАС”. Прем’єр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу заявив, що це “винагорода за терор” і спроба “створити ще одного іранського проксі”.
Міністр оборони Ізраїлю Ісраель Кац назвав це “капітуляцією перед тероризмом”.
Французький політикум також розділений у цьому питанні. Праві та ультраправі виступають проти: Франсуа-Ксав’є Бельямі (LR) вважає рішення “контрпродуктивним” і небезпечним для обох народів. Марін Ле Пен заявила, що це “визнання держави ХАМАС”.
Ліві дотримуються протилежної точки зору: Жан-Люк Меланшон (LFI) назвав це “моральною перемогою”, хоча й розкритикував відтермінування. Партія зелених та соціалісти підтримали рішення, але закликали до негайних санкцій проти уряду Нетаньягу.
Реакції політологів та експертів
Історик Венсан Лемір зазначив, що рішення Франції є логічним продовженням її позиції ще з 1949 року, коли вона першою в Європі визнала Ізраїль. “Тепер настав час визнати Палестину – інакше ми ризикуємо визнавати не державу, а цвинтар”, – сказав він.
Жерар Аро підкреслює моральну сторону жесту: “Мовчання Заходу щодо руйнування Гази є лицемірством на тлі гучних заяв про права людини в Україні”.
Визнання Палестини Францією має передусім символічне значення, адже з точки зору міжнародного права воно є декларативним актом. Як пояснює докторка міжнародного права Інсаф Резагі, статус держави визначається чотирма критеріями: наявність уряду, території, населення та здатність підтримувати міжнародні відносини. Останній пункт – ключовий, і саме визнання іншими державами підтверджує цю здатність. Після рішення Парижа Палестина зможе відкрити посольство у Франції.
Як пише Le Mond, ізраїльсько-палестинський конфлікт викликає глибокі емоції у Франції через історичну пам’ять, колоніальне минуле та політичну інструменталізацію. Цей конфлікт сприймається як символ боротьби слабкого проти сильного, викликаючи ідентифікацію навіть серед протестувальників, далеких від Близького Сходу. Він пронизує міжнародну політику, французьке суспільство, громади та навіть родини, стаючи дзеркалом особистих переконань і цінностей. Вибуховий інтерес до книг та коміксів про Єрусалим та конфлікт свідчить про спрагу до розуміння складної ситуації, що сприймається водночас емоційно й інтелектуально.
Bloomberg зазначає, що президент Франції чинить дипломатичний тиск на британського прем’єра Кіра Стармера, якого закликають визнати Палестину незалежною державою. Стармер погоджується, що палестинці мають право на державність, і припинення вогню в Газі може стати кроком у цьому напрямку, але поки не визначає конкретних термінів. Велика Британія, як і більшість західних країн, традиційно підтримує модель двох держав, але лише після прямих переговорів. Тим часом палестинці прагнуть створити державу в Газі та на Західному березі, окупованих Ізраїлем із 1967 року, хоча мирний процес фактично зупинився ще 2014 року.
Як пише французький журнал Le Point, рішення Макрона може мати значний дипломатичний ефект. Палестина фактично відповідає більшості критеріїв державності за міжнародним правом – вона має уряд, територію та населення. Ключовим залишається четвертий критерій – здатність встановлювати міжнародні відносини. Саме він тісно пов’язаний із політичним визнанням: коли держава або міжнародна організація визнає іншу як державу, це означає, що вона вважає її спроможною вступати у двосторонні правові відносини. Однак це не тотожне самому факту існування держави.
На сьогодні Палестину визнають 147 із 193 країн-членів ООН. Вона має часткове міжнародне визнання – зокрема, статус спостерігача в ООН і членство в Міжнародному кримінальному суді з 2015 року. Водночас ключові західні держави – США, Велика Британія та Франція, які традиційно підтримують Ізраїль, до недавнього часу відмовлялися її визнавати.
Що далі?
Рішення Франції може стати точкою відліку для інших країн G7, зокрема Великої Британії та Німеччини, які нині розділені у своїх позиціях. Прем’єр Британії Кір Стармер, під тиском власного уряду, натякнув на можливе визнання Палестини “в майбутньому”, але поки утримується.
Євросоюз формально підтримує концепцію двох держав, але уникає односторонніх кроків. Відтак Париж, можливо, намагається повернути собі роль морального та дипломатичного лідера Європи – на тлі глобальної кризи легітимності міжнародного порядку.
У той час, як збройне протистояння в Газі триває, а гуманітарна ситуація погіршується, крок Франції сигналізує: світ не може більше дозволити собі ігнорувати політичне вирішення. Визнання Палестини – це виклик статус-кво і сигнал, що навіть у часи геополітичної турбулентності Європа здатна діяти самостійно.
Якщо визнання буде підтримане іншими важковаговиками, це може стати початком нової дипломатичної конфігурації – не лише на Близькому Сході, а й у самому центрі міжнародної системи.
