Якість вищої освіти в Україні викликає все більше нарікань і з боку тих, хто здобуває її онлайново чи в аудиторіях, і з позиції тих, хто віддає увесь свій ресурс на те, щоб із вишів виходили у професійне життя справжні спеціалісти. За великим рахунком причини плачевного стану освіти лежать на поверхні. Брак коштів на фінансування критично важливих складників освіти, починаючи з матеріальної бази і завершуючи оплатою праці викладача, призводить до значного розриву між очікуваннями ринку праці та можливостями українських університетів. Заступник міністра освіти і науки Михайло Вінницький, зокрема, вважає, що підготувати якісного фахівця за 25 тисяч грн на рік нереально. Абітурієнт, який вступає на освітню програму, що коштує гранично мало, фактично просто купує диплом, адже цей документ не підкріплено реальними знаннями й компетенціями. Із такою оцінкою Винницького важко не погодитися, адже за такі кошти виші, дійсно, не мають змоги тримати високу планку надання освітніх послуг. У найбідніших країнах Європи вартість освіти на рік становить не менше кількох тисяч євро.
Критично низький рівень вартості навчання
Якщо ж говорити про Україну, то середня вартість навчання тут складає тисячу євро, тобто близько 46-47 тисяч гривень на рік. Такий рівень тарифів спричиняє дуже низьку оплату роботи викладача, який втрачає мотивацію до покращення і постійного оновлення навчального матеріалу, який він викладає. Не секрет, що в умовах безгрошів’я викладачі змушені підпрацьовувати одночасно на кількох роботах, тож часу на осучаснення здобутків, якими вони мають ділитися із студентами, у них просто немає.
Підвищувати оплату за навчання – цей спосіб покращення ситуації у вищій освіті, певно, також є не найкращим рішенням у контексті доступності освіти. Адже високі тарифи можуть обмежити можливість навчатися студентам із малозабезпечених сімей. А у тих, хто має можливість платити достатньо, може виникнути цілком справедливе питання: навіщо витрачати великі кошти на навчання дитини в Україні, якщо можна зробити це у стабільній і безпечній Європі?
Патову ситуацію, яка склалася в системі вищої освіти, спробували вирішити за допомогою грантів. Цей досвід для царини освіти не є новим. Європейські університети вже тривалий час пропонують широкий вибір грантів і стипендій для підтримки студентів, особливо тих, хто потребує фінансової допомоги або має високі академічні досягнення. Українцям, задіяним в академічному середовищі, зокрема, відома Програма Erasmus Mundus. Ця ініціатива фінансується Європейською Комісією і дозволяє студентам навчатися в декількох європейських університетах, отримуючи спільний або множинний диплом. Програма охоплює витрати на навчання, проїзд, візи та щомісячну стипендію. Основна увага приділяється магістерським програмам, які тривають 1-2 роки. Студенти можуть подати заявку на повне фінансування безпосередньо до університетів, які беруть участь у програмі. Окремі європейські університети також мають свої грантові програми. Наприклад, університети в Німеччині часто пропонують стипендії через фонд DAAD, а в Бельгії діє програма Master Mind, спрямована на підтримку студентів-магістрів
Багато країн ЄС, таких як Угорщина (відома програма Stipendium Hungaricum), Швеція, Ірландія, Австрія та Чехія, надають також стипендії для іноземних студентів. Ці програми зазвичай покривають навчання, житло та витрати на життя. Наприклад, шведська програма орієнтована на магістрів і фінансує понад 200 студентів щорічно. Досвід цілковито позитивний, але для українських студентів, які потребують фінансової підтримки, це скоріше виняток, ніж правило. Одиниці з них здатні вибороти європейські стипендії.
Тож цілком логічно, що досвід ЄС спричинився до того, що в Україні цьогоріч запровадили свою систему грантової підтримки найбільш здібних студентів.
Чи вдався МОН пілотний проєкт?
Оскільки ідея впроваджувалася достатньо оперативно, не всі потенційні вступники отримали достатньо інформації, аби вчасно відреагувати на нові можливості. Закономірність проста – вчишся добре, отримуєш високий бал НМТ, здобуваєш можливість закрити значний відсоток витрат на навчання. Як наслідок, йдеш не туди, де обіцяли бюджет попри непрестижність професії, а вступаєш саме на ту освітню програму, яка до душі.
Цьогоріч абітурієнти подали заявки на різні суми грантів залежно від результатів національного мультимедійного тесту. Ті, хто набрав понад 150 балів із двох предметів, отримали грант у розмірі 15 000 грн. Вступники з результатами від 170 балів отримали гранти на 25 000 грн або більше. Ці кошти надходитимуть студентам щороку на спеціальний рахунок у додатку “Дія” протягом всього періоду навчання.
За словами Михайла Винницького пілотний проєкт спрацював ефективно, унаочнивши саме цю закономірність. Про це свідчать і цифри: 4000 із 66 000 осіб – це ті вступники, які отримали запрошення на бюджет, тобто фактично на повне фінансування своєї вищої освіти, але відмовилися від цього фінансування і пішли до іншого закладу вищої освіти, здобувши грант. Цікаво, що 400 вступників з цих 4000 осіб, рекомендованих на бюджет, пішли в результаті до дорогих приватних вишів, скориставшись грантовою підтримкою. Зокрема, вступили до Українського католицького університету, де взагалі немає бюджетного набору, але є відмінна база для здобуття якісної освіти.
Підтримка приватних університетів?
Звісно, є критика і нарікання на те, що так держава підтримує приватний сектор в освіті. Однак у МОН не бачать проблеми в тому, що підтримку здобувають найсильніші приватні університети. Натомість у слабкі йдуть відповідно вступники із найнижчими балами. “Гроші йдуть за студентом” – це нова філософія системи вищої освіти, яка дає абітурієнту право вибору. Він не бюджетник чи контрактник. Він має більший коридор можливостей, якщо бали, отримані на НМТ, дозволяють йому скористатися державними грантовими коштами. Крім того, коментуючи ідею пілотного проєкту, міністр освіти Оксен Лісовий пояснив, що держава виділила кошти не безпосередньо університетам, а самим студентам. Завдяки цьому студенти змогли використовувати ці гроші для оплати обраного навчального закладу, і якщо вони вирішать змінити університет, то можуть перевести свої кошти в інший заклад, на відміну від традиційного державного замовлення, яке не передбачає такої гнучкості.
Значну роль гранти відіграють і в долі вступників пільгових категорій. Таких в Україні наразі близько 15%. Цифра чимала, і вона означає, що держава не може надати кожній дитині, батько якої служить в ЗСУ, бюджетне місце. Окрім того, несправедливим є підхід, за якого пільговики мусять вступати на непрестижні або небажані освітні програми лише тому, що там їм пропонують бюджет. Тож надання грантової підтримки – це для держави можливість виконати свій обов’язок перед вступником-пільговиком, якщо він не отримав бюджетного місця. Показово, що 91% осіб в категорії 15-17 років підтримують ідею надання грантів для співфінансування вищої освіти.
Високий попит – значний обсяг грантів
Цьогоріч гранти на навчання отримали понад 16 тисяч студентів. На покриття цих витрат держава скерує близько 350 млн грн протягом наступного навчального року.
Спеціальність “Психологія” зібрала найбільше грантів. Вона набула популярності в Україні з початком повномасштабного вторгнення, відображаючи прагнення суспільства мати навички психологічної самодопомоги в умовах підвищеного стресу та небезпеки, що спричиняють депресивні стани.
Друге місце посіли спеціальності групи IT – комп’ютерні науки, інженерія програмного забезпечення, кібербезпека, прикладна математика. Попит на ці спеціальності теж зрозумілий. З розвитком технологій більшість галузей переходять у цифровий формат, що вимагає більше фахівців, здатних підтримувати, створювати та покращувати цифрову інфраструктуру. IT-фахівці часто мають можливість працювати віддалено або вільно обирати проєкти, що приваблює нових спеціалістів. Згідно з даними Міністерства освіти і науки України, майже 60% вступників на IT-спеціальності, отримали державну підтримку у вигляді бюджетних місць або грантів на навчання.
Водночас лише близько 30% вступників на спеціальність “Право” отримали державне замовлення або грант. Це свідчить про обмежену кількість бюджетних місць для цієї спеціальності. Водночас значна кількість здібних абітурієнтів вступають на контрактну форму навчання та отримують грантову підтримку від держави.
Підтримку в цьому році отримали також медичні спеціальності і педагогіка.
Наступного року, обіцяють у МОН, в пріоритеті буде аграрна сфера. Грантову підтримку здібних студентів планують продовжувати.
Отже, гранти, запроваджені в Україні, передбачають, перш за все, підтримку студентів. Вони допомагають їм покрити витрати на навчання та обрати спеціальність за інтересом, а не лише за доступністю. Проте цей проєкт не вирішує всіх проблем вищої освіти, адже не спрямований на покращення умов праці та мотивацію викладачів, які продовжують стикатися з низькою оплатою та браком ресурсів для якісного викладання. Гранти є важливим кроком до підвищення доступності освіти, але для кардинальних змін потрібні системні інвестиції в університети та їхню інфраструктуру.
