Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, яка вимагає від РФ негайно повернути українських дітей

У глобальному суспільстві, де міжнародне право мало б залишатися непорушною основою взаємодії держав, особливе місце займають питання, які стосуються дітей, адже саме вони є найвразливішою частиною цивільного населення під час збройних конфліктів. Коли війна руйнує кордони звичних уявлень про безпеку, відповідальність цивілізованого світу полягає у тому, щоб захистити кожну дитину, чия доля опинилася в небезпеці. На тлі цих обов’язків рішення Генеральної Асамблеї ООН стало вагомим нагадуванням про те, що жодні політичні аргументи не можуть виправдати насильницьке відокремлення дітей від їхніх сімей та країни.

Ухвалення резолюції та її зміст

Під час засідання 3 грудня Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, яка прямо вимагає від Російської Федерації негайно і без будь-яких умов повернути всіх українських дітей, примусово переміщених або депортованих у ході збройної агресії проти України. За документ проголосувала 91 держава, підтримавши не лише юридичну позицію України, а й моральний імператив допомогти тим, хто жодним чином не може самостійно вплинути на свою долю.

Резолюція отримала також перелік держав, які виступили проти, серед яких – Росія, Білорусь, Іран, Нікарагуа та ще кілька країн. Значна частина держав утрималася, зокрема Китай та Індія, що засвідчило складність міжнародної політики, але не применшило ваги рішення, ухваленого більшістю.

Документ містить чіткий заклик до Російської Федерації негайно припинити практику насильницького переміщення дітей, їх депортації, розлучення з батьками й опікунами та будь-які дії, пов’язані зі зміною особистого статусу, зокрема через нав’язане громадянство або незаконні процедури усиновлення чи передання в прийомні сім’ї. У резолюції також наголошено, що будь-які форми зміни ідентичності дітей суперечать основним міжнародно-правовим нормам.

Підкреслюючи ці аспекти, президентка Генеральної Асамблеї Анналена Бербок нагадала, що стаття 49 Четвертої Женевської конвенції прямо забороняє переміщення цивільних осіб з окупованих територій, а Конвенція про права дитини гарантує непорушність права кожної дитини на сім’ю, громадянство та захист від викрадення.

Свідчення України та масштаби злочину

Під час представлення документа заступниця міністра закордонних справ України Мар’яна Беца наголосила, що йдеться не про політичну суперечку, а про моральний обов’язок світової спільноти повернути дітей, позбавлених домівки, родини та власної культурної ідентичності. Вона нагадала, що Росія примусово депортувала щонайменше двадцять тисяч українських дітей, хоча точну кількість встановити неможливо через окупацію територій і навмисне приховування інформації.

Попри складність процесу, Україна вже змогла повернути понад 1850 дітей. Проте, за словами Беци, російська влада намагається вплинути на кожного з примусово вивезених, відбираючи в них можливість зберегти свою мову, культурну пам’ять і зв’язок із батьківщиною. З огляду на заборону української літератури на окупованих територіях, переслідування вчителів і батьків, а також примушування дітей повторювати пропагандистські твердження, стає зрозумілим, що йдеться не лише про фізичне переміщення, а й про спробу вплинути на свідомість юних громадян України.

Правові та інституційні кроки світу

Систематичне документування злочинів проти українських дітей призвело до того, що 17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт російського президента та уповноваженої з прав дитини, підозрюючи їх у незаконній депортації та переміщенні українських дітей. Рішення стало важливим етапом у розбудові механізмів відповідальності, хоча шляхи повернення дітей досі складні: в Офісі генерального прокурора України наголошують, що єдиного універсального алгоритму для цього ще не створено.

Міжнародна реакція посилювалася поступово. Навесні 2023 року 49 країн виступили зі спільною заявою, у якій засудили спроби Росії легітимізувати «правові підстави» для переміщення дітей під час засідань Радбезу ООН. Того ж року Велика Британія заблокувала трансляцію виступу російської уповноваженої на платформах ООН, наголосивши, що вона має відповідати за свої дії перед судом.

Українські діти, позбавлені дому

Усвідомлення масштабів трагедії стає ще гострішим, якщо згадати слова Уповноваженої президента з прав дитини Дар’ї Герасимчук, яка фіксувала наявність понад 19,5 тисяч задокументованих випадків вивезення дітей ще на початку 2023 року. Частина цих дітей перебуває в інтернатних закладах на території Росії чи окупованих регіонах, інші — у російських сім’ях або спеціалізованих установах, де їх піддають ідеологічному тиску та нав’язуванню російської ідентичності.

І навіть коли Україна повідомляла про успішне повернення понад півтори тисячі дітей у вересні 2025 року, ці цифри не зменшували масштаб зла, завданого розривом родинних зв’язків, зміною середовища й психологічною травмою, яку неможливо оцінити кількісно.

Історія українських дітей, вивезених Росією, є однією з найболючіших сторінок сучасної війни, адже кожен випадок депортації — це окрема доля, відірвана від родини, дому, звичного кола безпеки. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН стала сигналом, що міжнародна спільнота усвідомлює масштаби трагедії та готова відстоювати право кожної дитини повернутися до своєї країни.

Подальші кроки світових інституцій мають перетворити вимогу повернення на реальний процес, який дозволить дітям знову опинитися поруч із тими, хто їх любить, та повернутися до життя, якого їх намагалися позбавити.