Ігор Клименко розповів про три роки роботи підрозділу “Білий янгол” у прифронтових громадах

У суспільстві, яке тривалий час живе під тиском війни, поняття безпеки набуває складнішого змісту, ніж той, що існував до початку масштабних бойових дій. Для багатьох мешканців прифронтових громад надія часто з’являється не у вигляді великих політичних рішень чи офіційних заяв, а у вогні фар автомобіля, що зупиняється біля зруйнованого подвір’я, щоб забрати людей, котрі втратили можливість залишатися вдома. Так формується довіра до тих, хто приїжджає туди, де ніхто більше не ризикує з’являтися, і хто знову й знову повертається по тих, хто не встиг виїхати вчасно або не має сили зробити це самостійно. Історія підрозділу «Білий янгол» стала одним з тих прикладів рятувальної роботи, яка непомітно, але послідовно змінює долі людей, що опинилися на лінії зіткнення, і водночас формує новий вимір колективної відповідальності за життя цивільних.

Підрозділ «Білий янгол» був сформований для здійснення евакуаційних операцій у небезпечних населених пунктах, де звичайні служби вже не могли працювати без надмірного ризику для своїх працівників. За три роки з моменту створення група пройшла шлях від одиничного екіпажу, що починав роботу в Мар’їнці, до скоординованої мережі з 24 евакуаційних команд, які діють у прифронтових областях.

Про результати роботи підрозділу повідомив міністр внутрішніх справ Ігор Клименко, підкресливши, що за кожним виїздом стоїть складна логістика, постійний ризик і глибоке відчуття відповідальності перед тими, хто чекає на допомогу.

У складі груп працюють 150 поліцейських, які пройшли спеціальну підготовку з парамедицини. Це дозволяє їм одночасно проводити евакуацію та надавати допомогу людям, які отримали поранення або перебувають у критичному стані.

За інформацією Клименка, підрозділ здійснив 9775 виїздів у населені пункти, що розташовані поблизу бойових дій. Усі ці виїзди супроводжувалися ризиком, оскільки маршрути часто пролягали під обстрілами, на територіях з високою ймовірністю повторних атак або на дорогах, де будь-яка зупинка могла стати небезпечною для екіпажу й цивільних.

Загалом з небезпечних зон було евакуйовано понад 27 700 людей, серед яких більш ніж 7 300 дітей. Масштаби цієї роботи дозволяють побачити, наскільки великою є потреба цивільних у допомозі та яким важким може бути рішення виїхати з дому в умовах, коли обстріли стають частиною повсякденного життя.

За словами міністра внутрішніх справ, співробітники підрозділу нерідко зазнавали поранень під час виконання завдань, оскільки противник здійснював прицільні атаки по транспортних засобах, які використовувалися для евакуації. Попри це «Білі янголи» продовжували роботу, повертаючись до населених пунктів, де залишалися люди, які потребували допомоги.

У такій роботі кожна евакуація стає не просто логістичним завданням, а складною моральною дилемою, де потрібно знайти баланс між необхідністю діяти швидко та обов’язком зберегти життя тих, кого перевозять. Поліцейські-парамедики опиняються поруч з людьми у момент, коли ті переживають найважчий досвід: втрату дому, невизначеність майбутнього або вимушене прощання зі звичним укладом життя. Такі зустрічі стають емоційним викликом, адже допомога надається не абстрактним «постраждалим», а людям із конкретними історіями, які під час евакуації відкриваються через хвилювання, страх чи надію.

За словами міністра, рятувальники працюють у середовищі, де рішення часто доводиться приймати миттєво, а маршрут може змінитися через обстріл, зруйновану дорогу чи нову небезпеку. Водночас вони залишаються тими, хто спроможний підтримати людину навіть одним словом, оскільки для психологічно виснажених мешканців прифронтових громад така підтримка інколи стає ключовою.

Загальна кількість евакуйованих дітей свідчить про те, наскільки крихким є дитячий досвід у близькості до бойових дій. Евакуація неповнолітніх потребує особливої уваги, адже їхній стан часто відображає ситуації, у яких вони опинилися: нервове виснаження, страх перед гучними звуками, непевність щодо майбутнього або розлука з тим, що формувало відчуття дому.

Клименко наголошує, що для «Білих янголів» кожна така поїздка є подвійним викликом: вони одночасно відповідають за безпеку дітей і за психологічну підтримку батьків, які нерідко відчувають провину через необхідність покинути рідне місто або село. У цьому поєднанні виникає унікальна взаємодія, де допомога вимірюється не лише кількістю врятованих життів, а й здатністю зберегти сім’ю в умовах, що її розривають.

Діяльність «Білого янгола» стає каталізатором відчуття підтримки у тих громадах, що тривалий час перебувають у стані небезпеки. Для багатьох мешканців саме поява евакуаційного екіпажу стає знаком того, що про них пам’ятають, що вони не залишені віч-на-віч з обстрілами та руйнуваннями. Як зазначає міністр, підрозділ частково перебирає на себе функцію соціальної опори, допомагаючи цивільним, які опинилися ізольованими від інфраструктури та засобів комунікації.

Через цю роботу формується важливий зв’язок між державою і громадянами, який ґрунтується не на формальних процедурах, а на практичній допомозі у найскладніших обставинах. Така взаємодія стає опорою для людини, котра мусить залишити свій дім, не маючи впевненості у тому, що буде завтра.

Три роки роботи «Білого янгола» окреслюють історію, що визначається не числом виїздів, а кількістю життів, які отримали шанс на безпечніше майбутнє. Підрозділ став невід’ємною частиною рятувальної мережі, яка діє у прифронтових областях, і довів, що підтримка людей у зоні бойових дій має бути системною, наполегливою та людяною.