Український медіаринок за останні роки пережив кілька хвиль трансформацій, пов’язаних з війною, технологічними змінами та спробами держави знайти баланс між безпекою й свободою слова. Цифрові платформи, які ще недавно сприймалися як простір мінімального регулювання, поступово опинилися в полі посиленого контролю, а блогери та онлайн-медіа — у ситуації правової невизначеності. Саме в такому контексті початок 2026 року ознаменувався рішенням, яке викликало серйозну дискусію в професійному середовищі та змусило багатьох учасників ринку замислитися над наслідками нових підходів держави до регулювання інтернет-медіа.
Нові правила для ЗМІ
5 січня Національна рада з питань телебачення та радіомовлення оприлюднила роз’яснення щодо реєстрації суб’єктів, які здійснюють мовлення без використання радіочастотного спектра, зокрема через супутник, кабельні мережі або інтернет-платформи на кшталт YouTube, TikTok чи Twitch. У документі йдеться про те, що власники профілів, діяльність яких має ознаки аудіовізуального медіа, зобов’язані пройти офіційну реєстрацію.
Якщо раніше такий крок мав добровільний характер і розглядався радше як інструмент легалізації для тих, хто прагнув формального статусу, то тепер відсутність реєстрації автоматично створює ризик серйозних фінансових санкцій. Йдеться про штрафи в розмірі від понад 800 тисяч до 1 мільйона 200 тисяч гривень, що для більшості незалежних онлайн-проєктів є критичною сумою.
Окрім фінансових санкцій, роз’яснення фактично відкриває для Нацради можливість здійснювати моніторинг діяльності інтернет-платформ і застосовувати покарання без чітко прописаної та прозорої системи критеріїв. Саме цей момент викликав найбільше занепокоєння в медіасередовищі, адже вибірковість у застосуванні санкцій завжди породжує підозри у нерівному ставленні до різних гравців ринку.
Персональні дані як елемент ризику
Окремим питанням стала вимога щодо обсягу інформації, яку держава отримує під час реєстрації. Автори YouTube-каналів та інших онлайн-ресурсів мають надавати повні персональні дані, включно з іменем, актуальним номером мобільного телефону та адресою проживання. Формально така практика пояснюється потребою ефективніше протидіяти російській пропаганді та анонімним ворожим ресурсам, що маскуються під українські.
Водночас у незалежних медіа виникає побоювання, що зібрана інформація може використовуватися не лише з міркувань безпеки, а й як інструмент тиску на тих, чия редакційна позиція не збігається з баченням влади. Саме ця невизначеність підживлює тривогу в середовищі блогерів і малих редакцій, які не мають ресурсів для юридичного захисту.
Реакція медіаспільноти
У професійних колах ЗМІ новий підхід вже порівнюють з практиками країн, де держава тримає інформаційний простір під жорстким контролем. Зокрема, директор ТРК «Свобода.ФМ» Олег Головатенко звертав увагу на схожість таких механізмів з досвідом Єгипту та Китаю, де свобода медіа значною мірою обмежена адміністративними інструментами.
У спільноті «Телекритик» рішення Нацради прокоментували досить іронічно, наголошуючи, що навіть мінімальна аудиторія автоматично робить автора «суб’єктом» регулювання.
“Реєстрація — це “святе”. Навіть якщо ваш канал дивляться три каліки та ваша бабуся через ОТТ-платформу, ви вже “суб’єкт”. Вітаємо, тепер ви в системі (і під прицілом)”, — зазначають у спільноті.
Цей коментар відображає загальний настрій серед творців контенту, які відчувають, що межа між професійним медіа та аматорським блогом стає дедалі розмитішою, а відповідальність при цьому зростає непропорційно.
Після аналізу роз’яснення Нацради незалежні медіаексперти виокремили кілька системних ризиків, що постають перед цифровим ринком. Передусім йдеться про непослідовність державної політики, адже ще у 2024 році голова Нацради Ольга Герасим’юк публічно наголошувала на добровільному характері реєстрації онлайн-медіа, тоді як нові правила фактично скасовують цей підхід.
Не менш проблемною є відсутність чітких критеріїв, за якими суб’єкти диджитал-ринку могли б самостійно визначити, чи підпадає їхня діяльність під обов’язкову реєстрацію. У такій ситуації єдиним способом отримати роз’яснення стає звернення до самого регулятора, що водночас може запустити механізм перевірки та потенційного притягнення до відповідальності.
Окремо експерти звертають увагу на ризик політичного тиску, адже можливість перекваліфікації діяльності онлайн-ресурсів і застосування значних штрафів створює додаткові важелі впливу на редакційну політику. У поєднанні з непрозорими правилами це також відкриває простір для корупційних практик, що традиційно виникають там, де рішення ухвалюються вибірково.
Питання про те, наскільки незворотними є нові правила, залишається відкритим. Українська регуляторна практика неодноразово демонструвала, що тиск з боку професійної спільноти та громадське обговорення можуть призводити до коригування рішень. Водночас відсутність чітких сигналів про готовність переглянути підхід змушує медіа вже зараз адаптуватися до нових реалій, зважуючи між ризиком штрафів і небажанням потрапляти під надмірний контроль.
Подальший розвиток ситуації залежатиме від того, чи зможе держава запропонувати зрозумілі, передбачувані та рівні для всіх правила гри, які не перетворять боротьбу за інформаційну безпеку на загрозу для свободи слова в цифровому середовищі.
