Піднебесна активно розширює свій вплив у світі, демонструючи як військову, так і економічну надприсутність. Минулого разу ІА “ФАКТ” писало про нав’язливу активність китайської морської армади поблизу берегів Австралії, що викликало занепокоєння в регіоні. Дедалі більш очевидною стає інша форма експансії – економічна, зокрема, на Чорному континенті.
Китайські ворота в Африку: як інвестиції в порти стають інструментом контролю
Китайські компанії вже контролюють 78 портів у 32 африканських країнах, тобто чверть із 231 комерційного порту на континенті. Це значно перевищує масштаби їхньої діяльності в інших регіонах: у Латинській Америці та Карибському басейні китайські фірми причетні лише до 10 портових об’єктів, а в Азії – до 24. Така активність свідчить про цілеспрямоване розширення впливу Пекіна, який прагне закріпити свої позиції у стратегічно важливих точках світу.
За кожен вкладений в африканську портову інфраструктуру долар китайці отримують 13 доларів доходу. Китай не просто інвестує в африканські порти. Пекін купує вплив і контроль. Хто контролює порт – контролює доступ до ринку. Хто контролює доступ – може диктувати умови, вирішувати, чиє судно зайде, а чиє залишиться за межами причалу. Це не бізнес, а стратегія.
Досить показово це було в Джибуті. Коли у 2017-у побудували та запустили комерційний порт Доралех, усі казали: ”Велика справа для торгівлі”. А через два місяці там опинилася китайська військова база. Це безпрецедентно швидка трансформація комерційної платформи у військовий плацдарм.
І це – не випадковість, а модель, що може повторитися в будь-якому іншому африканському порту, де Китай отримав доступ через концесії. А таких портів вже десять. Отже, “Країна сонця” продовжує приватизувати свої порти, сподіваючись на економічну вигоду. Але це не просто порти. Це – ворота до їхньої незалежності. І якщо “Колиска людства” втратить контроль над ними, то втратить контроль над своїм майбутнім. Китаю не потрібен дозвіл, щоб ставити свої умови. Він просто використовує свою інфраструктуру.
“Один пояс, один шлях”: як Китай будує імперію під виглядом інфраструктурних проєктів
Піднебесна не просто будує дороги, залізниці та порти. Пекін стрімко захоплює простір на південь від Сахари. За останні два десятиліття він став головним фінансистом і будівельником інфраструктури, і це вже дає результати. Дослідження показує: там, де з’являються китайські інфраструктурні проєкти, зростає економічна активність. Зокрема, це підтверджують дані про збільшення нічного освітлення – плюс 5% у безпосередніх регіонах і 10-15% у сусідніх. Тобто китайські дороги, електростанції та водогони не просто з’являються на мапі – вони реально змінюють економічний ландшафт.
Але є нюанс. Китай ще вчиться працювати на глобальній арені, і без якісного управління та прозорості ці проєкти можуть перетворитися на чергові “потьомкінські села”. Тому Пекін має активніше співпрацювати з міжнародними структурами та слідкувати за якістю проєктів.
Китай перекроює карту світу під свої інтереси, створюючи нову геополітичну реальність. І називає це красиво – “Один пояс, один шлях”. Але насправді це не про дружбу й торгівлю. Це про контроль, гроші та вплив.
Ініціатива “Belt and Road Initiative” – масштабний геоекономічний проєкт, запропонований очільником Піднебесної Сі Цзіньпіном у 2013 році. Вона покликана відновити та модернізувати стародавні торгові маршрути Шовкового шляху, створюючи глобальну мережу інфраструктурних, торговельних і інвестиційних зв’язків, що об’єднає Азію, Європу, Африку та інші регіони.
Ініціатива охоплює дві складові. Перша – “Сухопутний шовковий шлях”, що включає транспортні коридори через Центральну Азію до Європи. Друга – “Морський шовковий шлях”, – стосується розбудови портів і морських торгових маршрутів через Південно-Східну Азію, Індійський океан і далі до Європи та Африки.
З 2013 до 2021 року обсяг торгівлі Китаю з країнами-учасницями BRI сягнув майже 11 трильйонів доларів, а обсяг інвестицій перевищив 230 мільярдів доларів. Китай інвестував у створення 79 економічних зон у 24 країнах, що сприяло розвитку місцевої економіки та створенню понад 346 тисяч робочих місць.
BRI включає будівництво залізничних і автомобільних магістралей, аеропортів, портів, трубопроводів, енергетичних об’єктів та логістичних центрів. Ці проєкти не тільки розвивають інфраструктуру країн-учасниць, але й зміцнюють політичні та економічні зв’язки з Китаєм.
Проте ініціатива має і свої суперечливі сторони. Варто поглянути на Шрі-Ланку. Китай дав гроші на порт у Хамбантоті, а коли країна не змогла віддати борг, Пекін просто забрав порт собі – на 99 років. І таких прикладів – десятки. Китайські інвестиції – це не благодійність, а пастка.
Також зростає занепокоєння, що BRI використовується Китаєм не лише для економічного впливу, але і для стратегічного розширення, зокрема через контроль над ключовими морськими та сухопутними шляхами.
Отже, “Один пояс, один шлях” попри свою романтичну та легендарну концепцію є не просто економічним проєктом. Це масштабна геополітична стратегія, що змінює світ. І поки хтось вважає, що Китай просто будує дороги, Пекін вже давно будує власну імперію.
Китайська пастка: як Пекін перетворює африканські порти на інструмент контролю
Китай будує свою імперію методично, без гучних заяв, але з глибоким розрахунком. Африка стала ще одним фронтом цього наступу. 78 портів у 32 країнах. Китайські державні корпорації не просто кладуть бетон і будують причали – вони забивають палі у фундамент суверенітету цих держав. Гроші, концесії, контроль над логістикою – це не інвестиції, а стратегічна гра.
Кожен порт – не просто комерційна інфраструктура, а потенційна військова база, як показав кейс у Джибуті. Підписали контракт, побудували порт, заявили, що це суто торгівля. А через кілька місяців – китайська військова база. І так буде ще. Сім портів уже ідеально підходять для цього – від Леккі в Нігерії до Волфіш-Бей у Намібії. Це вже не питання “якщо”, це питання “коли”.
І що це означає для Африки? Це означає залежність – від інфраструктури, від фінансування, від політики. Африканські уряди можуть розповідати про економічний розвиток, вигоди та робочі місця. Але кожен долар Китаю – це цвях у домовину їхньої незалежності. Чим більше портів, тим легше контролювати потоки товарів. А хто контролює торгівлю — той контролює політику.
І ось питання до африканських лідерів. Ви справді думаєте, що Китай будує ці порти для вашого процвітання? Ви впевнені, що через 10 років ваші діти не прокинуться у світі, де їхні уряди не зможуть ухвалити жодного рішення без згоди Пекіна?
Це не інвестиції, а експансія. Під виглядом бізнесу Китай розгортає свою військову й політичну присутність. Це пастка. І Африка вже у ній. Питання лише, чи знайдеться хтось, хто спробує вирватися.
…Китай активно розширює свій вплив в Африці, використовуючи інвестиції в інфраструктуру як інструмент стратегічного контролю. Пекін будує порти, дороги, залізниці, поступово створюючи мережу впливу, що загрожує перетворитися на геополітичну пастку для чорного континенту. Прецедентом стала військова база в Джибуті: спершу це був комерційний проєкт, а згодом – форпост військової сили. Подібний сценарій можливий і в інших африканських країнах. Кожен порт, кожна концесія – це важіль контролю, і питання лише в тому, чи усвідомлює Африка, що вже втягнута в цю довгу стратегічну гру.
Тетяна Вікторова
