Глобальний економічний обвал без війни: як заяви Трампа коштували світу $5 трильйонів (продовження)
ІА “ФАКТ” вже писало, як геополітична напруга через війни, торговельні конфлікти й зростання оборонних витрат перетворилися на системну загрозу глобальній фінансовій стабільності. За даними МВФ, такі конфлікти щомісяця “з’їдають” до 1% капіталізації ринків, а для країн, що розвиваються, втрати ще більші. Найбільший удар спричинила російська агресія в Україні. Водночас економічні санкції, митні війни США й Китаю, напруження на Близькому Сході та довкола Тайваню зумовлюють паніку на біржах, стрибки нафти й інфляційні шоки.
Інвестори переходять до стратегії виживання: скорочують ризикові активи, будують портфелі на основі кредитних деривативів і переорієнтовуються на стабільні регіони. Світова економіка фрагментується — глобалізація поступається місцем friendshoring’y: виробництво переноситься до політичних союзників. Долар утрачає домінування, а новий економічний порядок загрожує скороченням світового ВВП. Тим часом українська банківська система демонструє стійкість, але готується до ще жорсткіших випробувань.
Суверенні ризики: дефолти, валютні кризи та вплив на бюджети
Геополітичні конфлікти — від України до Близького Сходу й Африки — не просто збурюють міжнародний порядок, а й закріплюються у глобальній фінансовій архітектурі. Інвестори все більш насторожено оцінюють ризики, і за доступ до кредитних ресурсів тепер доводиться платити дорожче. За даними KPMG, ціна ризику зростає, а отже вартість запозичень для держав із слабкою економікою стрімко летить угору.
Картографія майбутніх дефолтів викликає тривогу. S&P вказує на низку країн, що балансують на межі фінансового краху: Аргентина, Ліван, Шрі-Ланка, Замбія, Пакистан, Ефіопія, Україна. Це звучить як попередження: дефолт цьогоріч може стати не винятком, а тенденцією. І справа не лише в боргах: доступ до капіталу звужується, а тиск на бюджети зростає.
Проблема набуває системного характеру. Коли понад 20% доходів бюджету витрачається на обслуговування боргів, як це відбувається в окремих країнах, у держав не лишається простору для розвитку. Соціальні програми, інфраструктура, освіта, медицина відходять на другий план. Виживання перемагає розвиток.
Україна в епіцентрі цього шторму. Війна виснажує бюджет. Прогноз на поточний рік від Українського інституту майбутнього звучить як сигнал тривоги: навіть з грантовою підтримкою в розмірі 22 мільярдів доларів дефіцит бюджету може сягнути 8,5% ВВП. Це показник глибини кризи, в яку занурюється держава, змушена щомісяця балансувати між терміновими потребами армії та необхідністю виплачувати борги.
Світ стоїть перед вибором: або вжити системних заходів для зміцнення фінансової стабільності, або готуватись до нової хвилі суверенних криз. Адже в умовах, коли ризики зростають, помилки стають занадто дорогими.
Геополітична премія на ризик і вартість капіталу
Світовий бізнес покинув ілюзію дешевих грошей і передбачуваності. Тепер капітал живе в стані постійної бойової тривоги. Формули економічної ефективності втратили силу. Головний критерій інвестування сьогодні — географія ризику. Ринок більше не диктує вартість капіталу, тепер її формує фронт. Умови гри визначає не зростання прибутку, а близькість до зони ураження.
У відповідь транснаціональні корпорації змінюють логіку: скорочують виробництво, перебудовують маршрути, евакуюють потужності та відмовляються від довгострокових планів. Китай, ще вчора іменований Фабрикою світу, сьогодні втрачає цей статус — не через вартість, а через вразливість. Глобальні гравці — Apple, Dell, HP, Sony, — переміщують свої потужності в Індію, В’єтнам, Мексику. Не тому, що там дешевше, а тому, що там не стріляють.
Це не короткострокова реакція, а стратегічний перехід. Настала ера friendshoring — виробництво лише в країнах-союзниках. Це не мода, а нова доктрина. Компанії не просто змінюють логістику — вони будують нову індустріальну архітектуру. Foxconn інвестує у В’єтнам і Таїланд, Tesla зводить заводи в Мексиці й Індії. Amazon, Nestlé, BASF, Siemens створюють внутрішні аналітичні штаби, де геополітична оцінка стає важливішою за фінансову. Це вже не консалтинг, а оперативне планування з урахуванням військової розвідки: моделювання перекриття морських шляхів, аналіз супутникових даних, прорахунок сценаріїв локальних конфліктів.
Але найголовніше — змінилася вартість грошей. Світ втратив ілюзію єдиної ціни на капітал. Інвестор не цікавиться брендом чи презентаціями. Його цікавить гарантія, що завтра не почнеться війна поруч. Кожен додатковий кілометр до ризикової точки коштує.
У країнах із середнім рівнем загрози ставка на акціонерний капітал виросла на 70-150 базисних пунктів. На ринках, що розвиваються — до 300. Це означає: ще вчора бізнес залучав інвестиції під 8%, сьогодні вже під 11%. Не тому, що бізнес гірший, атому, що координати змінилися. У новому фінансовому реєстрі ціна грошей залежить від того, чи можна сюди перекинути ракети.
Наслідки не теоретичні. Німецький гігант RWE у квітні 2025-го не зміг отримати очікуване фінансування. Ринки відмовилися через геополітичний фон: Україна, Іран, Тайвань, нові американські тарифи проти Китаю. Репутації замало — сьогодні важлива лише карта ризиків.
Barclays визнає: корпоративне фінансування у Великій Британії подорожчало на 35 пунктів. Причини не в економіці країни, а в глобальній тривозі. Світовий фінансовий сектор працює як система раннього попередження: він бачить не цифри, а напрямки потенційних ударів. І змінює вартість капіталу раніше, ніж політики встигають зробити заяву.
Найвразливіші сектори, чутливі до логістики, енергетики, ІТ. За даними SSRN, компанії в цих галузях змушені платити за кредити більше не тому, що стали менш ефективними, атому, що опинилися в зоні зовнішнього ризику. Банки не дивляться на фінансову звітність — вони оцінюють карту геополітичної нестабільності. У цьому режимі економіка перетворюється на фронт. Ударна хвиля зачіпає баланси, інвестор купує не частку бізнесу, а страховку від війни.
І саме тому гасла про дешеві кредити й масові інвестиції — або від незнання, або з умислом ввести в оману. Світ більше не обіцяє стабільність — він вимагає за неї плату. Бізнес став суб’єктом глобальної безпеки. І у 2025-му турбуються не про прибутки, а про те, чи вдасться втриматися в новому світі, де ризик вирішує все.
Довгострокові наслідки для глобального зростання
Світ більше не єдиний. Те, що ще вчора називали глобалізацією, сьогодні перетворюється на мережу окремих таборів, торговельних альянсів і валютних зон. Новий порядок не запитує: “Ти ефективний?” Натомість він питає: “Ти свій?”
МВФ б’є на сполох: якщо фрагментація економіки стане системною, втрати світового ВВП можуть сягнути до 7%. Це не просто корекція — це глибоке, довгострокове падіння, порівнюване з фінансовою кризою 2008-го чи шоком COVID-19. Фабрики мігрують, інвестиції заморожуються, логістика ускладнюється. Усе це ціна втрати довіри до системи, до союзників, до прогнозованості.
Деякі країни зреагували миттєво і виграли: В’єтнам, Мексика, Польща, Індонезія, Марокко. Вони не чекали, поки старі ланцюги зруйнуються, а стали частиною нових.
В’єтнам залучив $36 млрд іноземних інвестицій лише у минулому році — найбільше в АСЕАН. Мексика стала основним бенефіціаром переїзду виробництва з Китаю до Північної Америки (це так званий nearshoring). Польща — ключовий центр “нової Європи” в оборонці та ІТ.
Нейтралітет — розкіш, яку світ більше не дозволяє. Країни, що лишилися між блоками, стикаються з різким зниженням інвестицій, проблемами з торгівлею і деградацією технологічної бази.
Дослідження МВФ унаочнює: найбільше страждають держави з нестабільними політичними режимами, низькою інтеграцією в глобальні ланцюги і відсутністю чіткої економічної стратегії.
…Україна має вибір. Бути “країною-з’єднувачем”, як В’єтнам чи Польща, або стати геоекономічним сірим поясом, через який усе проходить, але нічого не лишається. Інфраструктура, податкова політика, реформи судів, безпека бізнесу — тепер це не просто вимоги Заходу. Це броня в новому економічному протистоянні.
Тетяна Вікторова
