Ще не так давно Дід Мороз був невіддільною частиною зимових святкувань в Україні. Уявити Новий рік без цього бородатого персонажа, з його червоним мішком та урочистим привітанням “З Новим роком!”, було майже неможливо. Але часи змінюються, і разом із ними — символи. Однак Україна все частіше переосмислює свої традиції, відмовляючись від «радянських пережитків» на користь національних або сучасних західних аналогів. Взагалі, Новий рік є святом, яке пережило безліч трансформацій, війни і революції, але завжди залишалося приводом для радості. В Україні він завжди мав особливе значення. Проте сьогодні святкові атрибути, які здавалися непорушними, змінюються, і одним з головних «постраждалих» став саме Дід Мороз.
Історія виникнення Діда Мороза виявилася значно складнішою, ніж здається на перший погляд. Сьогодні цей, здавалося б, безневинний герой дитячих свят, опинився в центрі культурних суперечок. Тож давайте розбиратися разом звідки він взявся, як змінився його образ у радянську епоху і чому його нинішнє вигнання є частиною глибших культурних процесів.
Історія виникнення традиції святкування Нового року
Святкування Нового року має настільки довгу і захопливу історію, що здається, саме людство відзначає його мало не з моменту свого виникнення. Зміна року завжди була особливим моментом — це час оновлення, підбиття підсумків і початку нового циклу. Перші згадки про святкування Нового року сягають 2000 року до нашої ери. У стародавній Месопотамії новий рік зустрічали навесні, у день весняного рівнодення, коли природа пробуджувалася до життя. Це свято називалося Акіту і тривало 12 днів, наповнених обрядами, жертвоприношеннями та театралізованими дійствами.
У стародавньому Римі святкування початку року було пов’язане з богом Янусом — дволиким покровителем дверей, переходів і нового початку. У 46 році до нашої ери Юлій Цезар реформував календар і встановив 1 січня як офіційний початок року. Цей день був присвячений Янусу, а люди прикрашали свої будинки, обмінювалися подарунками та приносили обіцянки на майбутнє.
У Середньовіччі святкування Нового року опинилося під забороною. Християнська церква вважала це язичницькою традицією і перенесла початок року на інші дати, наприклад, на Різдво або Великдень. Лише в XVI столітті, після впровадження Григоріанського календаря, 1 січня знову стало офіційним початком року у більшості країн Європи.
На території сучасної України Новий рік до XVIII століття святкували 1 березня, разом із приходом весни. Але після реформ Петра I, які орієнтувалися на західноєвропейські традиції, початок року перенесли на 1 січня. Попри це, народні традиції, пов’язані з весною, довго залишалися живими, що й досі видно у наших колядках, щедрівках і маланках.
Сьогодні Новий рік – це справжнє глобальне свято. Воно поєднує в собі стародавні обряди, релігійні традиції та сучасну культуру. Зараз ми прикрашаємо ялинки, запускаємо феєрверки і будуємо плани на майбутнє, навіть не замислюючись, що ці звички мають тисячолітню історію. Святкування Нового року — це не просто календарний перехід, а свідчення того, що людство завжди прагнуло нового початку, сподівалося на краще і шанувало час як найцінніший ресурс. І хоча форми святкування змінюються, їх суть залишається незмінною: віра в оновлення і в краще майбутнє.
Звідки взявся Дід Мороз
Але не забуваємо про головного персонажа, який супроводжує новорічні свята. Дід Мороз — персонаж із довгою і заплутаною історією. Його коріння сягає слов’янської міфології, де Мороз (або Тріскун) був суворим духом зими, який приносив холод, а часом — і багатство у вигляді щедрого врожаю. Проте той образ, який ми знаємо, виник набагато пізніше.
Образ дідуся, що роздає подарунки дітям у новорічну ніч бере свій початок від Святого Миколая. Він голландською мовою називається Sinnterklaas, звідки й пішло ім’я Санта Клаус. В кожній країні цей новорічний образ має своє втілення. Так, у англомовних країнах, як Велика Британія, США та Канада, Санта Клаус подорожує у санях, у які запряжені чарівні олені, пролазить у димар та залишає у панчохах подарунки для дітей. Малеча в свою чергу залишає для казкового дідуся гостинчик – склянку молока та печиво. Але справжньою батьківщиною Діда Мороза вважається Фінляндія, де його називають Йоулупуккі, що в перекладі з фінської мови означає “різдвяна коза”. У стародавні часи це був страшний персонаж, який носив маску з рогами і карав неслухняних дітей. Але з часом дідусь подобрішав і щороку прилітає з Лапландії напередодні Різдва, щоб роздати дітям подарунки.
У Російській імперії зимові свята асоціювалися з колядками та Святим Миколаєм, який дарував подарунки дітям. Але з приходом радянської влади церква і всі її символи опинилися під забороною. Тому Діда Мороза та й саму ялинку заборонили, як міщанський пережиток. Повернувся ж казковий дідусь на урочисте свято саме в Харкові 30 грудня 1935 року. До цієї події всі карнавальні свята проходили без новорічної ялинки. В той святковий день у Харківському палаці піонерів та жовтенят навколо зеленої красуні зібралося 1200 дітей. Малеча одяглася у різноманітне карнавальне вбрання: рекордсмени стахановці, мужні полярники, революційні матроси та герої громадянської війни. Всі довкола водили хороводи, а акомпанував їм батько майбутньої актриси Людмили Гурченко – Марк Гаврилович. Вже потім такі ялинки почали з’являтися в усіх інших містах Радянського Союзу. У 1936 році у Харкові почали ставити ялинку не лише у Палаці піонерів, а й навпроти міськвиконкому. Почали наряджати ялинки і вдома, Дід Мороз знову став розносити малечі подарунки, а у 1937 році казкового дідуся стала супроводжувати Снігуронька.
Дід Мороз став ідеологічно нейтральним персонажем, який мав дарувати радість у “правильному”, нерелігійному контексті. Його образ формувався під впливом західного Санта-Клауса, але з важливими відмінностями: Дід Мороз був суворішим, носив довгий кожух замість куртки і мішок з подарунками, які дарував слухняним дітям після їх віршиків.
Від Діда Мороза до Санта-Клауса: як змінюється Україна
Після здобуття незалежності Україна почала переосмислювати свої свята. Хоча Дід Мороз залишався популярним у 1990-х і 2000-х роках, поступово його символізм став сприйматися як частина радянського минулого. Спроба замінити Діда Мороза на Санта-Клауса в українському святковому просторі перетворилося на культурну битву, в якій стикаються різні епохи, ідеології та уявлення про святкову магію. Ідеологи намагалися створити світську альтернативу релігійним персонажам, таким як Святий Миколай.
У незалежній Україні дедалі частіше звучить ідея відмовитися від «червоного кожуха» на користь більш універсального і західного символу — Санта-Клауса. Чому саме він? Санта-Клаус — це персонаж, який пройшов довгий шлях від святого Миколая до бренду, відомого у кожному куточку світу. Цей веселий дідусь із червоними щоками та дзвінким «хо-хо-хо» став символом Різдва та комерційної культури. У Санти є все: літаючі олені, майстерня на Північному полюсі, ельфи-помічники і необмежений запас подарунків. Завдяки масовій культурі, фільмам і рекламі Coca-Cola Санта-Клаус став настільки популярним, що витіснив багато локальних святкових персонажів.
В Україні заміна Діда Мороза на Санта-Клауса викликала чергові суперечки в суспільстві — з одного боку, Дід Мороз для багатьох є частиною дитинства, символом, який зберігає ностальгію. З іншого боку, Санта-Клаус сприймається як більш сучасний і «просунутий» образ, що вписується у глобальні тренди. Його прихильники вважають, що Санта краще відповідає духу сучасності. Опоненти ж побоюються, що разом із Дідом Морозом ми втрачаємо щось своє. Ця зміна також має політичний контекст: відмова від радянського минулого та прийняття західних традицій є частиною загального курсу України на євроінтеграцію.
Але є ще один гравець у цій грі — Святий Миколай. Багато українців вважають, що саме він має зайняти місце Діда Мороза, адже Миколай ближчий до українських традицій і є частиною нашого культурного спадку. Його образ є символом доброти, милосердя та надії, який прийшов до нас крізь століття. Затишний вечір напередодні 19 грудня, дитячі черевички під подушкою і солодкий шурхіт подарунків — усе це традиції, які українці бережуть і люблять. Святий Миколай народився приблизно у 270 році в місті Патара, що на території сучасної Туреччини. Він був єпископом у Мирах (сьогодні це Демре) і прославився своєю добротою та допомогою нужденним. Легенди розповідають про те, як Миколай таємно допомагав бідним. Наприклад, одна з найвідоміших історій — про трьох сестер, які не могли вийти заміж через бідність. Миколай, щоб зберегти їхню гідність, підкинув у вікно три мішечки із золотом. Цей вчинок і став основою традиції дарувати подарунки.
Культ Святого Миколая прийшов в Україну разом із християнством у X столітті. Із часом він став одним із найшанованіших святих. У народних віруваннях Миколай був покровителем не лише дітей, а й мандрівників, моряків і навіть тварин. На українських іконах він завжди виглядає суворо, але доброзичливо. Це не чарівник із чарівною паличкою, а мудрий наставник, який допомагає тим, хто цього потребує.
В Україні традиція «подарунків від Миколая» почалася з того, що діти у ніч із 18 на 19 грудня клали свої черевички або шкарпетки на підвіконня чи під подушку. Вранці там знаходили солодощі, фрукти чи невеликі подарунки. Але це не просто гра: подарунок — символ винагороди за хорошу поведінку і добрі вчинки. Цікаво, що у Західній Україні ця традиція зберігалася навіть у часи радянської заборони, коли намагалися замінити Святого Миколая на Діда Мороза.
Сьогодні Святий Миколай не втратив своєї актуальності. Його образ набирає популярності в Україні, поступово витісняючи Діда Мороза. Миколай уособлює не тільки свято, але й глибокі християнські цінності — допомогу, щедрість і любов до ближнього. Тож, коли ви кладете подарунки під подушку, пам’ятайте: ви не лише продовжуєте традицію, а стаєте частиною великої історії, яка почалася понад тисячу років тому.
Можливо, Україні не варто копіювати ні Санта-Клауса, ні Діда Мороза, а створити свого унікального персонажа, який би поєднував у собі наші традиції та сучасність та не розколював ще й в цьому питанні суспільство. Або ж дати більше місця Святому Миколаю, який вже є частиною української культури, але все ще програє битву за увагу. І хоча заміна одного на іншого здається природною у глобалізованому світі, важливо пам’ятати: справжній дух свята — це не персонаж, а цінності, які ми вкладаємо у його святкування.
Ми рухаємося від нав’язаних традицій до власного унікального святкового коду, який поєднує наше минуле і сучасне. Новий рік без Діда Мороза? Можливо, це лише початок створення нового, ще цікавішого способу святкувати. І хоча зміни завжди викликають дискусії, головне — щоб свято залишалося тим, чим воно завжди було: моментом єднання, радості та віри в краще майбутнє.
