Цьогоріч на українських ринках знову повно кавунів, але з новою географією: неочікуваним лідером за посівами баштанних культур стала Полтавщина. У центрі країни засіяли понад 5 тисяч гектарів кавунами й динями. І це вже не просто аграрна новина, а приклад економічної гнучкості в умовах війни.
Після втрати частини південних регіонів, фермери з центральної України, зокрема Полтавщини, почали активніше вирощувати кавуни, щоб заповнити прогалину на ринку. Незважаючи на холодну весну та нестачу дощів, попит на українські кавуни залишається стабільним. Полтавська продукція поступово закріплюється як надійна альтернатива, що відповідає умовам і потребам внутрішнього ринку.
Полтавська область упевнено обійшла навіть Херсонщину – традиційний баштанний регіон, який тривалий час вважався беззаперечним лідером. Цього сезону на Херсонщині вдалося засіяти лише близько 1,5 тисячі гектарів кавуна, і ще кілька сотень пішли під диню. Причини очевидні: заміновані поля, зруйнована або недоступна інфраструктура зрошення, а також суто практичний страх, адже вирощування баштану в зоні бойових дій залишається ризиком і для аграріїв, і для робітників. Частина врожаю там просто не доходить до ринку, а в деяких селах плоди роздають безкоштовно, аби не згнили в полі.
На Полтавщині ситуація інша. Держава не запускала жодних спеціальних програм під баштан, але місцеві аграрії вчасно переорієнтувались самі. Це була переважно ініціатива самих господарств, які частково сіяли розсадою, частково у відкритий ґрунт, і не за раз, а хвилями, щоб забезпечити сезонність врожаю. Попри те, що погодні умови цього року видались непростими, фермери досягли добрих результатів: хоча товарного вигляду мають лише 50–70% плодів, урожай загалом став новим рекордом для регіону.
Важливо, що полтавські фермери підійшли до вирощування баштанних не спонтанно, а з чітким урахуванням нових кліматичних викликів і технологічних можливостей. На відміну від південних господарств, де культури часто сіялися за сталою схемою десятиліттями, полтавські аграрії вимушено починали з нуля, тож підбір сортів став ключовим етапом.
Замість того, щоб ризикувати з екзотичними гібридами, виведеними для теплих або вологих регіонів, фермери зосередились на перевірених сортах, адаптованих до українського лісостепу. При виборі зважали на такі критерії: короткий вегетаційний період, стійкість до перепадів температур, здатність витримувати весняні приморозки та літню посуху. Один із таких гібридів – “Атаман F1” – середньоранній кавун, який, попри несприятливу весну, стабільно формує урожай і не втрачає товарного вигляду.
Аби ще більше захистити урожай від кліматичних ризиків, деякі аграрії впровадили розсадну технологію. Замість класичного висіву насіння у відкритий ґрунт, що залежить від температури землі й атмосферних умов, фермери висівали насіння у контрольованих умовах: у теплицях або парниках, часто навіть на субстраті, що дозволяє максимально точно дотриматися термінів розвитку рослини.
Розсада висаджувалась на поле вже коли минула загроза зворотних заморозків. Це дозволило уникнути втрат, зменшити стрес для рослини на ранніх етапах, і завдяки цьому пришвидшити дозрівання. У тих господарствах, де розсадний метод використали повноцінно, перші кавуни зібрали вже в середині червня. Це майже на два тижні раніше, ніж у класичній схемі посіву, і саме в момент найвищої вартості продукції на ринку.
Такий ранній старт мав кілька важливих переваг. По-перше, фермери встигли реалізувати перші партії за преміальною ціною – до 28 гривень за кілограм. По-друге, це дозволило розтягнути баштанний сезон на довший період, що важливо в умовах обмеженого зберігання. І, по-третє, дострокова реалізація зменшує ризик втрат через нестачу холодильників або логістичні затримки.
Розсадна технологія виявилася корисною не тільки для вирощування, а й для загальної стійкості агросектору в складних умовах. Вона допомогла зберегти врожай і швидше вийти на ринок, тому її починають переймати й інші регіони як приклад адаптації до змін погоди, економіки та потреб країни.
Аграрії дедалі активніше впроваджують сучасні технології. Система крапельного поливу вже стала майже стандартом: вона економить воду, зберігає поживні речовини в ґрунті та дозволяє більш рівномірно забезпечувати рослини вологою. У посушливі роки це стає вирішальним фактором. Поряд із цим починають використовувати теплиці для розсади, а також експериментують із мульчуванням, хоча поки не масово. Загалом акцент зміщується в бік технологічного вирощування, що робить галузь стійкішою до кліматичних ризиків.
Погодні умови минулого року стали серйозним випробуванням для баштанників. Холодна весна з нічними приморозками до -5°C і мінімумом дощів у квітні-травні сповільнила ріст рослин, погіршила формування зав’язей і вдарила по врожайності. У деяких районах випало лише 40–50% норми опадів. Розсадні рослини виявилися стійкішими, але й їм далося взнаки різке похолодання на старті сезону.
Не обійшлось і без навали шкідників. Весняні температурні перепади сприяли масовому виходу попелиць, жужелиць, а також совок, які атакували як овочі, так і баштан. За даними Держпродспоживслужби, ситуація на окремих полях була критичною. Це ще більше ускладнило життя фермерам, які й так працюють у зоні ризику.
Попри все, розмови про “кавунову столицю” в центрі України вже звучать серйозно. Полтавщина нині вийшла в авангард вирощування кавунів і динь, не лише замінивши південь, а й продемонструвавши потенціал нової аграрної карти країни. Зрозуміло, що клімат залишається викликом, але гнучкість, інновації та рішучість роблять своє.
Ціни на кавун цього літа коливаються від 20 до 28 гривень за кілограм оптом. Очікується, що зі стабілізацією пропозиції в серпні вартість впаде до 15 грн. Основна частина продукції залишається в країні: її реалізують через супермаркети, базари та оптові точки. Експорт поки що незначний, але відновлюється: українські кавуни охоче беруть у Польщі, Литві, Латвії. Проте логістика обмежує обсяги, зокрема, через дефіцит холодильного транспорту та складів для охолодження.
Фермери скаржаться, що частину продукції доводиться продавати поспіхом, бо немає де її зберігати. Відсутність інфраструктури охолодження, складнощі з логістикою, зменшення кількості перевізників із рефрижераторами – все це вносить додаткові ризики. І хоча держава частково компенсує витрати на техніку й інфраструктуру, цього поки недостатньо.
Зміна географії баштанного бізнесу потягла за собою зміну маршрутів. Якщо раніше каравани кавунів ішли з півдня на північ, тепер навпаки – з центру країни продукція їде на захід, до Львова, Рівного, Івано-Франківська, частково на експорт. Це нова логістика, нові виклики, нові витрати.
На конкуренцію між регіонами наразі ніхто не зважає, навпаки, фермери з Полтавщини, Дніпропетровщини, Черкащини підтримують один одного. Але херсонські аграрії нині в особливо складному становищі. Їхні втрати – не лише економічні, а й символічні. Багато з них змушені були переїхати або змінити профіль господарства. Частина й досі не може повернутись до полів.
Ще один виклик – нестача робочої сили. Люди або виїхали за кордон, або не хочуть працювати в полі. Робота фізично важка, а зарплати не завжди конкурентні. Сезонним працівникам пропонують 15–25 тисяч гривень на місяць, залежно від обсягів і регіону. У громадах, де фермери активно взаємодіють із переселенцями, результати кращі: переселенці часто співпрацюють разом із місцевими.
Щоб залучити людей, деякі господарства пропонують бонуси: безкоштовне житло, харчування та компенсацію проїзду. Але конкуренція велика: у курортних зонах чи сервісі пропонують до 40 тисяч – без спеки, пилу й важкої фізичної праці. Тож знайти команду на все літо – справжній виклик.
Водночас фермери не зупиняються. Багато хто вже думає про наступний рік: як стабілізувати врожайність, які сорти обрати, як розширити площі. Так, агрохолдинг “Астарта” інвестує у зрошення: понад 1100 гектарів уже обладнано системами поливу. І це не виняток. На ринок заходять нові гравці, з’являються партнери, доступні кредити й гранти.
Програми від ЄС і FAO частково компенсують витрати на баштанництво – до половини вкладень. Діють і вітчизняні ініціативи: у межах “єРоботи” можна отримати до 400 тис грн на гектар, якщо є план і земля. А на деокупованих територіях субсидії ще більші – по 8 тисяч гривень за гектар. Банки стали активніше кредитувати під гарантії міжнародних фондів – особливо коли йдеться про холодильники, зрошення або техніку.
…Отже те, що починалось як спроба замістити втрачений південь, поступово перетворюється на сталу економічну нішу. Дуже ймовірно, що Полтавщина стане не тимчасовим гравцем, а новим центром баштанної сили країни.
Тетяна Вікторова
