Безробіття – виклик, який може зламати людину або стати точкою росту. Державна допомога безробітним, без сумніву, потрібна, але чи завжди вона працює на благо? Що, якщо підтримка стає пасткою, яка тримає людину в стані бездіяльності, замість того щоб надихати на пошуки роботи? Суспільство не може вічно тягнути тих, хто не хоче сам рухатися вперед.
Можновладці дедалі частіше постають перед питанням: як реформувати соціальну систему так, щоб допомога була лише стартовим майданчиком для повернення на ринок праці, а не зручним способом уникнути відповідальності? Як створити механізми, які не просто підтримують, а мотивують до змін та активності?
Що думають британські можновладці про необхідність реформування системи державної допомоги
Прем’єр-міністр Великої Британії Кейр Стармер прагне трансформувати систему пільг, щоб зупинити тих, хто зловживає допомогою. Міністр праці Анджела Кендалл повідомила, що є люди, які можуть працювати, але не хочуть, хоча більшість дійсно потребує допомоги. Після пандемії кількість непрацюючих громадян зросла до 9,3 мільйона, що на 713 тисяч перевищує показник часів ковіду. З них майже 3 мільйони не працюють через проблеми зі здоров’ям.
Кендалл зазначила, що багато людей займаються самодіагностикою психічних проблем, хоча вимушена була визнати, що загальний стан психічного здоров’я населення таки погіршився. Попередній уряд планував позбавити виплат близько 400 тисяч людей, які довго не працюють. Лейбористи ще не вирішили, чи залишать ці виплати, але планують реформи щодо зменшення соціальних витрат.
Динаміка зростання кількості економічно неактивних громадян, що спостерігається у Великій Британії, частково відображає тенденції, характерні для інших країн, хоча масштаби та причини можуть варіюватися. Різницю у тому, чому і як швидко зростає економічна бездіяльність, визначають політика, рівень соціальної підтримки та стан ринку праці у певній державі.
Чому падає зайнятість у розвинених країнах та тих, що розвиваються
Останніми роками на ринок праці сильно вплинула пандемія ковіду, змушуючи багатьох залишити роботу через проблеми зі здоров’ям, стрес або інші причини. У квітні 2020 року рівень безробіття досяг піку в 14,7%, що стало найбільшим показником з часів Великої депресії. Після цього спостерігалося поступове відновлення ринку праці. Так, у червні 2023 року рівень безробіття в єврозоні знизився до рекордно низького показника – 6,4%, а у США до 3,6%, що свідчило про позитивні тенденції на ринку праці.
Станом на вересень 2024 року рівень безробіття в єврозоні, з урахуванням сезонних коливань, становив 6,3%, що менше порівняно з 6,6% у вересні минулого року. Ці дані свідчать про поступове покращення ситуації на ринку праці в Європі, Втім найвищий рівень безробіття серед країн ЄС у вересні спостерігався в Іспанії (11,2%), Греції (9,3%) та Швеції (8,5%). Найнижчі показники зафіксовані в Чехії (2,8%) та Польщі (2,9%).
Варто зауважити, що серед молоді (до 25 років) рівень безробіття в ЄС зріс до 14,8%. Це означає, що без роботи залишалося 2,861 мільйона молодих людей у ЄС, з яких 2,287 мільйона – в єврозоні.
Скажімо, на півдні Італії молодь частіше залишається вдома, покладаючись на підтримку родин, ніж знаходить роботу: нестача вакансій і високий рівень безробіття перетворюють цей регіон на вирок для мрій. Іспанія після кризи 2008 року породила “втрачене покоління” молодих людей, які втратили віру в ринок праці.
Україна? Тут депресивні регіони й сільська місцевість зіштовхуються з тим самим викликом. Молодь тікає до мегаполісів чи за кордон, залишаючи свої громади порожніми, а старше покоління – бездіяльним. Такі колишні промислові серця Америки як Руст-Белт знають цю історію: заводи закриті, люди без роботи, надія згасла.
В індійських селах проблема ще глибша: слабка інфраструктура і соціальні норми позбавляють жінок шансу на працевлаштування. Подекуди Сирія перетворилася на мертву зону, бо війна зруйнувала і робочі місця, і саму можливість жити та працювати на рідній землі.
Тривога, депресія, вигорання, хвороби та вік гонять людей з роботи
Загалом, хоча рівень безробіття на Заході знизився після пікових значень під час пандемії, питання економічної неактивності залишається актуальним, особливо з огляду на зменшення кількості відпрацьованих годин та зростання проблем психічного здоров’я. Проблеми з психічним здоров’ям руйнують ринок праці розвинених країн. Тривога, депресія, вигорання – головні причини, чому люди масово залишають роботу.
Так, в Японії серед спеціалістів, які залишили роботу через стрес, найбільше медиків. Багато австралійців змінили пріоритети та обрали менш напружене життя. У США медики, вчителі та працівники сфери обслуговування виснажені до межі. В Австралії молодь страждає від стресу, а в Канаді працівники дедалі частіше йдуть у довготривалі відпустки, чимало канадців вийшли на пенсію раніше, що зменшило кількість робочої сили.
У Великій Британії багато людей старшого віку залишили ринок праці через погіршення здоров’я. Через вигорання, втому та бажання змінити спосіб життя роботу полишило чимало американців. Італійки часто залишали роботу для догляду за дітьми чи літніми родичами.
У країнах з нестабільною економікою ситуація ще гірша. Індійці втрачали роботу через закриття підприємств. Південноафриканська молодь стикалася з нестачею робочих місць і збільшенням економічної нерівності.
У Британії пандемія загострила кризу серед старшого покоління. Японія задихається від перевтоми, молодь ховається у соціальній ізоляції. Навіть у турботливій Швеції й Німеччині хвиля вигорання змушує людей достроково залишати ринок праці.
Старіння населення додає новий вимір до проблеми економічної бездіяльності. У Японії, Німеччині, Італії та Франції із робочого ринку літніх людей виштовхують пенсійні системи й хронічні хвороби, зокрема, артрит та діабет. Американські бебі-бумери масово виходять на пенсію через серцеві недуги, а в Канаді, Швеції й Австралії їхню активність обмежують такі критичні діагнози як деменція чи онкологія. Це глобальний виклик: старість і хвороби скорочують економічну активність, створюючи тягар для пенсійних і соціальних систем. Чи знайдеться рішення?
Соціальна допомога – невидима рука ринку, що впливає на поведінку людей
Системи соціальної допомоги по-різному впливають на мотивацію людей до праці. Суворі вимоги змушують американців шукати роботу, щоб не втратити підтримку, тоді як у скандинавських країнах щедрі соціальні виплати й освітні програми дозволяють безробітним відновити сили та навички, але часто відтягують повернення до роботи.
Німецька система “Hartz IV” тримає баланс: запропонована нею жорсткість вимог поєднується з реальними можливостями працевлаштування. Французька довгострокова підтримка забезпечує стабільність, проте може послабити мотивацію неактивних громадян. Варто визнати, що Україні низькі виплати й обмежений доступ до допомоги змушують багатьох шукати дохід у тіні.
Системи різні, як і їхні наслідки: одні стимулюють швидкість, інші – стабільність. Але питання залишається відкритим: чи можливо знайти ідеальний баланс? Економічна бездіяльність – це не вибір, а наслідок. Подолати цю проблему можна лише через створення нових робочих місць, розвиток інфраструктури та руйнування соціальних бар’єрів. Тільки так суспільство зможе повернути людей до праці, а депресивні регіони – до життя.
Тетяна Вікторова
