Керівник Реєстру збитків розповів, хто з постраждалих українців може отримати компенсації

Питання відшкодування шкоди, заподіяної наслідками повномасштабної війни, для багатьох українців залишається частиною повсякденної реальності. В ній втрати майна, домівок, здоров’я або звичного способу життя поєднуються з необхідністю орієнтуватися у складних міжнародних механізмах. Пояснення, які стосуються того, хто саме має право подати заяву на компенсацію, за якими категоріями збитків це можливо і в яких межах діє відповідний міжнародний мандат, мають принципове значення для постраждалих громадян, бізнесу та держави загалом.

Керівник Реєстру збитків, завданих агресією Росії проти України, Маркіян Ключковський детально окреслив коло заявників, види втрат, які можуть бути зафіксовані, а також пояснив складні моменти, пов’язані з окупованими територіями, спадкуванням права на компенсацію та часовими рамками дії Реєстру.

За словами Маркіяна Ключковського, структура Реєстру збитків передбачає можливість подання заяв від трьох основних груп заявників, кожна з яких має власний перелік категорій збитків, визначений нормами міжнародного права. До таких груп належать фізичні особи, тобто звичайні громадяни України, юридичні особи, зокрема бізнес, а також держава Україна як окремий суб’єкт.

Для кожної з цих груп встановлено чітко окреслений перелік втрат, які можуть бути предметом компенсаційних вимог, причому йдеться не лише про зруйноване або пошкоджене майно, а про значно ширший спектр наслідків війни, які міжнародне право визнає такими, що підлягають відшкодуванню.

Керівник Реєстру наголосив, що компенсаційні механізми не обмежуються виключно матеріальними втратами, хоча саме вони часто є найбільш очевидними для постраждалих. Перелік категорій охоплює, зокрема, втрату життя, тілесні ушкодження, вимушене переміщення, втрату доступу до житла або іншого майна, а також інші гуманітарні наслідки війни.

Для юридичних осіб ключовою категорією залишаються майнові збитки, пов’язані з руйнуванням або втратою активів. Для держави Україна до цього переліку додаються втрати культурних цінностей, а також шкода, завдана довкіллю та природним ресурсам, що має особливе значення з огляду на довгострокові наслідки війни.

Окрему увагу в поясненнях Маркіяна Ключковського було приділено випадкам, коли житло або інше майно залишилося на територіях, що перебувають під тимчасовою окупацією. Він зазначив, що для таких ситуацій у Реєстрі передбачена спеціальна категорія – втрата доступу або контролю за майном на тимчасово окупованій території.

У цьому випадку заявникові не потрібно доводити факт фізичного знищення або пошкодження об’єкта, оскільки сама неможливість потрапити до власного житла без взаємодії з окупаційною адміністрацією вже визнається обставиною, що підлягає фіксації та потенційній компенсації.

Водночас керівник Реєстру звернув увагу на складніші ситуації, які стосуються майна на територіях, що перебували в окупації ще до початку повномасштабного вторгнення. Хоча мандат Реєстру поширюється на всю територію України в її міжнародно визнаних кордонах, включно з Кримом і окремими районами Донецької та Луганської областей, часові рамки його повноважень обмежені подіями, що сталися після 24 лютого 2022 року.

Це означає, що у випадку, коли заявник може підтвердити, що його будинок існував до цієї дати, а згодом був зруйнований уже в період повномасштабної війни, подання заяви не викликає принципових труднощів. Натомість руйнування, які сталися до 24 лютого 2022 року, виходять за межі мандата Реєстру і не можуть бути розглянуті в його рамках.

Ключковський також зазначив, що питання втрати доступу до майна у таких містах, як Донецьк, Луганськ або на території Криму, поки що не розглядалися Реєстром на практиці. Водночас він припустив, що важливим фактором у таких справах може стати підтвердження того, що до 24 лютого 2022 року людина мала реальну можливість їздити до свого житла, зважаючи на те, що певний рух через лінію зіткнення тоді все ж існував.

Окремим складним блоком залишається питання спадкування права на компенсацію у випадках, коли постраждала особа померла, не дочекавшись ухвалення рішення. За словами керівника Реєстру, загальний підхід полягає в тому, що якщо заява була подана за життя заявника, право на її подальший розгляд може перейти до спадкоємців.

Якщо ж людина, яка мала право подати заяву, померла, так і не скориставшись цією можливістю, спадкоємці повинні спершу вступити у спадкові права, після чого зможуть подати заяву вже від власного імені. Водночас у гуманітарних категоріях, за загальним правилом, подання заяви за іншу особу є неможливим, за винятком двох випадків, що стосуються втрати життя та зникнення безвісти, де компенсаційні механізми від самого початку передбачають участь близьких родичів.

Коментуючи питання компенсацій за душевні страждання, Маркіян Ключковський звернув увагу на жорсткий і формалізований характер міжнародного права, яке виходить із того, що заяву має подавати саме та особа, яка безпосередньо пережила відповідні страждання. Водночас у випадках, коли така заява була подана, але заявник помер до завершення процедури, механізми правонаступництва все ж будуть застосовані в тій чи іншій формі.

За інформацією керівника Реєстру, з моменту його запуску заяви на компенсацію за збитки, завдані війною, подали близько 85 тисяч українців. Ця кількість, за його словами, відображає лише початковий етап роботи механізму, який має зафіксувати масштаб завданої шкоди та стати основою для подальших міжнародних рішень щодо відшкодування.