Освітня деградація: екскурсія в магазин “Аврора” як новий “культурний простір” для молодших школярів

Тривала війна в Україні не лише змінює повсякденне життя дорослих, а й радикально позбавляє дітей можливості повноцінного розвитку, соціалізації та пізнання світу. У мирний час школярі отримували різноманітні стимули для навчання та творчості — від поїздок до історичних музеїв і виставок до перегляду культурно освітніх кінофільмів та відвідування театральних постановок. Такі заходи формували у дітей критичне мислення, цікавість до історії та сучасного світу, сприяли емоційному розвитку та навчали взаємодіяти у соціальному середовищі. Під час війни більшість подібних активностей стала недоступною, що робить шкільне середовище надзвичайно обмеженим у своїх можливостях.

На підтвердження цього у соціальних мережах з’явилася новина з Вознесенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2. Керівництво закладу з радістю і гордістю повідомило, що учні перших та других класів здійснили “захопливу” екскурсію до місцевого магазину “Аврора”. За словами педагогів, працівники магазину гостинно зустріли дітей, показали організацію роботи торговельної точки, пояснили, як співробітники роблять покупки зручними для відвідувачів, а також пригостили маленьких гостей солодкими подарунками. Отже, учні отримали “море задоволення”, а захід був позначений як “цікавий і корисний”.

Проте екскурсія подібного формату викликає серйозні питання щодо її цінності для освіти і розвитку дітей. У класичному розумінні шкільна екскурсія має розширювати кругозір учнів, знайомити їх з культурними та історичними явищами, надавати практичний досвід, що узгоджується з навчальними програмами. Відвідування музеїв дає змогу ознайомитися з мистецтвом та історією, театральні постановки формують естетичне сприйняття, а кіносеанси — критичне сприйняття сюжетів та аналіз поведінки персонажів. Магазин, навіть найбільш дружелюбний і сучасний, не дає жодного з цих ефектів, і, з точки зору освітніх цілей, екскурсія до нього не має жодної практичної цінності.

Позакласна робота повинна сприяти не лише розвитку інтелектуального потенціалу дітей, а й їх емоційному благополуччю: вони мають бачити інші міста, історичні місця, культурні об’єкти, спілкувалися з новими людьми, дізнаватися про професії у живому середовищі. Цілком зрозуміло, що в умовах війни задля безпеки дітей проведення таких заходів часто неможливе.

Однак їх розвиток і пізнавальна діяльність не мають обмежуватися оглядом торговельної точки, а також демонстрацією процесу обслуговування клієнтів. В даному випадку виникають питання: чому навчальний заклад проводить такі заходи? Яка користь від них для соціального, емоційного та інтелектуального розвитку дітей? В чому логіка керівництва школи?

Подібні екскурсії взагалі ставлять під сумнів стратегічний підхід педагогів до позашкільного навчання у цій школі. Більше того, така практика демонструє загальну проблему української шкільної системи під час війни — відсутність реальної адаптації освітніх програм до потреб дітей у кризових умовах, незрозумілі пріоритети керівників шкіл та імітація “пізнавальної роботи” з учнями.

Насамкінець варто зазначити, що такі заходи, як екскурсія до магазину, мають обмежену педагогічну цінність і ризикують формувати у дітей споживацьке ставлення до світу, натомість не розвиваючи критичне мислення, допитливість та культурну обізнаність.

Справа в тім, що у молодших школярів швидко формується уявлення про те, що є “цінним” і “вартим уваги”, бо вони ще не відокремлюють інформацію про світ від емоційної реакції дорослих. Якщо вчителі організовують виїзд не туди, де створюють нові речі, досліджують історію, природу чи мистецтво, а туди, де все зводиться до торгівлі, діти підсвідомо отримують зовсім інший сигнал. Вони не бачать процесу, який розширює горизонт, а бачать місце, сенс існування якого — продавати товари, швидко обслуговувати покупця й заохочувати його повертатися. В такій ситуації у дітей починають закріплюватися уявлення про важливість торгівлі для їх вчителів замість того, щоб пережити захоплення від чогось нового та корисного.

Українські школи, які продовжують працювати в умовах війни, потребують пошуку більш змістовних, цікавих, корисних, безпечних та ефективних форм розвитку дітей, здатних компенсувати обмежені можливості культурного та освітнього життя.