У розпал світового захоплення робототехнікою уряд Піднебесної зробив крок, якого найменше чекали: Національна комісія з розвитку та реформ (NDRC) публічно попередила про ризик інвестиційної бульбашки на ринку людиноподібних роботів. На брифінгу 27 листопада речниця NDRC Лі Чао визнала, що в Китаї вже понад 150 компаній працюють у сегменті гуманоїдів, причому багато з них випускає дуже схожі між собою продукти і живе за рахунок “сліпих інвестицій”, тоді як реальний попит не встигає за зростанням виробництва.
Це різкий контраст із недавньою риторикою Пекіна, де гуманоїди та embodied AI (штучний інтелект, “втілений” у фізичному тілі – роботах, дронах чи маніпуляторах) описувалися як “нові продуктивні сили” та один із ключових драйверів зростання до 2030 року. Тепер той самий центр визнає: без корекції курс загрожує повторити історію сонячних панелей, електромобілів і сонячних батарей, де спочатку ринок залили грошима, а потім роками розгрібали наслідки надвиробництва, падіння цін і масових банкрутств.
Китай у цьому сенсі працює як велика тестова лабораторія: якщо спочатку будувати потужності, а лише потім думати, хто й за що платитиме, результатом стає не стільки технологічний прорив, скільки класична бульбашка.
“150+ компаній” на папері, кілька гравців у реальності: як влаштований китайський ринок гуманоїдів
Формула “понад 150 компаній” у гуманоїдній робототехніці звучить вражаюче, але за нею ховається дуже нерівномірний ландшафт. На верхівці спостерігаємо кілька справжніх технологічних лідерів: Unitree, UBTech, DeepRobotics, Agibot, Astribot, окремі роботизовані підрозділи великих промислових концернів, а також гіганти типу BYD чи Xiaomi, які після успіху в електромобілях та електроніці вирішили зайти в сегмент гуманоїдів. Вони вкладаються у власні редуктори, двигуни, сенсори, програмні стеки та “втілений ШІ”.
Показовий приклад – UBTech із контрактом на 264 млн юанів (близько 37 млн доларів) із провінцією Гуансі на кордоні з В’єтнамом: їхні роботи Walker S2 мають працювати на прикордонних переходах, допомагаючи керувати потоками людей, патрулювати територію, обслуговувати логістику та проводити інспекції на прилеглих металургійних підприємствах. Сукупні замовлення на серію Walker вже перевищили 1,1 млрд юанів, а до 2027 року компанія планує вийти на 10 тисяч роботів на рік.
У нижній частині айсберга – десятки дрібних “клон-фабрик”, які по суті лише натягують гуманоїдний “костюм” на стандартні серводвигуни, звичайні комп’ютери й базові алгоритми. Вони орієнтовані на виставки, демозони, проморолики індустріальних парків і живуть за рахунок субсидій та грантів. Саме про них NDRC говорить як про “низькорівневе дублювання”, коли презентації різних компаній звучать однаково, а на виході ринок отримує багато схожих машин без принципових відмінностей.
В певному сенсі ми могли б провести аналогію з дронами у вітчизняних умовах: поруч із двома-трьома справжніми виробниками, чиї апарати виконали сотні реальних бойових місій, раптом з’являється два десятки команд, які один раз злітали на полігоні, зняли відео й пішли збирати гранти. На папері “кількість стартапів” виглядає чудово, але це мало що дає на передовій. З гуманоїдами в Китаї відбувається те саме, тільки у значно більших масштабах.
Між проривом і шоу: де гуманоїди вже працюють, а де лише позують на камеру
Попри це, повністю списувати сегмент у “циркові номери” не можна. У промислових і сервісних гуманоїдів уже є кілька справжніх проривів, важливих саме з точки зору економіки, а не шоу. У того ж Walker S2 ключовими фішками є не танці на сцені, а автономність (робот може самостійно змінювати батарейний модуль і працювати майже цілодобово), висока механічна “свобода” (понад 50 ступенів рухливості, вантажопідйомність до 15 кг на руку) та інтеграція з сенсорами й AI для роботи в динамічних середовищах – логістичних центрах, на складах чи у промислових зонах.
Китайські інститути просувають думку про те, що embodied AI має підвищити продуктивність у промисловості, логістиці та інфраструктурі. Саме ці сценарії ближчі до того, що може бути релевантним Україні: автоматизований “черговий” на кордоні, інспектор на небезпечному виробництві чи складський робот, який працює 24/7.
Паралельно з цим розквітає чистий PR: десятки гуманоїдів на виставках наче живі танцюють і позують, на пекінському напівмарафоні група роботів біжить поряд із людьми, але частині доводиться міняти батареї дорогою, а дехто взагалі не добігає до фінішу. Усе це створює яскраву картинку, але мало що говорить про довгострокову економічну цінність.
Насправді критерій простий: якщо робот існує тільки у шоу-румі чи на відео, він не змінює економіку. Про справжній прорив можна говорити лише там, де машина відпрацювала сотні змін у реальних умовах і де рахунок йде на десятки або сотні встановлених одиниць, а не на “два роботи для фото”.
Коли роботогодина вже дешева, а окупність усе ще далеко
Економіка гуманоїдів зараз нагадує ситуацію, коли “залізо” дешевшає дуже швидко, а зрілі бізнес-моделі ще не встигли оформитися. Китайські виробники типу Unitree вже продають компактні платформи класу G1 приблизно за 13–15 тисяч доларів, більші промислові рішення з повноцінним набором сенсорів і високою вантажопідйомністю тримаються в районі 90 тисяч доларів.
Моделі розрахунків показують, що при ціні робота близько 100 тисяч доларів, роботі 22 години на добу протягом п’яти років і достатній кількості задач собівартість однієї “роботогодини” може наближатися до 3–4 доларів, а при падінні ціни до 30 тисяч доларів – і до 1–1,5 долара. Це вже нижче, ніж оплата праці людей у багатьох країнах.
Проте до того моменту, коли робот дійде до цієї “фази масштабування”, компанія витрачає роки роботи дорогих інженерів, мільйони на власні компоненти, тестові полігони та інтеграцію з інфраструктурою. Йдеться про десятки або навіть сотні мільйонів доларів до появи перших великих контрактів.
Лише небагатьом вдасться ці вкладення відбити, решта залишається на голці субсидій, грантів і оптимістичних презентацій. Для пересічного українця це доволі прозоро римується з історіями “зеленого тарифу”: один-два серйозні гравці будували справжню генерацію з реальним навантаженням, а навколо виникали проєкти, які існували здебільшого “під субсидію”, без чіткої відповіді, як вони житимуть без підтримки держави.
Сонячні панелі, електромобілі, гуманоїди: одна й та сама помилка
Сюжет із гуманоїдами підозріло нагадує те, що в Китаї вже відбулося в інших секторах. У сонячній енергетиці за кілька років було нарощено стільки потужностей, що виробництво панелей і полікремнію почало майже вдвічі перекривати світовий попит. У 2024–2025 роках це вилилося в десятки мільярдів доларів збитків по всьому ланцюгу, скорочення близько третини персоналу на найбільших підприємствах і десятки тисяч людей, які втратили роботу.
В електромобілях кілька років тому існувало понад 500 брендів, але до 2025 року реально активними залишилося близько сотні, а до 2030-го аналітики очікують, що “виживуть” менше п’ятдесяти. Частина ринку живе в режимі цінових воєн, інша – проходить через хвилю банкрутства західні країни у відповідь вводять високі мита на китайські EV, звинувачуючи їх у демпінгу та надмірній державній підтримці.
У виробництві полікремнію зараз відбувається “зачистка”: великі виробники за підтримки уряду обговорюють створення багатомільярдного фонду, щоб цивілізовано вивести з ринку третину потужностей. Різниця гуманоїдів лише в тому, що NDRC намагається натиснути на гальма раніше, поки немає сотень зайвих заводів, які довелося б закривати фізично. Але сама логіка процесу повторюється: модна галузь приваблює субсидії та дешеві кредити, кількість схожих проєктів стрімко зростає, ринок перенасичується, маржа тане, а потім починаються банкрутства й соціальні втрати.
Усе це працює в рамках доволі передбачуваної китайської моделі індустріальної політики. Спочатку центр – Держрада, NDRC та профільні міністерства – оголошує стратегічні напрямки: embodied AI, робототехніка, електромобілі, відновлювані джерела енергії. Потім провінції, міста та індустріальні парки запускають власні програми: створюють кластери, виділяють землю, наповнюють фонди на мільярди юанів, домовляються з держбанками про пільгові кредити, дають податкові пільги й гранти на R&D.
У сфері гуманоїдів ця “машина” вже крутиться на повну: людиноподібні роботи офіційно записані до “нових продуктивних сил”, Пекін і Шанхай запустили спеціальні робототехнічні фонди, а кількість компаній у секторі перевищила півтори сотні. На старті це виглядає красиво: інвестиції ростуть, ВВП підтягується, будуються нові парки, у звітах з’являються фрази про “лідерство над США”. Але коли накопичуються збитки, надлишкові потужності, торговельні конфлікти й ризик безробіття, центр змінює тон.
Так у риториці з’являються “ризик бульбашки”, “дублювання” і “необхідність оптимізації структури”, а далі починається тихе “розчищення”: державні банки суворіше ставляться до кредитування слабших гравців, субсидії концентрують на 5–10 найбільших, ринок входить у фазу злиттів і поглинань. У сонячній енергетиці це вже вилилося в прямі вимоги скоротити 20–30% потужностей, і логічно очікувати, що в гуманоїдах відбудеться щось подібне, хоч і в менших масштабах.
… Для нас ця історія – не просто цікава картинка про “роботів майбутнього”, а дуже практичний урок. Будь-яка “машина субсидій”, яка кидає гроші в модну індустрію без жорсткого відбору проєктів і тверезої оцінки реального попиту, рано чи пізно перетворюється на фабрику бульбашок. Ми ризикуємо отримати красиві презентації, демонстраційні зони, кілька показових угод – і в підсумку дірку в бюджеті та чергову хвилю цинізму в суспільстві.
Особливо важливо це пам’ятати в період повоєнної відбудови, коли йтиметься про дрони, “смарт-заводи”, робототехніку, зелений перехід чи індустріальні парки: підтримувати варто не те, що виглядає модним на слайдах, а те, що має реальні технологічні переваги, зрозумілу економіку та перспективу експорту.
Тетяна Вікторова
