Україна вже готується до наступної зими – і проблема не в обсягах газу, а в стійкості системи

До нового опалювального сезону залишаються лічені місяці, але питання вже не в тому, чи вистачить Україні газу в сховищах, а в тому, чи витримає система. Чи зможе держава в умовах війни одночасно утримати видобуток, знайти гроші на імпорт, захистити інфраструктуру і не допустити, щоб узимку газ перетворився на бюджетну, промислову і соціальну кризу. Саме тому нинішня ситуація – не просто енергетична історія. Це зріз того, як глибоко війна вбудувалася в економіку і як енергетика фактично стала її другим фронтом.

Якщо дивитися на цифри, старт виглядає відносно спокійно. Україна завершила опалювальний сезон із 9,5 млрд кубометрів газу – у 1,6 раза більше, ніж роком раніше. Уряд уже окреслив орієнтири на наступну зиму: 13,2 млрд як критичний мінімум і 14,6 млрд як робочу ціль. Але саме в цій “нормальності” і ховається головна пастка. Ця цифра не про запас міцності, а про те, що країна лише відійшла від краю. Не прірва, як рік тому з її 0,7 млрд кубометрів активного газу, але й точно не зона комфорту. Це тонкий буфер, який дає час, але не гарантує спокій.

Тому нинішній баланс не варто читати як історію про “майже десять мільярдів”. Це історія про дуже вузький коридор рішень. Ще восени Україна входила в сезон із 13,2 млрд кубометрів, а тепер змушена знову наздоганяти цей рівень у значно жорсткішому середовищі – після ударів по видобутку, з дорогим імпортом і в умовах, коли Європа сама готується агресивно заповнювати сховища до 80 відсотків. 

Інакше кажучи, ключове питання не в тому, чи є газ зараз. А в тому, чи встигне Україна купити його раніше, ніж за той самий ресурс почне боротися весь європейський ринок.

Війна вдарила не в порожнечу

Найпростіше пояснення нинішньої газової тривоги звучить майже заспокійливо: все це наслідок російських атак. Але це лише частина правди. Восени минулого року удари по газовидобутку тимчасово обвалили внутрішній видобуток на 45 відсотків, а група “Нафтогаз” повідомила, що лише за 2025 рік її об’єкти пережили 229 атак. 

Саме після цього Україна була змушена різко нарощувати імпорт і проходити зиму вже не в логіці планового балансу, а в режимі аварійного добору ресурсу. За оцінками, від початку повномасштабної війни країна втратила близько половини власного газового видобутку. Це вже не просто серія болючих ударів по окремих об’єктах, а системне руйнування самої бази, на якій трималася енергетична рівновага.

Але війна вдарила не в порожнечу. Вона вдарила по системі, яка ще до нової хвилі атак уже була ослаблена власними прорахунками. Одним із коренів нинішньої кризи аналітики Green Deal Ukraїna назвали помилки 2024 року: ставка на майже повну самодостатність і проходження зими переважно на газі внутрішнього видобутку залишила країну без нормальної подушки безпеки. 

Наслідок виявився жорстким і промовистим: після сезону 2024–2025 років у сховищах на початку квітня 2025 року залишилося лише 0,7 млрд кубометрів активного газу без урахування технічного. Тобто російські удари не просто створили нову проблему, а влучили в баланс, у якому запас міцності був майже вичерпаний ще до найсильнішого стресу.

Третій шар цієї історії – уже не про фізичний дефіцит, а про дефіцит грошей. Після пошкоджень імпортна потреба України на сезон 2025–2026 років зросла до 4,4 млрд кубометрів, а додатковий фінансовий розрив – до близько 2 млрд євро. МВФ у лютому повідомив, що “Нафтогаз” зміг зібрати внутрішнє та міжнародне фінансування лише для того, щоб пройти потреби до кінця 2025 року, і паралельно шукав кошти на новий імпорт. 

Більше того, вперше від початку великої війни держбюджет був змушений виділити “Нафтогазу” 8,4 млрд грн саме на закупівлю газу. У цей момент енергетична проблема перестає бути історією однієї компанії, ставши проблемою державних фінансів – і ще одним каналом, через який війна тисне на бюджет.

І саме тут проступає найглибша вада всієї конструкції – не окреме рішення, а сама модель ринку. Значна частина споживання газу в Україні й далі проходить через режим спеціальних обов’язків постачальника, а ціна для населення залишається фіксованою на рівні 7,96 грн за кубометр щонайменше до 30 квітня цього року. 

За оцінками Green Deal Ukraїna, ця ціна є меншою, ніж третина середньої імпортної, а МВФ вказує, що енергетичні державні компанії й далі обтяжені некомпенсованими спеціальними обов’язками, які стискають прибуток, погіршують фінансову стійкість і стримують інвестиції. 

Іншими словами, ця модель дає владі короткостроковий політичний спокій, але водночас підрізає кредитоспроможність “Нафтогазу”, охолоджує приватний імпорт і перетворює кожен новий воєнний удар на фінансову пастку, яку знову доводиться латати бюджетом, пільговими кредитами і грантами.

“Нафтогаз” уже не просто компанія

Формально зимовий газ знову купуватиме “Нафтогаз”. Але по суті це вже давно не історія однієї компанії і навіть не історія одного ринку. Це фінансова збірка воєнного часу, де в одній конструкції сходяться державні банки, міжнародні кредитори, урядові гарантії і донорські гроші. Рік тому Європейський банк реконструкції та розвитку відкрив для “Нафтогазу” кредитну лінію на 270 млн євро, а Норвегія додала до неї грант на 139 млн євро. 

У серпні банк погодив ще 500 млн євро позики під гарантію Євросоюзу, а цей пакет був доповнений норвезьким грантом до 80,6 млн євро. Окремо Європейський інвестиційний банк раніше надав 300 млн євро, а в січні цього року додав ще 50 млн євро.

Усередині країни “Нафтогаз” так само збирав ліквідність не з операційного надлишку, а через кредити ПриватБанку – спочатку на 4,7 млрд грн для підготовки до сезону, а потім ще на 5 млрд грн уже на закупівлю імпортного газу посеред зими. Інакше кажучи, касу під зимовий ресурс сьогодні складає не ринок. Її складає коаліція держави та партнерів.

Саме тому “Нафтогаз” тепер точніше описувати не як звичайну державну компанію, а як інструмент енергетичної оборони. Організація економічного співробітництва та розвитку пише, що група й далі домінує на національному газовому ринку, а її дочірня структура Gas Supply Company Naftogaz of Ukraine залишається визначеним постачальником останньої надії щонайменше до шести місяців після завершення воєнного стану. 

Енергетичне Співтовариство, зі свого боку, не раз вказувало, що “Нафтогаз” є не лише головним видобувником, а й домінантним гуртовим трейдером, постачальником останньої надії та ключовим роздрібним гравцем. У воєнній реальності така концентрація виглядає політично раціонально: саме через “Нафтогаз” держава тримає соціально чутливих споживачів, добирає імпорт і гасить удари по системі. 

Але економічна ціна цього режиму зростає. Ручне управління дедалі більше витісняє ринок, приховані субсидії накопичуються, конкуренція слабшає, а борги не зникають – вони лише переміщуються з одного державного контуру в інший.

…Наступного разу ми розповімо, чому українська газова проблема вже давно перестала бути лише про газ і стала частиною ширшої економічної вразливості. Європейський ринок фактично інтегрувався в українську зиму: імпорт у 6,47 млрд кубометрів став нормою, а ціна – ключовим обмеженням, яке Україна більше не контролює. Фізично газ можна знайти, але питання – за яку ціну і чи будуть на нього гроші саме в той момент, коли за нього одночасно змагається вся Європа.

Але головний ризик навіть не тут. Газовий дефіцит б’є не по населенню першим, а по економіці: по промисловості, по містах, по бюджетах. Коли дорожчає газ – дорожчає виробництво, добрива, їжа і саме утримання інфраструктури. І саме тому наступна зима вирішується не в грудні, а влітку – у швидкості рішень, доступі до грошей і здатності держави діяти швидше, ніж ринок і війна. 

Тетяна Вікторова