“Зроблено в Україні”: кому насправді дістається державна підтримка у переробній промисловості

ІА “ФАКТ” вже докладно аналізувало, як загалом працює іміджева програма “Зроблено в Україні” — з її пільговими кредитами, грантами, підтримкою експорту й модернізації виробництва. За даними уряду, від початку дії програми понад тисяча підприємств отримали державні гранти на розвиток переробки. Загалом вони створили понад 17 тисяч робочих місць і вже повертають гроші в бюджет через податки: лише за 2023 рік грантові підприємства сплатили до скарбниці понад мільярд гривень податків.

Але щоб зрозуміти, як ця ініціатива проявляється у практичній площині, варто звернути увагу на конкретні кейси її реалізації в регіонах.

Державні гранти для переробників: нові виробничі лінії, десятки робочих місць і невидимі бар’єри відбору

Досить показовим видається приклад полтавських переробників. Так, від початку року 9 підприємств Полтавщини отримали понад 45 мільйонів гривень державних грантів на розвиток переробної промисловості. Фінансування спрямували на підприємства, що виробляють харчову продукцію: хліб, кондитерські вироби, молочні й рибні продукти, а також одяг, медичні інструменти, металеві вироби та електроенергію. Програма є частиною ініціативи “Зроблено в Україні” й дозволяє компаніям отримувати кошти на модернізацію або розширення за умов співфінансування та створення мінімум п’яти робочих місць. Прийом заявок триває постійно через платформу “Дія”, нові етапи відкриваються кожні два тижні. Після подачі та виконання вимог кошти надходять протягом одного-двох місяців.

Частина полтавських компаній, що профінансованих цьогоріч, змогли закупити сучасні виробничі лінії для випуску хлібобулочних виробів, переробки риби й виробництва медичних інструментів. У результаті деякі виробництва збільшили обсяги на 30-40%, а окремі підприємці створили до 15 нових робочих місць. Саме такими є результати, наприклад, для зернової переробної компанії з Полтавщини, яка на залучені кошти запустила нову лінію сортування зернових культур.

Цікавий також кейс невеликого  вінницького господарства “МолокоСмак”, яке за допомогою гранту модернізувало лінії пастеризації, збільшивши якість і обсяги, а також відкрило 10 додаткових робочих місць, що в масштабах малого фермерського бізнесу вже дає помітний локальний ефект.

Близько 78% усіх отриманих грантів бізнеси використовують для придбання нового обладнання, ще 12% — на запуск потужностей, решту — на логістику та доставку обладнання.

Але ці яскраві кейси — радше вершина айсберга. Бо за кожним прикладом ефективної модернізації стоять десятки заявників, які не змогли подолати бар’єри самої системи відбору, про що ми вже говорили раніше: складнощі зі співфінансуванням, формальними помилками та технічними збоями при подачі заявок.

Наразі невідомо, чи є серед отримувачів грантів сімейні бізнеси або новостворені компанії. Однак, враховуючи умови програми, що передбачає співфінансування та створення нових робочих місць, можна припустити, що участь у ній беруть як нові, так і вже існуючі підприємства, включаючи сімейні бізнеси.

Водночас варто зазначити, що за красивою вітриною грантової підтримки для української переробної промисловості ховається сувора арифметика, яка викидає за борт значну частину малого бізнесу. Формально держава готова виділити до 8 мільйонів гривень кожному, хто прагне модернізувати або розширити виробництво. Але за цією цифрою стоїть жорстка умова — обов’язковий власний фінансовий внесок.

У стандартних випадках підприємцю доведеться забезпечити половину вартості проєкту власним коштом. Тобто, претендуючи на максимально можливі 8 мільйонів від держави, підприємець має покласти на стіл ще мінімум 4 мільйони гривень зі своєї кишені. Якщо ж бізнес розташований у зоні бойових дій або на деокупованих територіях, держава знижує планку до 20%, але навіть тоді для отримання 8 мільйонів доведеться знайти мінімум 1,6 мільйона гривень власних ресурсів.

Для великого та середнього бізнесу ці умови ще виглядають прийнятно. Але малим гравцям, тим самим сімейним пекарням, локальним виробникам сиру чи крафтової риби, отримати цей грант непросто. Ще на етапі формування пакета документів чимало заявників зіштовхуються з глухим кутом: де знайти такі кошти, якщо в умовах війни банки кредитують бізнес вкрай обережно, а приватні інвестори неохоче вкладаються в переробку?

І навіть ті, кому вдається пройти весь марафон погоджень, стикаються з жорстким графіком: власний внесок необхідно внести протягом 10 робочих днів після схвалення заявки. Для багатьох це стає непереборною фінансовою пасткою.

В результаті ми отримуємо програму, яка формально відкрита для всіх, але де-факто відсіює найуразливіших. Тих, кому модернізація потрібна найбільше.

Вітрина грантової підтримки: як дрібний бізнес пробивається крізь бюрократію, перевірки й пастки співфінансування

Держава не просто роздає гроші “під чесне слово” — програма грантів для переробників перетворюється на контракт із суворими зобов’язаннями, де кожен отримувач опиняється під пильним фінансовим мікроскопом одразу після надходження коштів.

Передусім, підприємства зобов’язані виконати ключову вимогу: створити від 5 до 25 нових робочих місць — залежно від розміру гранту. Так, якщо бізнес отримав максимальні 8 мільйонів гривень, йому доведеться працевлаштувати мінімум 25 нових людей.

Другий ключовий бар’єр — податкова відповідальність. За три роки після отримання гранту підприємство зобов’язане сплатити до бюджету суму податків (зокрема ЄСВ) не меншу за розмір отриманої допомоги. Якщо податків сплачено менше, доведеться повернути різницю назад у держбюджет. Фактично держава хоче бачити не просто створення бізнесу, а й реальну віддачу у вигляді податкових надходжень.

Але контроль на цьому не закінчується. На весь період після отримання гранту — протягом трьох років — за підприємством закріплюється фінансовий нагляд: уповноважений банк регулярно проводить виїзні перевірки підприємства, контролює виконання зобов’язань та перевіряє документи та стан виробництва. Будь-яке порушення умов грантового договору може стати підставою для примусового повернення коштів.

Крім того, підприємство має бути готовим до фінансового аудиту. Як пояснюють спеціалізовані аудитори, для захисту від можливих претензій одержувачі грантів нерідко додатково готують незалежні аудиторські звіти про цільове використання коштів, аби у разі перевірок мати повний пакет підтверджень кожної витраченої гривні.

Жодних гарантій на “прощення” в цій програмі немає. Якщо підприємець не виконав умови, наприклад, не зміг довести створення нових робочих місць або використав гроші не за призначенням, у нього буде лише місяць для добровільного повернення грантових коштів в бюджет. Інакше — примусове стягнення. У буквальному сенсі: держава з перших же перевірок робить усе, аби уникнути будь-яких схем і зловживань з боку одержувачів.

Коли уряд розповідає про “відкритість” і “доступність” програми грантів на розвиток переробної промисловості, малий бізнес бачить у цьому замінований лабіринт.

Щоб отримати обіцяні державою 8 мільйонів гривень, підприємцю доведеться пройти кілька кіл бюрократичного пекла. Спершу подати через платформу “Дія” електронну заявку. На цьому етапі багато хто з малого бізнесу губиться вже при банальній авторизації: частина заявок “зависає” через те, що система не розрізняє, хто саме подає заявку — ФОП чи юрособа.

Далі починається етап банківської перевірки. Обраний банком фінмоніторинг буквально роздягає бізнес до нитки: перевіряє податкову історію, звітність, кредитну репутацію, перевіряє сам об’єкт — від складів до верстатів. Іноді для перевірки реальності заявленої діяльності приїздять на виробництво.

Навіть якщо банківська перевірка пройдена, заявка потрапляє далі — у Міністерство економіки або Державну службу зайнятості, які мають останнє слово. І ось тут відкривається статистика, що дає зрозуміти реальні масштаби відсіву. Наприклад, лише за перший місяць цього року подано 201 заявку на суму понад 1,07 мільярда гривень. З них затверджено було тільки 28 — це менше 14% від загальної кількості поданих.

Іронія полягає в тому, що багато  заявок “завалюється” навіть не через відсутність ідей чи слабкість бізнес-планів, а через дрібні формальні помилки: неправильно вирахувана частка співфінансування, невчасно оформлені документи на власний внесок, порушення строків завантаження документів.

Після схвалення гранту держава дає підприємцю 10 робочих днів, щоб забезпечити власну частку внеску. Це ще одна пастка для дрібних виробників: часто гроші доводиться шукати аврально, брати кредити або вдаватися до родинних позик. Не вклався в ці жорсткі терміни — гроші не отримаєш навіть після позитивного рішення.

…Фактично ми маємо вітрину “грантової допомоги”, яка працює переважно для тих, хто вже має сильну фінансову подушку, навчену бухгалтерію та окремого юриста під програму. А ось маленька сироварня чи локальний пекар без штату консультантів ризикують бути відсіяними ще на старті.

Тетяна Вікторова