У світлі останніх заяв американських політиків дедалі очевиднішою стає тенденція до ослаблення єдності між США та Європою, що раніше визначало геополітичний ландшафт Заходу. Якщо донедавна “Колективний Захід” позиціонував себе як монолітний блок із чітко визначеними принципами, то тепер усе більше проявляється самостійність дій Америки та Європи, які дедалі більше розходяться у своїх підходах і пріоритетах.
На тлі цього експерти висловлюють думки про те, що традиційна модель західної єдності вже не працює. США, втомившись від ролі глобального гаранта безпеки, дедалі більше схиляються до прагматичної політики, де підтримка союзників визначається економічною вигодою та внутрішніми інтересами. Європа, попри збереження відданості своїм демократичним ідеалам, виявляється неспроможною ухвалювати жорсткі стратегічні рішення, що особливо помітно у сфері оборони та міграційної політики.
Колишній посол України в Австрії Олександр Щерба висловив думку в Фейсбук, що звичний образ “Колективного Заходу” більше не існує. Світ змінився, і тепер Америка та Європа діють окремо, кожна з них вирішує свої завдання, які дедалі більше віддаляються від спільних цінностей минулих десятиліть.
Як зазначає Щерба, Сполучені Штати більше не готові бути глобальним благодійником, як це було раніше. Вони вважають, що світ занадто довго користувався їхньою добротою та інтелектуальним ресурсом, а отже, тепер за все доведеться платити. Європа ж, попри збереження своїх ідеалів, виявляється неспроможною ухвалювати жорсткі, але необхідні рішення. Вона не може ефективно зупинити неконтрольовану міграцію, не встигає за темпами мілітаризації і, за словами Щерби, занадто часто зациклюється на дрібницях, уникаючи великих викликів.
На думку дипломата, історія знову почала рухатися, але в сучасному світі відсутній запит на лідерів, здатних очолити цей рух. Політика дедалі більше зводиться до того, щоб забезпечити низькі ціни і спокій у міжнародних відносинах – навіть якщо це “спокій цвинтаря”. Багато хто просто хоче повернутися до періоду, що передував глобалізації та американізації світу. Іронія ситуації полягає в тому, що головним драйвером деамериканізації сьогодні є сама Америка.
Олександр Щерба звертає увагу на загальну втому суспільств, як у США, так і в Європі. Багато людей відчувають, що сучасна епоха не зробила їх щасливішими, ніж вони були раніше. Більш того, на тлі мільярдерів і майбутніх трильйонерів середній клас почувається покинутим, ніби дитина, яку забули на залізничній платформі. Ще цікавіше, що й ті самі мільярдери не виглядають щасливими – як приклад, Щерба наводить Ілона Маска.
Він стверджує, що світ опинився перед вибором: будувати щось нове або ж намагатися повернути те, що було. У США дедалі більше людей схиляється до другого варіанту – повернення до часів, коли свобода передбачала можливість бути расистом і гомофобом, а міжнародні відносини зводилися до принципу “наші сучі сини і не наші сучі сини”. У Європі ж такий сценарій неможливий із низки причин, однак зрозуміти, яким буде європейське майбутнє, поки що складно.
Попри ці виклики, Щерба наголошує, що Україна природно тяжіє до Європи, і ця взаємодія не є випадковою. По-перше, українське суспільство ментально ближче до європейського. По-друге, Європа, на відміну від багатьох інших геополітичних гравців, все ще зберігає певний рівень моральної пристойності у міжнародній політиці. По-третє, Україна просто не має іншого вибору – їй доведеться не лише інтегруватися в європейський простір, але й активно впливати на його трансформації, спонукаючи Європу до тих змін, які вже стали неминучими.
У матеріалі викладено виключно думки автора допису. Редакція може не поділяти цих позицій і не несе відповідальності за їх зміст або тлумачення.
