Країна аграрних чи промислових експортних рекордів: яким має бути майбутнє української економіки

Експорт для України є не просто економічною статтею доходів, а справжнім драйвером виживання в умовах війни та глобальних економічних викликів. Від зернових, які годують світ, до високотехнологічних IT-продуктів, українські товари шукають своє місце на міжнародних ринках. Однак експорт має бути не лише джерелом валютних надходжень, а й основою для економічної трансформації. Сьогодні Україна залишається здебільшого сировинним постачальником, але це шлях, який веде в нікуди. Ми експортуємо зерно, при цьому імпортуємо техніку, віддаючи мільярди за обладнання, транспорт і енергоносії. Якщо країна й надалі лишатиметься житницею світу, не розвиваючи промисловість, вона ризикує втратити майбутнє.

Україна — стратегічний гравець у світовій економіці

Україна вже давно перестала бути лише географічним центром Європи — вона стає глобальним центром економічної ваги, без якої світ більше не може функціонувати повноцінно. Сенатор-республіканець Ліндсі Грем у своєму виступі на каналі Fox News назвав Україну “найбагатшою країною Європи”. Його слова лунають не лише як політичний комплімент, а й як твереза оцінка стратегічного значення України для глобальної економіки, енергетики та безпеки.

Країна, що традиційно відома своїми родючими ґрунтами, сьогодні виконує роль житниці для багатьох держав світу. Половина продовольства, яке постачається до Африки, надходить саме з України. Це не просто факти, а реальність, яка впливає на життя мільйонів людей. 20 років тому Україна “годувала” лише 40 млн людей у світі, а зараз її внесок еквівалентний харчуванню близько 400 млн людей, не рахуючи наше населення. Міністр агрополітики Роман Лещенко запевняє, що Україна впевнено зміцнює свій статус одного з найбільших гарантів світової продовольчої безпеки. Він прогнозує, що до 2030 року ця цифра сягне 1 мільярда.

Однак Україна — це не лише хлібний кошик. Надра країни приховують багатства, які є критично важливими для сучасної промисловості. Уран, титан, літій, графіт, а також рідкісноземельні елементи — це ресурси, які формують основу енергетичного переходу в розвинених країнах. За оцінками експертів, вартість рідкісноземельних елементів, що знаходяться на території України, становить від двох до семи трильйонів доларів. Це ставить Україну в центр інтересів з боку європейських держав і США, які розглядають її як стратегічного партнера в забезпеченні доступу до цих ресурсів.

Глобальні гравці дедалі чіткіше усвідомлюють, що стабільність України є гарантом стабільності всього світу. Як житниця, яка годує мільйони людей на різних континентах, і як джерело критично важливих ресурсів, Україна стала центральною ланкою в глобальній економічній і політичній системі.

Досягнення сучасного українського експорту

Станом на листопад 2024 року український експорт товарів перевищив показники за весь 2023 рік, досягнувши позначки $36,3 млрд. Це свідчить про стрімке зростання зовнішньоекономічної активності країни, попри складні умови війни та економічні виклики. Перша віцепрем’єрка та міністерка економіки Юлія Свириденко заявила, що такі результати є свідченням стабілізації економіки та адаптації українських виробників до нових умов. При чому у жовтні український експорт досяг рекордного показника у грошовому еквіваленті за весь 2024 рік. За місяць Україна експортувала товарів на понад $3,8 млрд, що на 18,7% більше, ніж у вересні. За попередніми даними, з початку року загальний обсяг експорту товарів склав майже $34,6 млрд.

Суттєве зростання експорту у жовтні стало можливим завдяки збільшенню поставок агропродукції. Зокрема, вартість експорту агропродукції зросла на 32,3%, а фізичний обсяг — на 33,8%. Це дозволило досягти фізичного обсягу експорту в 10,9 млн тонн, що на 26,2% більше порівняно з вереснем. Завдяки зусиллям наших захисників, які забезпечують функціонування морського коридору, попри загрози з боку ворога, у жовтні експорт морським транспортом зріс на 28,2% у грошовому еквіваленті та на 37,1% за вагою.

Високі показники експорту стали можливими завдяки кільком ключовим факторам. По-перше, це збільшення експорту продукції нового врожаю, що дозволило зберегти позиції України як одного з найбільших світових експортерів сільськогосподарської продукції. По-друге, стабільна робота “Українського морського коридору” дала змогу забезпечити безперервні постачання товарів, попри військові дії та загрозу блокування чорноморських портів. По-третє, відновлення вітчизняного виробництва в окремих галузях дозволило збільшити пропозицію на світовому ринку.

У 2024 році українські товари продовжують користуватися високим попитом на світових ринках. Лідерами експорту за період з 1 січня по 17 листопада стали:

• Олії (соняшникова, сафлорова або бавовняна) — $4,4 млрд (5,3 млн тонн);
• Кукурудза — $4,2 млрд (25,5 млн тонн);
• Пшениця і суміш пшениці та жита — $3,4 млрд (19 млн тонн);
• Руди та концентрати залізні — $2,5 млрд (29,7 млн тонн);
• Насіння ріпаку або кользи — $1,7 млрд (3,5 млн тонн);
• Проводи ізольовані, кабелі — $1,1 млрд (60,5 тис. тонн);
• Соєві боби — $1,1 млрд (2,8 млн тонн).

Сільськогосподарська продукція залишається головним драйвером українського експорту, тоді як металургія та продукція машинобудування демонструють поступове відновлення.

Незважаючи на позитивні зрушення, українські експортери стикаються з низкою проблем. Логістичні труднощі, спричинені війною, обмежують доступ до деяких ринків та ускладнюють доставку товарів. Також конкуренція на світових ринках залишається високою, що вимагає від українських виробників забезпечення найвищої якості продукції. Крім того, нестабільність законодавчого середовища та труднощі з отриманням кредитування можуть гальмувати розвиток експорту.

Нові правила експорту

З 1 грудня 2024 року в Україні набувають чинності нові правила експорту, які вже викликають жваві дискусії серед бізнесу та експертів. Державна митна служба оголосила, що тепер для митного оформлення окремих товарів потрібно дотримуватися мінімальних експортних цін, встановлених Міністерством аграрної політики. Цей крок покликаний посилити контроль за експортними операціями та забезпечити справедливу конкуренцію на міжнародних ринках.

На перший погляд, ці зміни можуть здатися черговим бюрократичним ускладненням, але вони відкривають нові можливості для українського бізнесу. Серед товарів, на які поширюються нові правила, — мед, горіхи, зернові культури, олії, насіння ріпаку та соняшнику, а також відходи, отримані під час виробництва рослинних олій. Цей список охоплює ключові експортні позиції, які вже багато років формують основу валютних надходжень до країни.

Ідея запровадження мінімальних цін полягає в тому, щоб унеможливити демпінг і недооцінку товарів, які експортуються за кордон. За словами представників митної служби, такі правила допоможуть підвищити прозорість торгівлі й захистити українських виробників від несправедливих цінових умов. У випадку, якщо ціна в декларації виявиться нижчою за встановлену, митниця залишає за собою право відмовити у пропуску товару. Водночас оновлені ціни будуть регулярно публікуватися на офіційному сайті Міністерства аграрної політики, що дозволить бізнесу оперативно орієнтуватися в нових реаліях.

Чому це важливо? Україна вже тривалий час займає важливе місце серед провідних експортерів аграрної продукції. Але глобальні ринки стають дедалі конкурентнішими, а довіра до якості та прозорості торговельних операцій відіграє вирішальну роль. Запровадження чітких стандартів ціноутворення може стати вагомим аргументом на користь українських товарів, які здатні конкурувати не лише ціною, а й своєю якістю.

З іншого боку, ці новації потребують швидкої адаптації з боку бізнесу. Підприємствам доведеться ретельно аналізувати ринки, співпрацювати з державними органами та інвестувати в розвиток інфраструктури й логістики. Проте ці виклики можуть стати поштовхом до довгострокового зростання й укріплення позицій України на світовій арені.

Зміни в експортних правилах також є сигналом для міжнародних партнерів: Україна прагне модернізувати свої торговельні процеси та відповідати глобальним стандартам. Якщо всі сторони — від держави до бізнесу — зможуть ефективно співпрацювати, нові правила стануть не лише випробуванням, але й шансом для створення стійкої економічної моделі, де виграють усі: виробники, споживачі та держава.

Негативний торговельний баланс

Попри успіхи в експорті, про які Україна гордо звітує, загальна картина торговельного балансу країни залишається тривожною. За січень-вересень 2024 року імпорт товарів значно перевищив експорт: $51,2 млрд проти $30,7 млрд. Це означає, що торговельний дефіцит сягнув понад $20 млрд, а це не просто цифри — це прямий індикатор структурних проблем в економіці, які потребують негайного вирішення.

Основна частка імпорту припадає на машини, устаткування, транспортні засоби, продукцію хімічної промисловості та паливно-енергетичні товари. Це говорить про те, що Україна значною мірою залежить від зовнішніх ринків у сфері технологій, енергетики та високотехнологічного виробництва. Відсутність власного виробництва сучасного обладнання та технологій означає не лише економічну вразливість, а й втрату можливості створювати додану вартість у країні.

Ще одним болючим пунктом є паливно-енергетичний імпорт. Україна, маючи значні запаси природних ресурсів, усе одно імпортує енергоносії, залежачи від цінових коливань і геополітичних ризиків. Це не просто економічний виклик, а питання національної безпеки.

Торгівля з Європою залишається ключовою для України, і серед європейських країн найбільшим партнером традиційно є Польща. Ця співпраця має свої переваги, але водночас вона свідчить про те, що значна частина імпорту йде з найближчого сусідства, тоді як українські товари намагаються прориватися на інші світові ринки, нерідко стикаючись із конкуренцією з боку тих самих європейських виробників.

Негативний торговельний баланс є не лише проблемою статистики. Він створює тиск на національну валюту, збільшує боргові зобов’язання країни та змушує уряд шукати ресурси для фінансування цього розриву. Для країни, яка воює і одночасно намагається відновлювати економіку, такий дефіцит є серйозною проблемою.

Від індустріального гіганта до аграрної економіки

Україна, яка колись була промисловим серцем Радянського Союзу і одним із найбільших експортерів продукції важкої індустрії, сьогодні все частіше звучить у світі як “житниця Європи” чи “годувальниця Африки”. За цими епітетами ховається болісна трансформація країни, яка за три десятиліття незалежності втратила значну частину свого промислового потенціалу і фактично обмежилася роллю сировинного постачальника.

У радянські часи Україна була центром важкої промисловості: тут виробляли авіаційні двигуни, танки, ракети, кораблі, трактори, електроніку та багато іншого. Металургія, хімічна промисловість, машинобудування були не просто ключовими галузями економіки, а символами української могутності. Вітчизняні заводи працювали на повну потужність, а українська продукція знаходила своїх споживачів у всіх куточках світу. Проте після розпаду СРСР ці індустрії поступово втрачали конкурентоздатність. Корупція, неефективне управління, економічні кризи, а згодом і війна нанесли промисловості нищівного удару.

Сьогодні Україна експортує здебільшого аграрну продукцію, сировину та напівфабрикати. Лише зерно, кукурудза, соняшникова олія і ріпак приносять країні понад 40% валютних надходжень. Безумовно, аграрний сектор показав свою ефективність і здатність конкурувати на світових ринках. Але це лише частина історії. Україна має потенціал бути не лише житницею, а й технологічним лідером, який створює додану вартість і формує глобальні тренди.

Аграрна економіка — це шлях найменшого опору. Легше вирощувати зерно і відправляти його кораблями за кордон, ніж інвестувати в модернізацію старих підприємств чи запуск нових технологічних стартапів. Проблема полягає в тому, що сировинна економіка завжди залежить від зовнішніх факторів — клімату, цін на світових ринках, логістичних маршрутів. А головне — вона створює мінімум доданої вартості для країни, яка її експортує.

Перехід від промислового гіганта до аграрного сировинного постачальника є не просто економічним фактом, а суттєвою стратегічною втратою для країни. Коли Україна експортує зерно замість машин чи літаків, вона втрачає інтелектуальний капітал, кваліфікованих працівників і науковий потенціал. Відхід від високотехнологічного виробництва до аграрної спеціалізації означає, що країна поступово віддає ключові позиції на глобальному ринку іншим.

Для уряду України головним питанням має бути: як змінити цю ситуацію? Україна має величезний потенціал для збільшення експорту не лише сировинної, а й високотехнологічної продукції. Розвиток внутрішнього виробництва, енергетична незалежність і модернізація інфраструктури повинні стати пріоритетами державної політики. Лише створюючи конкурентоспроможну продукцію, яка затребувана на світових ринках, Україна зможе переломити негативний тренд.

У сучасному світі, де технології та інновації диктують правила гри, Україна більше не може собі дозволити залишатися постачальником сировини для інших економік. Після війни країна має зробити рішучий крок вперед — не лише утримати позиції як глобального лідера у сфері аграрного експорту, але й повернути собі статус індустріального та технологічного гіганта. Українська сталь має знову стати фундаментом світової інфраструктури, наші машини та обладнання повинні конкурувати на рівних з європейськими та азійськими, а IT-продукти та наукові розробки — формувати майбутнє технологій. Відродження промисловості та інвестиції в інновації є не просто економічною необхідністю, вони мають стати питанням національної гордості та геополітичного впливу. Лише країна, яка створює додану вартість і формує нові глобальні тренди, може диктувати свої умови на світовій арені. Україна має стати саме такою державою — сильною, високотехнологічною і по-справжньому незалежною не від кого.

Оксана Іщенко