Україна досі відчайдушно ігнорує фундаментальні закони економіки, ніби уникаючи прямого погляду на ті правила, що роблять нації заможними і конкурентоспроможними. Без чітких прав власності — як на землю, так і на бізнес — національне благополуччя, розвиток та навіть наша суб’єктність на глобальній арені опиняються під загрозою. Чому наша держава, попри всі історичні уроки, продовжує обходити питання прав власності? Чи не настав час усвідомити, що без цього основоположного принципу неможливе ні економічне зростання, ні стабільне майбутнє для кожного українця?
Україна в Міжнародному індексі захисту прав власності
Україна вкотре опинилася серед аутсайдерів світового рейтингу прав власності, немов підтверджуючи, що обіцянки руху до західних цінностей залишаються лише словами. За даними Міжнародного альянсу прав власності, який охоплює 93,9% світового населення і 98,1% світового ВВП, у 2024 році ми опинилися на 102-му місці з 125 можливих, набравши лише 3,82 бали. І хоча на наших банерах досі красуються гасла про європейське майбутнє, насправді Україна крокує поряд із такими державами як Гондурас, Кот-д’Івуар чи Буркіна-Фасо, де поняття “право власності” майже не має сенсу,
Слід зазначити, що на початку жовтня 2022 року згідно цього рейтингу Україна посіла 105-е місце, піднявшись на одну позицію порівняно з 2021 роком.
Лише 23 країни світу можуть похвалитися дуже надійною системою захисту власності з Індексом від 6,8 до 8,7 балів, і саме вони забезпечують понад половину світового ВВП, хоча в них проживає лише 11,8% населення планети. Водночас 61 країна має Індекс нижче 4,7 балів, що означає критично слабкий захист прав власності. Ці країни, де проживає близько 2,8 мільярда людей, забезпечують лише 12,9% світового ВВП.
Міжнародний індекс захисту прав власності є комплексним показником, який відображає успіхи країн світу у сфері захисту прав приватної власності, включаючи як фізичну, так і інтелектуальну. Він видається щорічно з 2007 року Міжнародним альянсом прав власності з метою надання глобальної оцінки рівня правової стабільності та ефективності охорони прав власності у різних країнах. Індекс охоплює три основні категорії, від яких залежить рівень захищеності приватної власності в країні. Перша — правове та політичне середовище, що включає незалежність судів, верховенство права, політичну стабільність та рівень корупції, які є фундаментальними для захисту власності. Друга категорія — права на фізичну власність, де враховується захист фізичних об’єктів власності, реєстрація майна та доступність кредитування. Нарешті, третя категорія — права на інтелектуальну власність, які передбачають рівень захисту патентного права, заходи проти “піратства” та охорону інновацій.
Методологія Індексу базується на аналізі даних таких установ, як ОЕСР, Світовий банк, Світова організація торгівлі та інших міжнародних і національних дослідницьких центрів. Щорічний рейтинг включає представників провідних університетів та міжнародних організацій у редакційній раді, що додає значущості цьому дослідженню. Індекс не тільки ранжує країни, а й дає змогу бачити слабкі місця, де захист прав власності потребує покращення, що є ключовим для економічного зростання і соціального добробуту
Замість того, щоб рухатися вгору, ми стабільно пасемо задніх, що є не просто політичною проблемою, а економічним вироком. У той час як інші країни стабільно покращують свої показники, в Україні залишається стабільно низька планка, в результаті чого вона втрачає довіру не лише власних громадян, але й міжнародних інвесторів. При цьому серед наших “сусідів за рейтингом” є Росія, Габон, Мозамбік. І це при тому, що ми постійно декларуємо проєвропейський курс, впроваджуємо десятки “формальних” програм і стратегій, які мали б наблизити нас до стандартів ЄС.
Ситуація з правами власності в Україні
Україна вже дуже тривалий час живе в реаліях, де захист прав власності залишається суто декларативною нормою, віддаленою від реальної практики. У той час, як у цивілізованих країнах саме ця складова є основою економічного зростання, стабільності та суспільного добробуту, в Україні її ігнорування стало звичкою влади. Численні заяви та програми інтеграції з Європейським Союзом, десятки стратегій та концепцій насправді є лише формальностями та гучними гаслами, які прикривають реальне положення речей — відсутність надійної системи захисту власності, що відштовхує інвестиції, обмежує розвиток підприємництва та ставить під загрозу економічну стабільність.
Поки наші політики віддають перевагу формалізму, демонструючи нам і світу “паперові” декларації, інші держави створюють міцні правові системи, що гарантують права власності. У групі лідерів, де найбільш ефективно захищені права власності, на душу населення припадає до 19 разів більший дохід, ніж у країнах з найгіршим захистом власності. Україна ж залишається серед останньої чверті країн, де власність є умовним поняттям, а відчуття безпеки громадян за свої активи є лише примарою. В такому випадку постає питання: про який економічний розвиток і які перспективи на майбутнє може йтися в нашій державі?
Перуанський економіст Ернандо де Сото, ідеолог міжнародного індексу прав власності, неодноразово заявляв, що між правами власності та суспільним процвітанням існує прямий і невід’ємний зв’язок. Проте українська політична еліта ігнорує цей досвід, натомість продовжуючи орієнтуватися на моделі, що відштовхують країну назад, підтримуючи корумповану бюрократію, а не створюючи прозорі та справедливі правові інститути.
Ситуація з правами власності в Україні схожа на нескінченний лабіринт бюрократії та корупції, де інтереси громадян і бізнесу регулярно поступаються інтересам еліт. В той час, як увесь світ будує стабільні правові інститути, що захищають власність, Україна, здається, йде в зворотному напрямку. Корупція, яка роз’їдає систему зсередини, перетворила наші суди і органи влади на інструменти для впливу і власного збагачення, а не захисту прав громадян. Натомість чиновники, що публічно заявляють про євроінтеграцію та залучення інвестицій, мовчки погоджуються на існування системи, в якій приватна власність — поняття умовне, а безпека інвестицій — ілюзія.
Упродовж 2023 року Україна отримала 36 балів зі 100 можливих у рейтингу “Індекс сприйняття корупції” від міжнародної організації Transparency International. Попри гучні заяви влади про боротьбу з корупцією, її рівень у державних інституціях України б’є рекорди і лише посилився в умовах війни. Вона глибоко вкоренилася в системі, і давно вже не є секретом, що обіцянки про боротьбу з нею залишаються на рівні слів, тоді як ресурси країни продовжують осідати в кишенях обраних.
Без захищених прав власності українська економіка стає схожою на корабель без компаса: вона пливе за течією, не знаючи, куди причалити. Відсутність прозорих, стабільних інституцій і правового поля залишає Україну у стані перманентного ризику для всіх, хто намагається інвестувати в її розвиток. Великі інвестори, бачачи хаос і відсутність гарантій, уникають вкладень, а ті, хто вже наважився зайти, стикаються з тим, що їхня власність стає вразливою до рейдерства, судових тяганин та маніпуляцій чиновників. Як наслідок, навіть найамбітніші бізнесмени та інноватори згодом втрачають мотивацію працювати у країні, де в будь-який момент їхнє майно може бути відібрано або знецінено через правову нестабільність.
Поки права власності в Україні залишаються без реального захисту, наша репутація на міжнародній арені тане, а надії на економічний розвиток стають дедалі примарнішими. Бізнесмени та інвестори очікують від держави справедливого і прозорого підходу, але замість цього бачать корупційні схеми, які не просто відлякують, а відверто знищують перспективи розвитку. Доки влада не визнає, що власність громадян і бізнесу має бути непорушною, усі спроби залучити іноземні інвестиції лишатимуться марними.
Українські політики продовжують прикриватися словами про “європейський вибір”, не визнаючи, що без захищених прав власності цей вибір є порожньою оболонкою. Європейська спільнота не прийме нас у коло своїх націй, поки базові права українців залишаються незахищеними. У найкращих 30 країнах за цим показником, половина яких — члени ЄС, на перше місце виходить захист власності як гарант економічної стабільності. Натомість в Україні уряд і далі обирає бюрократію й формалізм, нехтуючи економічним благополуччям і справжнім розвитком.
Як захистити права власності
Країна, де громадяни не можуть відчувати себе справжніми господарями власних активів, хвора, і ця хвороба роз’їдає не тільки економіку, а й соціальну сферу. Війна лише загострила ці проблеми, оскільки корупція, рейдерство та політичні привілеї глибоко вкоренилися в державних інституціях, де замість економічного зростання ми отримуємо руйнацію та безправ’я. Уряду слід почати лікування економіки саме із запровадження реального захисту прав власності. Це ключова точка, з якої слід розплутувати клубок олігархату, корупційних схем і системи фаворитизму, що роками душить Україну.
Погляд на досвід інших країн лише підкреслює цей урок. Наприклад, на початку 1990-х років Естонія була набагато біднішою за Україну, але прийняла інший шлях — економічної свободи та захисту приватної власності. Сьогодні Естонія посідає 24-те місце у світі, демонструючи економічну силу і стабільність. Катар багатий газом, але розуміє, що захист власності важливіший за природні ресурси — саме тому країна посіла 26-те місце у світі. Те ж саме стосується ОАЕ, які, володіючи багатими запасами нафти, усвідомили, що економічний успіх визначається захистом приватної власності, а не лише природними ресурсами.
Україна потребує не формальних паперів з печатками, а реального впровадження ефективного інституту приватної власності — права громадян вільно розпоряджатися своїми ресурсами, активами та майном, яке не контролюється державою через цінові обмеження, регуляції чи примусові квоти. Економіка не може повноцінно функціонувати, якщо держава надає собі право забороняти, обмежувати чи змушувати власників користуватися їхньою власністю так, як вигідно уряду. Справжня приватна власність — це свобода приймати власні рішення і керувати своїми активами на власний розсуд.
Наступним кроком для України є зменшення частки держави у володінні активами і ресурсами, зниження впливу державних витрат на економіку, уникнення конфліктів інтересів у владі. Поки один державний орган одночасно є власником, розпорядником і контролером, ризики корупції залишаються критично високими. Фізичні та юридичні особи мають самі керувати своїми ризиками, користуючись ринковими інструментами, без зайвих бар’єрів, таких як ліцензії, дозволи чи вимушене членство в асоціаціях.
Слід зазначити, що головним ворогом захисту прав власності в Україні є дискреція, коли чиновник може суб’єктивно трактувати законодавство. Доки урядовці мають змогу самостійно вирішувати, що є “нормальним”, “справедливим” чи “доцільним”, ми будемо бачити свавілля. Виведення суб’єктивності з правової системи — це основа для стабільного економічного середовища, де інвестори будуть відчувати себе впевнено.
Ще один уроком для України є приклад із валютами. Долар і євро врятували українців від шалених коливань та знецінення національної валюти. Подібно до цього, ми могли би створити й інститут комерційного суду, дозволивши бізнесу вирішувати конфлікти в надійних юрисдикціях. Відкриття конкуренції у судовій системі дозволило б підприємцям обирати, де захищати свої права, і це стало би кроком до справжнього верховенства закону.
Якщо Україна продовжить залишатися серед держав, де правові норми є радше формальністю, ми приречені на економічний застій і остаточну втрату не тільки інвестицій, а й довіри до власних інститутів. Усі можливості розвитку і зростання вимагають одного — побудови надійного правового поля, яке захищатиме права кожного громадянина на власність. Інакше країна так і залишатиметься на узбіччі світового розвитку, а її амбіції на євроінтеграцію розвіються у вигляді порожніх обіцянок.
Україна може бути багатою та квітучою, але для цього потрібно почати з основи — з реального захисту приватної власності, де держава є гарантом, а не господарем ресурсів громадян.
