Мораторій без дії: як репресивний тиск правоохоронців знищує український бізнес і економіку
У воєнний час бізнес є основою економічної стійкості держави: він формує податкову базу, забезпечує робочі місця та підтримує внутрішній попит. Саме підприємці забезпечують ресурс, без якого фінансування армії та соціальної сфери стає неможливим. Водночас відносини між бізнесом і державою в Україні дедалі більше набувають конфліктного характеру. Замість партнерської моделі, орієнтованої на підтримку та стимулювання розвитку, формується репресивна практика, де підприємці опиняються під постійною загрозою криміналізації. У теорії саме підприємці мали б бути серед головних союзників держави в утриманні економічного фронту. Натомість статистика Бюро економічної безпеки демонструє іншу динаміку: 2024 рік став рекордним за кількістю кримінальних проваджень проти бізнесу, а у 2025 році, попри мораторії на перевірки, тенденція лише посилилася.
Репресивний рекорд: динаміка 2024–2025 років
Звітність Бюро економічної безпеки засвідчує тенденцію: 2024 рік виявився рекордним за масштабами тиску на бізнес, причому кількість обшуків і арештів перевищила показники попередніх років у рази. У 2025 році ситуація не лише не стабілізувалася, а й досягла пікових значень, попри гучні заяви про «мораторії» на перевірки. Отже, сучасний період можна назвати піком втручань в роботу підприємств.
Показово, що від дій правоохоронців страждає не тільки великий бізнес, який традиційно перебуває під увагою державних структур, але й середні та малі підприємства, які в умовах війни мали б отримати пріоритетну підтримку. При цьому в сферах, які мають особливе стратегічне значення, передусім у постачанні продукції для оборонного сектору та у системі державних закупівель, ситуація набула взагалі абсурдного характеру: будь-який укладений договір, незалежно від того, був він виконаний чи перебуває на стадії реалізації, автоматично розглядається правоохоронцями як потенційна підстава для кримінального провадження. Це означає, що підприємці, які беруть участь у стратегічно важливих для країни процесах, фактично ризикують опинитися у статусі підозрюваних лише через сам факт співпраці з державою. Крім того, це створює атмосферу повної правової непередбачуваності й підриває інвестиційний клімат в країні.
Попри офіційне визнання проблеми, зусилля держави досі залишаються фрагментарними й не забезпечують довготривалого результату. Після зміни керівництва в Офісі Генерального прокурора було визначено пріоритетом зниження тиску на бізнес, і для цього провели масштабний аудит кримінальних проваджень, пов’язаних з господарською та інвестиційною діяльністю. Перевірці підлягали понад 23 тисячі справ, у яких бізнес або фізичні особи зіштовхувалися з обмеженням своїх прав.
Результати виявилися промовистими: у 35% випадків слідчі були змушені ухвалити рішення про закриття кримінальних проваджень. Головною причиною цього була відсутність об’єктивних доказів, які б підтверджували сам факт злочину чи його склад. А отже, й перспективи довести такі справи у суді просто не існувало.
Слід зазначити, що найбільше проваджень закрила Національна поліція — 7 634. Державне бюро розслідувань ухвалило рішення про закриття у 57 справах, Бюро економічної безпеки — у 391, а Служба безпеки України — у 44.
Аудит став важливим сигналом для правоохоронної системи, яка має зосереджуватися на реальних злочинах, які загрожують економіці та громадянам, а не створювати штучні бар’єри для бізнесу. Адже лише за умови чесних і прозорих правил гри можна говорити про справжній інвестиційний клімат та розвиток країни.
Крім того, аудит засвідчив масштаби зловживань, але водночас підтвердив, що сама система функціонує так, ніби бізнес спочатку потрібно поставити під підозру, а вже потім шукати докази його невинуватості. Додатковим заходом стали економічні експертизи, на результати яких покладають надії як підприємці, так і представники прокуратури: вони мають продемонструвати, які справи будуть остаточно закриті, а де слідчі нарешті висунуть конкретні підозри.
Водночас Офіс Генерального прокурора анонсував проведення масштабних економічних експертиз, які стануть визначальними для подальшої долі проваджень: у справах з підтвердженими фактами порушень будуть оголошені підозри та підготовлені обвинувальні акти для суду. Якщо ж доказів немає, провадження закриють на підставі статті 284 КПК України.
Примітно, що вже зараз у 2 362 провадженнях усунуто причини зволікань з призначення експертиз. Це означає, що найближчим часом у них з’являться або перші конкретні підозри, або остаточне рішення про закриття.
Ці дані свідчать про те, що значна кількість бізнесу та інвесторів в Україні опиняється під тиском кримінальних проваджень, які згодом визнаються безпідставними. Для підприємців це не лише втрата часу, коштів і ресурсів, а й зіпсована ділова репутація, а для економіки — гальмування розвитку.
У липні 2025 році указом президента було введено в дію рішення РНБО «Про запровадження правових і організаційних заходів щодо мораторію на безпідставні перевірки та втручання державних органів у діяльність бізнесу й стимулювання економічного зростання в Україні». Після чого Кабінет Міністрів оприлюднив план його реалізації, однак практика застосування мораторіїв ускладнюється тим, що контролюючі органи формально обмежені в перевірках, тоді як правоохоронні структури зберігають повноваження на слідчі дії. Цей конфлікт юрисдикцій фактично зводить ефект від мораторіїв нанівець і зберігає для бізнесу значну частину процесуальних ризиків.
Крім того, на відміну від попереднього мораторію, цей нормативний акт не містить чіткої заборони на проведення слідчих дій правоохоронними структурами. Цей факт лише підтвердив, що держава намагається балансувати між гучними заявами та збереженням старих практик, які дозволяють системно втручатися в роботу підприємств. Правоохоронна статистика, опублікована за результатами 2025 року, стала своєрідним маркером реального стану справ: кількість зареєстрованих проваджень не лише не зменшилася, а подекуди навіть перевищила показники попередніх років.
Варто наголосити, що Рада бізнес-омбудсмена у своїх звітах системно фіксує, що більшість скарг надходить саме через дії фіскальних і правоохоронних органів. У другому кварталі 2025 року Рада бізнес-омбудсмена отримала 208 скарг від українського бізнесу, при цьому скарги на податкову службу очолили рейтинг звернень до бізнес-омбудсмена, склавши 52% від всіх звернень, але чимала частка була пов’язана з діями силових органів. У низці випадків підприємці змогли відновити роботу лише після втручання омбудсмена: наприклад, скасування податкових рішень на суму понад мільйон гривень або зняття арештів з рахунків, накладених на підставі недоведеної заборгованості.
Економічні наслідки тиску податківців і правоохоронців очевидні – бізнес витрачає ресурси не на інвестиції чи розширення, а на юридичний захист, тоді як частина компаній переносить діяльність за кордон. За даними литовських, польських і чеських державних реєстрів та бізнес-асоціацій, у 2025 році кількість українських підприємств, які зареєстрували дочірні компанії або релокували частину виробництв у ЄС, зросла на десятки відсотків. Ця тенденція продовжується збільшуватися, українські підприємці відкривають офіси, переводять контракти та банківські рахунки. Для України це означає не лише втрату податкових надходжень, але й відтік робочих місць та інтелектуального капіталу, а також втрату довгострокових можливостей відновлення.
Якщо зіставити українську ситуацію з практиками інших країн, можна побачити разючу різницю. Наприклад, Польщі, ще з початку 2010-х років була впроваджена модель так званої «сервісної податкової служби», де основною метою стало не карати, а консультувати бізнес щодо правильності ведення звітності. У Німеччині контрольні органи мають суворі процесуальні рамки, і перевірка компанії без серйозних підстав може обернутися для самого правоохоронця дисциплінарною відповідальністю.
В Україні ж поки що переважає каральна логіка, яка не лише гальмує розвиток підприємництва, а й підштовхує компанії до перенесення своїх активів за кордон. Вже сьогодні кількість новостворених бізнесів у сусідніх юрисдикціях, зокрема в Польщі, Румунії та Чехії, демонструє, що українські підприємці активно шукають безпечніші умови для роботи.
Статистика як доказ репресивної моделі
Офіційні дані Офісу генпрокурора за перше півріччя 2025 року демонструють: репресивний тиск на бізнес не лише не зменшився, а й набув нових масштабів. Якщо за весь 2024 рік, який вже тоді називали безпрецедентним, було зареєстровано 5 139 кримінальних проваджень у сфері господарської діяльності, то лише за перші шість місяців 2025-го їхня кількість сягнула 3 181, що означає високу ймовірність побиття нового «рекорду» правоохоронців до кінця року. Майже половину цих проваджень, а саме 1 510, ініціювало Бюро економічної безпеки, і хоча кількість справ за окремими статтями, як-от ухилення від сплати податків чи незаконний обіг підакцизних товарів, формально зменшилася у порівнянні з попереднім роком, загальна тенденція свідчить не про зниження тиску, а його систематичну трансформацію.
Особливо тривожним є той факт, що непрофільні органи, які взагалі не створювалися для розслідування економічних злочинів, продовжують активно втручатися у цю сферу. Наприклад, Служба безпеки України у першому півріччі зареєструвала 92 провадження, Державне бюро розслідувань – 139. Така розпорошеність повноважень лише посилює хаос і створює додаткові канали тиску, які можна використовувати як інструмент «переговорів» з бізнесом. При цьому якість розслідувань залишається на критично низькому рівні: підозри оголошуються у мізерній кількості справ, решта ж проваджень перетворюється на важелі психологічного та економічного тиску, який триває роками й паралізує діяльність компаній.
Бюро економічної безпеки, яке створювалося як аналітичний орган, що мав би працювати за моделлю фінансової розвідки й зменшити частку силових методів, фактично повторює найгірші практики своїх попередників. Лише за перші шість місяців 2025 року кількість участі прокурорів у засіданнях щодо арештів майна зросла майже в півтора раза – 279 проти 201 за аналогічний період 2024-го, а кількість ініційованих обшуків практично наздогнала показники всього минулого року: 101 справа за пів року проти 163 за весь 2024-й.
До цього додається рекорд у сфері негласних слідчих дій: 1 665 дозволів на прослуховування, моніторинг рахунків і зняття інформації з електронних сервісів лише за пів року, тоді як у 2023-му за весь рік таких дозволів було 1 798. Ця статистика однозначно підтверджує, що БЕБ дедалі активніше використовує саме силові інструменти, хоча від початку роботи його місією була їхня мінімізація.
Ще одним показовим індикатором є застосування запобіжних заходів. Якщо у першому півріччі 2024 року частка клопотань про тримання під вартою становила 22%, то вже у 2025-му цей показник зріс до 37%. БЕБ майже вдвічі частіше зверталося до суду з вимогою застосувати винятковий запобіжний захід – 72 клопотання проти 35 роком раніше. Це означає, що для бюро позбавлення свободи підприємців перетворюється на системний інструмент тиску, що не має нічого спільного з декларованою метою боротьби з економічними злочинами.
Все це створює парадокс: орган, покликаний зламати практику свавільних обшуків, арештів і безпідставних справ, сам відтворює логіку силового впливу на бізнес, лише збільшуючи масштаб проблеми. Це навіть відображається у міжнародних рейтингах: за індексом легкості ведення бізнесу (Ease of Doing Business), який до 2020 року складав Світовий банк і нині має свої аналоги у приватних дослідницьких структурах, Україна стабільно демонструє низькі позиції у сфері «захисту інвесторів» та «застосування контрактів».
За даними Європейської бізнес асоціації, понад 60% компаній у 2024–2025 роках заявили, що вважають податковий і правоохоронний тиск найбільшою загрозою для їхньої діяльності. Найбільш гостро підприємці відчувають на собі необґрунтовані трактування законодавства з боку контролюючих органів — на це скаржаться майже 78% опитаних компаній. Ще однією серйозною перепоною є зростання кількості інформаційних запитів, про що повідомили 64% респондентів.
Водночас третина підприємців (33%) вказує на посилення податкового тиску у вигляді перевірок, які нерідко стають інструментом адміністративного впливу, а не справедливого контролю. Крім того, 30% бізнесу зіштовхуються зі штучним блокуванням податкових накладних, що фактично паралізує фінансову діяльність компаній та створює невизначеність у відносинах із партнерами.
Отже, офіційна статистика не лише не підтверджує політичних заяв про зниження тиску на бізнес, а й свідчить про зростання репресивної практики. Силові методи розслідувань, які мали відійти у минуле, фактично стали нормою, і держава, яка декларує прагнення залучати інвестиції та стимулювати економічне зростання, паралельно створює умови, у яких кожен контракт може перетворитися на пастку, а кожен підприємець – на об’єкт кримінального переслідування.
Хибний мораторій і парадокси «захисту бізнесу»
Український бізнес опинився в ситуації, коли гучні заяви про підтримку підприємництва дедалі більше розходяться з реальною практикою, у якій силові структури перетворили боротьбу з економічними злочинами на масовий інструмент тиску. Світові індикатори підтверджують ці тривожні тенденції – у рейтингу верховенства права World Justice Project за 2024 рік Україна перебуває на межі дев’ятої десятки серед 142 країн, демонструючи слабкість у сфері незалежності правосуддя та контролю за зловживаннями владою.
Водночас у щорічному Індексі сприйняття корупції Transparency International Україна отримала лише 35 балів зі ста і опинилася на 105-му місці, що означає відкат у динаміці й сигналізує про хронічну проблему непередбачуваності рішень та вразливості бізнесу перед свавіллям силових структур. У той час, коли польський чи чеський підприємець може планувати розвиток, знаючи, що перевірка відбудеться лише за наявності обґрунтованих підстав, український бізнесмен змушений тримати фінансовий резерв на адвокатів і бути готовим до обшуку навіть у разі повної прозорості діяльності.
Ця правова невизначеність безпосередньо відображається у фінансових показниках, а також на міжнародному іміджі нашої країни. За офіційними даними Національного банку України, залучення прямих іноземних інвестицій у 2025 році становило лише 0,9 мільярда доларів США — у кілька разів менше, ніж до 2022 року. При цьому Lloyds Bank Trade підрахував, що у 2024 році цей показник зменшився на 14% у порівнянні з попереднім роком. Натомість сусідні держави демонструють зовсім іншу динаміку: Польща, Румунія, Болгарія та інші сусідні країни у ті ж роки наростили залучення інвестицій завдяки стабільним правилам гри та захисту прав підприємців. Отже, інвестори готові вкладати кошти в регіон, але уникають юрисдикцій з високим рівнем правової невизначеності.
Опубліковані у 2024–2025 роках дослідження Європейської Бізнес Асоціації підтверджують падіння довіри інвесторів. Індекс інвестиційної привабливості у 2024 році становив 2,49 бала з 5 можливих, що хоч і трохи вище за попередній рік (2,44), залишається значно нижчим за докризові показники. Бізнес прямо вказує на головні бар’єри: корупцію, нестабільне законодавство та тиск правоохоронців. Водночас 70% компаній декларують готовність інвестувати, але переважно у невеликі проєкти, тоді як масштабні інвестиції відкладаються до моменту, коли ситуація з регуляторними та правоохоронними ризиками стане передбачуванішою.
Американська торговельна палата в Україні зафіксувала, що сім з десяти іноземних інвесторів відкладають нові проєкти саме через відсутність гарантій справедливих правил. Це означає, що навіть на тлі воєнних ризиків найсерйознішим стримуючим фактором стає не ракета ворога, а кабінет прокурора чи слідчого.
Такий дисбаланс не просто підриває довіру до нашої країни, він формує викривлену економічну модель. Бізнес, який мав би стати рушієм відновлення та податковим донором, дедалі частіше сприймає державу не як партнера, а як загрозу. В умовах війни це виглядає особливо драматично: країна втрачає податкову базу, водночас декларуючи потребу у швидкому відновленні економіки.
У перспективі продовження такої політики може коштувати значно дорожче, ніж будь-які короткострокові «результати» від гучних пресрелізів про відкриття справ. Адже економіка, яка існує під постійною загрозою обшуку та арешту активів, приречена залишатися у тіні, і навіть найамбітніші плани відновлення зруйнуються, якщо приватний капітал остаточно відвернеться від України.
Для українців наслідки тиску на бізнес є теж відчутними – замість стабільних робочих місць люди стикаються з їхнім скороченням, адже компанії згортають виробництво всередині країни. Заробітні плати стагнують, а податкове навантаження на тих, хто залишився працювати легально, зростає, адже бюджет намагається компенсувати втрати. Водночас тінізація економіки посилюється: бізнес іде «в тінь», щоб вижити, що ще більше зменшує податкову базу і виштовхує державу у замкнене коло дефіцитів та запозичень.
Таким чином, реальність засвідчує, що боротьба з економічними злочинами дедалі частіше перетворюється на боротьбу з самим бізнесом, який у час війни і глобальної нестабільності мав би стати головним партнером держави у відновленні та зростанні. Проголошені владою «мораторії» та обіцянки реформування системи виглядають скоріше політичними деклараціями і порожніми обіцянками, ніж дієвими рішеннями.
У реальності бізнес і далі стикається з арештами майна, обшуками та ризиком кримінального переслідування, а країна втрачає не лише довіру підприємців та відтік капіталу за кордон, а й шанс стати майданчиком для інвестицій у повоєнне відновлення. Без зміни логіки — від каральної до партнерської — українська економіка ризикує залишатися у пастці власних інституційних вад.
Тиск на бізнес давно перестав бути проблемою лише самих підприємців, він перетворюється на фактор системної економічної деградації: Держбюджет отримує менше ресурсів для війни та відновлення, громадяни втрачають робочі місця і соціальні гарантії, а країна — шанс стати привабливим майданчиком для інвестицій у майбутньому. Коли силові структури перетворюють підприємця на підозрюваного, розплачується за це вся держава, яка замість розвитку отримує застій і залежність від зовнішніх кредиторів.
