Медичний туризм у тіні війни: експерти про реальні проблеми та “човникове” лікування

Медичний туризм, який ще кілька років тому розглядався як перспективний напрям розвитку української економіки та складова інтеграції у світовий ринок послуг, сьогодні постав перед новими викликами, зумовленими повномасштабною війною. Україна стала одночасно країною походження величезної кількості пацієнтів, які шукають допомоги за кордоном, і місцем, що попри воєнні ризики зберігає привабливість для іноземців у низці нішевих сегментів медицини. Як зазначають експерти, ця подвійність визначає ключові проблеми і формує довгострокові питання про те, якою має бути стратегія держави у сфері охорони здоров’я.

Проблема доступності та пріоритетів

Експерт з системи охорони здоров’я Павло Ковтонюк наголошує, що уявлення багатьох українців про європейську медицину часто формуються на основі порівняння приватних і державних сегментів, що створює викривлену картину.

В Україні до війни переважав «змішаний» досвід: державний лікар у поліклініці і приватні обстеження чи консультації, доступні за відносно невеликі кошти. У країнах Європи пацієнти українського походження стикаються насамперед із державними закладами, де діють суворі протоколи і довгі черги. Саме тут з’являється відчуття меншої доступності, хоча система є передбачуваною і ефективною в ургентних випадках.

Ковтонюк підкреслює, що європейська модель базується на чіткій пріоритизації, де термінові випадки отримують допомогу негайно, а планові — чекають. В Україні ж пріоритетність визначається не стільки протоколами, скільки індивідуальною ініціативою, гнучкістю приватного сектору та особистими домовленостями. Така різниця пояснює феномен так званого «човникового лікування», коли українці повертаються додому за швидкими процедурами, але для високотехнологічних втручань їдуть у клініки ЄС чи Великої Британії.

За словами Ковтонюка, найбільшою проблемою української медицини залишається відсутність цілісної та конкурентоспроможної системи. В Україні є окремі сильні лікарі, команди чи приватні клініки, які можуть працювати на рівні європейських стандартів, але системність і передбачуваність залишаються слабкими. Пацієнт не може всліпу довіритися всьому ланцюгу медичної допомоги, і саме ця непередбачуваність підштовхує багатьох громадян виїжджати за кордон, навіть якщо окремі сегменти в Україні працюють добре.

Це особливо відчутно в онкології та діагностиці. Україна досі має обмежену кількість сучасних ПЕТ/КТ-апаратів, а сучасні лінійні прискорювачі для променевої терапії почали з’являтися лише нещодавно. Таким чином, навіть за наявності висококваліфікованих фахівців пацієнт стикається з технологічними обмеженнями, які змушують шукати лікування в країнах, де сучасна діагностика і терапія доступні системно, а не вибірково.

Перспективні напрями та обмеження

Очільниця Української асоціації медичного туризму Віолетта Янишевська відзначає, що навіть у складних умовах війни Україна зберігає привабливість для іноземних пацієнтів. За її словами, найбільш популярними сферами залишаються стоматологія, офтальмологія, репродуктивна медицина, клітинна терапія та окремі види кардіо- й ортопедичних процедур.

Головними факторами привабливості залишаються нижча вартість, відсутність довгих черг і наявність послуг, які в інших країнах або занадто дорогі, або заборонені на законодавчому рівні.

Разом з тим експертка наголошує, що війна суттєво зменшила масштаби в’їзного потоку. Перші місяці повномасштабного вторгнення практично зупинили медичний туризм, однак уже через пів року пацієнти з-за кордону почали повертатися, передусім у приватні клініки західних регіонів. Попит у деяких сегментах навіть перевищив довоєнні показники. Це свідчить, що галузь зберігає потенціал, проте розвиток можливий лише за умови системної підтримки та гарантій безпеки.

Роль реабілітації та нові виклики

Окремим напрямком, який активно розвивається під час війни, є реабілітація. Потреба у відновленні військових і цивільних після поранень і травм зробила цю сферу однією з найдинамічніших. Протезування в Україні дійсно зробило значний крок уперед, однак комплексна реабілітація, що передбачає роботу мультидисциплінарної команди лікарів, фізичних терапевтів, психологів і соціальних працівників, ще перебуває на етапі становлення. За словами Ковтонюка, саме ця комплексність і є тим, що відрізняє розвинені системи від фрагментарних ініціатив, і саме тут Україні належить подолати найбільші виклики.

Фахівці сходяться на думці, що майбутнє українського медичного туризму та медицини в цілому залежатиме від здатності держави побудувати передбачувану, системну і конкурентну модель охорони здоров’я. Поки що Україна зберігає сильні позиції в окремих сферах, де поєднання вартості та якості залишається привабливим для іноземців, однак системна слабкість змушує власних громадян шукати порятунку в інших країнах. Війна лише загострила ці протиріччя: з одного боку, величезний попит на якісні медичні послуги, з іншого — обмежені можливості системи.

Отже, експертні думки сходяться у тому, що без реформування діагностичної та реабілітаційної бази,  впровадження єдиних стандартів і гарантій, а також  інтеграції державного і приватного секторів у єдину систему, українська медицина ризикує залишитися фрагментованою.

У такому випадку медичний туризм і надалі буде існувати у двох формах: як виїзд громадян за кордон за складними процедурами і як приїзд іноземців за доступними та швидкими послугами.