Механічне копіювання європейських моделей вб’є судову реформу в Україні: Михайло Жернаков

Питання участі міжнародних експертів у конкурсах на ключові судові посади в Україні викликає дедалі більше суперечок. Аргументи критиків зводяться до твердження, що у країнах Європейського Союзу така практика не застосовується, а тому й Україна має сліпо наслідувати європейські «стандарти». Однак такий підхід є небезпечним спрощенням і, по суті, викривленням реального досвіду країн ЄС у сфері судового врядування. Виконавчий директор Фундації DEJURE Михайло Жернаков роз’яснив, чому в Україні без участі міжнародних експертів судова реформа приречена, а запозичення формальних підходів без врахування контексту може лише законсервувати старі проблеми.
Жернаков вважає, що твердження про «європейські стандарти» як аргумент проти участі міжнародних експертів у конкурсах на суддівські посади є хибним і маніпулятивним. Він зазначає, що у правосудді не існує жорстких стандартів ЄС, обов’язкових для впровадження. Є лише загальні принципи, як-от верховенство права, незалежність суддів і доступ до правосуддя, а також низка рекомендацій Ради Європи. Утім, ці рекомендації не мають характеру обов’язкового права — це так зване «м’яке право», яке формулюється фахівцями з юридичної спільноти для країн з усталеними правовими традиціями та ефективно працюючими інституціями.
Він наголошує, що європейський контекст принципово відмінний від українського. У країнах ЄС, таких як Німеччина чи Данія, судова система вже десятиліттями демонструє стійкість і ефективність. Довіра громадян до судів у цих країнах становить понад 70%, а в Данії — досягає 88%. Цьому сприяє відсутність політичного впливу, прозорі процедури добору суддів та відповідальне самоврядування всередині суддівського корпусу. В умовах, коли президент і парламент не втручаються в судову систему, а судді не бояться розглядати справи проти найвищих посадовців, модель «судді обирають суддів» працює логічно та ефективно.
Водночас, як підкреслює Жернаков, в Україні ситуація кардинально інша. Судова система перебуває у стані глибокої кризи довіри, має хронічні проблеми з корупцією та залежністю від політичних і корпоративних інтересів. Згідно з соціологічними даними, 69% українців не довіряють Верховному Суду — найвищій судовій інституції країни. За його словами, існуюча модель самоврядування в українській юриспруденції не забезпечила ані доброчесності, ані незалежності, ані ефективності.
У цьому контексті, переконаний Жернаков, відмова від зовнішнього контролю або міжнародної участі в реформі судової системи означає не прогрес, а збереження старих проблем. Якщо передати добір суддів виключно професійним інституціям, які вже дискредитовані або не очищені, то можна очікувати лише нової форми кругової поруки, коли «свої обирають своїх». У результаті маємо не реформу, а імітацію змін — з усіма наслідками для верховенства права, справедливості й майбутнього України в ЄС. А це вже є шляхом не до ЄС, а у прірву, і Україна в цьому переконалась на власному досвіді в судовому секторі.
Михайло Жернаков вважає, що спроба впровадження в Україні моделі «суддівського самоврядування», закріпленої законом у 2016 році, провалилася. Згідно з цією моделлю, більшість у Вищій раді правосуддя (ВРП) мали становити судді, обрані іншими суддями, а у Вищій кваліфікаційній комісії суддів (ВККС) судді становили дві третини складу. Проте добір кандидатів за цією моделлю був вкрай неефективним: за результатами кваліфікаційного оцінювання було звільнено лише 0,5% суддів, попри значні сумніви у доброчесності великої частини судового корпусу.
Експерт зазначає, що попередній склад ВРП не тільки не забезпечив оновлення системи, а й не спромігся навіть на тимчасове відсторонення таких одіозних фігур, як ексголова ОАСК Павло Вовк. На його думку, це є прямим свідченням неефективності самоврядної моделі у наявному українському контексті.
Він наголошує, що подібна проблема не є унікальною для України. Країни Центрально-Східної Європи, зокрема Польща, Словаччина, а також Грузія й Молдова, що також запровадили модель «судді обирають суддів», стикнулися з негативними наслідками — від послаблення судової незалежності до відкритої корупції. Жернаков звертає увагу на позицію Венеційської комісії, яка у висновках щодо реформ у Молдові та Албанії визнала, що надто високі стандарти незалежності у нереформованих системах лише закріплюють владу недоброчесних суддів. Комісія прямо рекомендувала створювати тимчасові механізми очищення судової влади.
На переконання Жернакова, реальні позитивні результати в Україні з’явилися там, де в конкурсах брали участь міжнародні експерти. Саме завдяки Громадській раді міжнародних експертів вдалося відсіяти недоброчесних кандидатів при формуванні Вищого антикорупційного суду, який нині має понад 200 вироків у справах про топкорупцію. ВККС і ВРП, сформовані за участю міжнародників, за півтора року роботи рекомендували звільнити понад 50 недоброчесних суддів, включно з Павлом Вовком, якого попередня ВРП не змогла навіть відсторонити.
Він також нагадує, що саме іноземні експерти забезпечили прозорий конкурс на посаду очільника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), попри спротив з боку влади. Ефективність НАБУ була підтверджена міжнародним аудитом. Прозорість добору голови НАЗК у 2024 році також стала можливою завдяки участі міжнародників, що, у свою чергу, сприяло покращенню результатів роботи самого агентства.
Жернаков наводить приклад Бюро економічної безпеки, де міжнародні експерти фактично врятували конкурс від провалу, заблокувавши сумнівних кандидатів. Однак уряд так і не призначив переможця, фактично зірвавши процес і дозволивши реванш заангажованих структур.
На його думку, всі ці приклади свідчать про одне: модель залучення міжнародних експертів працює. Там, де їх не було — як у випадку з формуванням Верховного Суду у 2019 році, ДБР, першого складу НАЗК, БЕБ, переатестації прокуратури й поліції — результат був провальний. Верховний Суд тоді поповнили судді, щодо яких були негативні висновки Громадської ради доброчесності, зокрема і Всеволод Князєв, пізніше затриманий на хабарі в три мільйони доларів.
Жернаков зазначає, що ідея «професіонали мають обирати професіоналів» працює лише в системах, де ці професіонали не корумповані. В Україні ж ми бачимо протилежне — участь у доборі беруть судді Майдану або колишні голова Верховного Суду часів Януковича, що нівелює довіру до процесу. Віддати їм під контроль добір нових суддів — означає поставити охороняти систему її ж корупціонерів.
Він звертає увагу, що дедалі частіше лунають заклики поступово відмовлятися від міжнародної участі, але робити це можна лише тоді, коли українські інституції доведуть свою здатність до доброчесного самостійного врядування. Наразі цього не сталося. Більше того — спостерігається тенденція до заміни міжнародників на представників нереформованих органів, таких як Рада суддів чи Рада адвокатів, очолювана Лідією Ізовітовою, відомою своєю близькістю до Віктора Медведчука.
Жернаков переконаний: міжнародники мають залишатися доти, доки українські інституції — адвокатура, прокуратура, суддівство — не навчаться висувати кандидатів, не гірших за тих, кого рекомендують зовнішні експерти. І прикриватися абстрактними «євростандартами», які не враховують український контекст, — це шлях у прірву.
Експерт наголошує, що необхідно чітко розрізняти загальні рекомендації Ради Європи, написані для інших країн, і конкретні документи Єврокомісії щодо України. Саме у щорічних звітах Єврокомісії та «семи пунктах», які наша держава має виконати для вступу в ЄС, однозначно йдеться про потребу участі зовнішніх незалежних експертів у перезавантаженні ВРП, ВККС і реформі Конституційного Суду. Ці документи базуються не на теорії, а на аналізі провалів та успіхів українських реформ.
Саме тому Жернаков бачить у цьому стратегічний вибір як для України, так і для її партнерів. Є можливість обрати шлях старих підходів — як-от віри в артилерію й піхоту у застарілих воєнних доктринах — або ж побачити, що світ змінився й нові інструменти вже довели свою ефективність. У випадку судової реформи таким інструментом є саме участь міжнародників.
Експерт звертає увагу на законопроєкт №13382, зареєстрований у червні, який пропонує продовжити повноваження міжнародних експертів у конкурсній комісії з добору ВККС ще на три роки. Його підтримують депутати з «Слуги народу» та «Голосу». На думку Жернакова, це приклад розумного продовження успішної практики.
За словами Жернакова, імпорт європейських моделей без аналізу контексту є це стратегічною помилкою. Європа сьогодні є результатом десятиліть незалежного й чесного врядування. Україна ж лише на початку цього шляху. І саме тому країні потрібні міжнародні гарантії добору суддів, які зможуть зламати традицію корупційних призначень і створити передумови для реального відновлення довіри до судової влади.
Думка експерта може не збігатися з позицією нашої редакції.