“Розумні” дрони, штучний інтелект на борту, телеграм-управління: Олександр Кочетков розвінчує міфи про ракетно-дронові удари по Україні

У 2025 році характер російської повітряної війни проти України суттєво ускладнився. Росія продовжує здійснювати масовані атаки дронами-камікадзе та ракетами по українських містах, енергетичній і транспортній інфраструктурі. Останні тижні, зокрема після дзвінка Дональда Трампа Путіну, відзначаються новим витком ескалації. Дрони атакують зграями, оминають ППО, здійснюють атаки на висотах, недосяжних для зенітної артилерії. Водночас Росія нарощує виробництво як “шахедів”, так і балістичних ракет, відкладаючи частину арсеналу для можливих ударів по Європі. У публічному просторі з’являється безліч міфів про нібито “розумні” дрони, штучний інтелект на борту, телеграм-управління, абсолютну невразливість до РЕБ.

Політичний аналітик і колишній інженер-конструктор КБ “Південне” Олександр Кочетков вніс технічну ясність, докладно пояснивши, які саме зміни відбулися в ракетно-дроновій тактиці РФ, що з цього є реальним, а що — перебільшенням, і які помилки України призвели до нинішнього стану справ.

Кочетков відразу окреслює логіку масованих атак: це не акти помсти чи емоційні дії, а частина воєнної стратегії. Удари координуються в межах підготовки до літнього наступу Росії, і їхнє основне завдання — послабити логістичні зв’язки ЗСУ, деморалізувати цивільне населення та створити тиск на політичне керівництво України з метою прийняття умов ворога. Він зазначає, що поточна хвиля атак не є рекордною: у 2022–2023 роках подібні удари відбувалися частіше, але суспільство нині втратило відчуття тієї інтенсивності.

Аналітик вважає хибними популярні твердження про нібито наявність у дронах штучного інтелекту. На його думку, навіть умовно автономна робота потребує дуже потужного і водночас компактного обчислювального модуля — таких процесорів Росія не виготовляє, а закупити їх у достатній кількості через санкції неможливо. Тому не йдеться про повноцінний ШІ, максимум — про прості алгоритми з візуальним розпізнаванням, які в теорії повинні фокусуватися на інфраструктурі, але на практиці наводяться на цивільні об’єкти.

Що справді змінилося — це тактика використання. На думку експерта, ворог почав збирати дрони в повітрі у великі “зграї” поблизу цілі й атакувати їх одночасно. Водночас шахеди почали літати на висотах, які уникають ураження стрілецькою зброєю і навіть багатьма зенітками. Ці дії значно знижують ефективність мобільних кулеметних груп. Як зазначає Кочетков, для боротьби з такими зграями потрібні або дешеві зенітні ракети, або установки на кшталт “Гепардів” чи “Скайнексів” — а саме їх в Україні критично не вистачає.

Олександр Кочетков підкреслює, що “шахеди” залишаються вразливими до систем радіоелектронної боротьби. Але ефективність РЕБ залежить від розміщення й потужності. Якщо засіб стоїть не там, де пролетить рій дронів, — він марний. У цій війні продовжується класичне змагання снаряду з бронею, де швидкість адаптації кожної сторони має вирішальне значення.

В аналітичному огляді Кочетков згадує і про так звані телеграм-боти, які росіяни почали використовувати ще 2023 року. Ідея полягає не в тому, що дрон транслює відео оператору, як дехто думає, а в тому, що таким чином ворог збирає інформацію про роботу нашої ППО. Але, на думку експерта, у цій системі немає нічого проривного — це не автономна навігація, а лише варіант координації на етапі підльоту.

Кочетков звертає увагу на тривожну динаміку виробництва дронів. За його словами, Росія вийшла на рівень 5–6 тисяч шахедів на місяць і має амбіції довести це до 15 тисяч. Поки що ці плани не реалізовані, але загроза залишається. Він зазначає, що в української армії немає дешевих та масових засобів перехоплення, які можна було б масштабувати. Іронічно зауважує, що замість серійних партій спортивних літаків або вертольотів для перехоплення ми маємо поодинокі зразки.

Щодо ракет Кочетков зауважує, що основну масу крилатих ракет типу Х-101 та “Калібр” українські сили ППО збивають дуже ефективно — майже стовідсотково, передусім завдяки авіаційній компоненті. Тому Росія їх практично не використовує зараз, натомість накопичує, ймовірно, для майбутніх атак по країнах ЄС.

Щодо маневрування балістичних “Іскандерів” на завершальному етапі траєкторії, аналітик називає це вигадкою, яка не витримує критики з технічного погляду. Маневр під час падіння сильно знижує точність ракети, тому технічно це не має сенсу. Але те, що стало більш ефективним, — це система наведення за рахунок супутникового зв’язку, а також використання радіолокаційних та інерціальних пасток, які ракета відстрілює, наближаючись до цілі. Такі технології існували ще у XX столітті, але тепер їх застосовують для тактичних ракет, аби збити з пантелику ППО.

Ще одна проблема, про яку говорить Кочетков, — це те, що на одну таку захищену балістичну ракету потрібно три наших протиракетних засоби. І знову — брак сучасних ЗРК, особливо далекобійних. Росія виробляє щонайменше 170 ракет на місяць, але використовує проти України значно менше. Він припускає, що ці запаси будуть використані або під час літнього наступу, або в разі спроби примусити Європу до поступок шляхом погроз масштабними авіаударами.

У підсумку Кочетков вважає, що теперішній стан нашої ППО та ПРО — це не тільки наслідок військових рішень, а результат прорахунків 2022–2023 років. У цей період влада, за його словами, уникала тотальної мобілізації системи, намагалася існувати в умовному “напівмирному” режимі — з усіма вадами української бюрократії: непрофесіоналізмом, інтригами, корупцією та інерційним мисленням. У той час, як ворог переходив на індустріальні рейки, Україна не змогла розгорнути власну воєнну промисловість у відповідь.

“Підсумовуючи, змушений констатувати, що та складна ситуація, яку ми маємо з ППО-ПРО зараз, є наслідком помилок і прорахунків, які зроблені нашим військово-політичним керівництвом ще у 2022–2023 роках. Йдеться про те, що замість підготовки і розгортання тотальної війни проти більш потужного ворога ми спробували жити майже мирним життям — з непрофесіоналізмом, інтригами, хабарництвом і тривіальною тупістю чиновників.

Саме це завадило нашому воєнно-промисловому комплексу за воєнні роки розгорнутися у дійсно потужну систему, яка в основному забезпечує потреби фронту і тилу. Причому, випереджаючи реалії війни, а не намагаючись їх безнадійно наздоганяти”, – зазначив експерт.