“Ми ‒ спостерігачі”: Харарі про зміну ролі людини у світі ШІ (з резонансної доповіді в Давосі)

Доповідь Юваля Ноя Харарі на Всесвітньому економічному форумі в Давосі 20 січня 2026 року викликала широкий резонанс у медіа та експертному середовищі. Історик за освітою, Харарі отримав мікрофон на одній із головних глобальних платформ і висловив прогнози та оцінки щодо розвитку штучного інтелекту, які швидко стали предметом обговорення. З одного боку, його виступ привернув увагу до потенційних соціальних, політичних та етичних наслідків поширення автономних алгоритмів; з іншого ‒ викликав критику серед технічних фахівців, які підкреслили відсутність у нього практичної експертизи у галузі комп’ютерних наук і штучного інтелекту.

Розглянемо виступ Харарі як спробу історика використати історичну перспективу та соціально-психологічні інсайти для оцінки майбутніх технологічних змін. Це те, що робить його тези водночас пророчими, провокативними та дискусійними.

Автономія ШІ та його “агентність”

Одним із ключових акцентів виступу Харарі була теза про те, що сучасний штучний інтелект більше не можна розглядати лише як інструмент. Він порівнює ШІ з «агентом», здатним самостійно ухвалювати рішення і адаптуватися до змінних умов, що робить його впливовим у соціальних системах.

Тут важливо розрізняти справжню агентність та функціональну автономію. Справжня агентність передбачає свідомість, власні бажання та переживання значущості результатів ‒ характеристик, яких у сучасного ШІ немає. Автономія алгоритмів проявляється лише у виборі засобів для досягнення цілей, поставлених людиною.

Системи ШІ здатні модифікувати стратегії, перебудовувати пріоритети задач і підлаштовуватися до нових умов середовища, що створює ілюзію самостійності. Проте ці дії залишаються функцією оптимізації під задані критерії, а не виявом власних намірів або мотивацій.

Харарі підкреслює, що саме така автономія, навіть за відсутності свідомості у штучного інтелекту, робить алгоритми потенційно небезпечними: системи можуть ухвалювати рішення і мати вплив на суспільство у масштабі, в якому людина не завжди спроможна цей вплив проконтролювати. Ця особливість відрізняє сучасні алгоритми від класичних інструментів і ставить перед світовими лідерами та регуляторами нові виклики безпеки й етики.

“Ніж, який сам вирішує”: агентність ШІ під критикою

Одним із найбільш резонансних тверджень Юваля Харарі під час виступу в Давосі стало порівняння ШІ з ножем:

“Ніж – це інструмент. Ви можете використовувати його, щоб різати салат або вбити когось, але це ваше рішення, що робити з ножем. ШІ – це ніж, який може сам вирішити, різати салат чи вчинити вбивство“.

Метафора миттєво привернула увагу медіа й аудиторії, адже вона візуально передає ідею радикальної автономії алгоритмів. Проте з технічної та філософської точки зору вона є контроверсійною та потенційно вводить в оману.

По-перше, сучасні системи штучного інтелекту не приймають рішень у людському сенсі. Вони не мають свідомості, намірів або власних бажань. Всі дії алгоритмів ‒ це результат оптимізації під задані людьми цілі та обмеження середовища. Іншими словами, ШІ не “вирішує”, що робити, а реалізує сценарії, які закладені в його конструкцію та дані навчання.

По-друге, метафора з ножем зміщує акцент з людської відповідальності на “самостійну волю” технології. Насправді відповідальність за використання автономних алгоритмів лежить на розробниках, замовниках і регуляторах, а не на машині.

Водночас у твердженні Харарі є раціональне ядро: його порівняння наголошує на втраті прямого контролю. На відміну від пасивного інструменту, сучасні алгоритми можуть масштабувати наслідки своїх дій, взаємодіяти з іншими системами і ухвалювати операційні рішення без безпосереднього людського втручання. Це робить їх якісно новим інструментом, здатним впливати на суспільство способами, які важко передбачити та контролювати.

Таким чином, твердження Харарі слід сприймати не буквально ‒ як прояв “зловісної волі” ШІ, а як попередження про системну автономію алгоритмів і потенційні ризики, пов’язані з дизайном і використанням таких технологій. Саме на цих питаннях і будується сучасна дискусія про безпеку, етику та регулювання штучного інтелекту.

Мова, мовлення та влада: ШІ як виробник смислів

Ще одним резонансним акцентом виступу Харарі стало питання про те, що штучний інтелект здатен формувати мову та через неї впливати на суспільство. Він застеріг, що автономні алгоритми не просто виконують завдання, а масово генерують вислови, пояснення, наративи, які визначають, як люди сприймають події, інформацію та норми. На нашу думку, Харарі тут дещо спекулює уявленнями про мовні можливості ШІ. Адже принципово важливо розрізняти поняття “мова” та “мовлення”:

Мова ‒ це система знаків і правил, яка існує незалежно від окремого агента.

Мовлення ‒ це конкретна реалізація мови, вислови і тексти, що продукуються агентом у певному контексті.

Сучасний ШІ не створює нових мов, але здатен генерувати мовлення у вже існуючих системах, масштабно і адаптивно. Саме це мовлення формує уявлення людей про реальність, нормалізує певні інтерпретації і переконання, і через це ‒ виступає інструментом структурної влади.

Тут прослідковується пряма паралель з фукіанською концепцією: відомий французький філософ Мішель Фуко підкреслював, що влада не завжди проявляється через насильство чи команду, а суто через знання, дискурс і формування норм, які люди сприймають як очевидні. ШІ в цій перспективі є сучасним дискурсивним “агентом” влади, який формує структури смислів і норм, навіть не володіючи системою свідомості. Влада виникає не через бажання алгоритму, а як побічний ефект його здатності продукувати переконливе і масштабне мовлення.

Фуко називав це модальною владою ‒ здатність впливати на те, що вважати істинним у суспільстві.

Через значну поширеність, тиражування на медіамайданчиках ШІ здатний нормалізувати певні інтерпретації, формувати смисли та впливати на соціально-політичну активність людей. 

Креативність ШІ та потенціал впливу на суспільство

Ще один аспект, на який звернув увагу Харарі, ‒ це креативність сучасних алгоритмів. Він зауважує, що ШІ здатен не лише виконувати рутинні завдання, а й продукувати нові комбінації рішень, текстів, ідей, музики, медичних рішень або фінансових інструментів. Ця здатність ‒ наслідок алгоритмічної автономії та опрацювання великих обсягів даних, що дозволяє системі генерувати вислови, які виглядають оригінально та переконливо.

Аналітично важливо підкреслити кілька моментів:

-ШІ не винаходить самостійних цілей і не формує власних намірів.

-Креативність алгоритму проявляється у виборі нових комбінацій засобів для досягнення цілей, заданих людьми.

-Вона обмежена наявними даними, правилами моделі та критеріями оптимізації, проте на практиці може виглядати як інноваційне рішення, несподіване для людини.

Мислення, слова і влада ШІ

У своїй промові Харарі порушує провокативне питання: чи кине ШІ виклик нашому верховенству в галузі мислення. Він пропонує людям спостерігати за власним мисленням і підкреслює, що воно часто зводиться до впорядкування слів у речення та аргументи, а далі ‒ до створення смислів і переконань.

Якщо визначати мислення як комбінацію слів і лексем, то сучасні алгоритми ШІ справді демонструють вражаючі здібності. Вони здатні продукувати послідовні аргументи, синтезувати знання з великого обсягу текстів і створювати логічно завершені вислови, які для людини були б важкими для одночасного утримання й обробки. Харарі доходить до радикального висновку: якщо всі ключові соціальні структури ‒ закони, релігійні тексти, наукові книги ‒ побудовані на словах, то ШІ здатен “захопити” ці системи, ставши головним носієм знання.

Цікаво, як цей аспект мислення перегукується з класичними ідеями Волтера Ліппмана, котрий у “Public Opinion” (1922) описував, як людська свідомість спрощує складну реальність через стереотипи, фактично імітує мислення, зводячи його до “тасування забобонів”. За Ліппманом, люди створюють ментальні образи, що керують їхніми судженнями та діями, бо неможливо опрацювати всю інформацію про світ. Харарі підкреслює, що багато в чому людське мислення також зводиться до повторення шаблонів, і тут ШІ може здаватися “мислячим краще”, ніж пересічна людина, адже він оперує величезними обсягами слів і структур одночасно.

З іншого боку, критично важливо розрізняти кількісну продуктивність і справжнє мислення. Річ у тому, що людське мислення включає суб’єктивну оцінку, моральні судження, емпатію та контекстуалізацію, яких алгоритми не здатні відтворити. ШІ може генерувати послідовні висловлювання та структуровані аргументи, але він не переживає сенсу того, що прописує для користувача, і не несе відповідальності за інтерпретацію чи наслідки сказаного.

Харарі пропонує тут звернутися до релігійних систем, заснованих на книгах. Іслам, юдаїзм і християнство визнають вищу владу слова, а не окремої людини. Тут ШІ стає своєрідним «експертом з усіх слів», здатним одночасно оперувати всіма текстами.

“Якщо книги ‒ це просто комбінації слів, то ШІ захопить книги. Якщо релігія побудована зі слів, то ШІ захопить релігію“, ‒ заявляє Харарі. 

Аналітично, це твердження варто сприймати як попередження не про “розум ШІ” у класичному сенсі, а як про системний вплив алгоритмів на структури знання, смислу і переконань, які визначають, як люди мислять, діють і взаємодіють у соціально-політичному просторі.

“Біблія каже: “На початку було Слово, і Слово стало плоттю.” Дао Де Цзінь стверджує, що істина, яку можна висловити словами, не є абсолютною істиною. Протягом історії люди завжди зіштовхувалися з напругою між словом і плоттю, між істиною, яку можна висловити словами, і абсолютною істиною, що виходить за межі слів”. Тут Харарі вдається до філософських узагальнень, що межують зі спекулятивним потрактуванням священних текстів. Разом з тим, його побоювання щодо захоплення слів ШІ-алгоритмами стають зрозумілими. 

Також доволі спекулятивно Харарі зазначає, що ШІ придумав слово “Спостерігачі”, щоб описати нас, людей: мовляв, ми ‒ ті, що спостерігають за ним. Важливо зауважити, що “Спостерігачі” ‒ насправді не нове слово, а загальновживаний термін, який алгоритм використав у відповіді на питання про нас, подібно до того, як він міг би описати події сьогоднішнього вечора чи будь-яку іншу ситуацію. Іншими словами, ШІ не створює нової лексики, а адаптує існуючі слова та поняття до контексту, формуючи комбінації, які здаються оригінальними. Цей приклад показує, як алгоритми здатні генерувати смисли, що стають частиною колективного мислення, і водночас ілюструє їхню здатність давати узагальнені відповіді, використовуючи ті самі механізми, що й для будь-якого іншого контенту.

Юваль Харарі закликає думати на століття вперед, а не зосереджуватися лише на поточних проблемах. Він підкреслює, що сучасне суспільство не має чіткого плану співіснування з потужними алгоритмічними системами, які вже сьогодні впливають на економіку, політику, культуру та соціальні структури.

Якщо ми й надалі визначатимемо людську сутність лише через вміння впорядковувати слова, наша ідентичність ризикує зникнути. Справжня надія полягає в тому, щоб цінувати те, що не піддається словесному вираженню ‒ наші тілесні переживання, здатність відчувати біль і проявляти справжню емпатію.