Міна сповільненої дії: чому споживче кредитування може стати джерелом майбутньої кризи (продовження)
ІА “ФАКТ” вже писало про динаміку збільшення боргових зобов’язань українців перед вітчизняними фінустановами. Доводиться констатувати, що боргова петля затягується: українці все глибше живуть у кредит — не заради квартир чи бізнесу, а щоб вижити. За рік борги за кредитками підскочили на 39% і сягнули 159 млрд грн. Це не розкіш, а радше киснева маска на фоні падіння доходів. Кредитка замінила зарплату, а мікропозики — заощадження. Люди влізають у борги заради холодильника, бензину чи таблеток, бо інакше ніяк.
І поки банки щедро “підкручують” ліміти, кожна сьома позика вже не повертається вчасно. У державних банках токсичних кредитів — майже половина. Економіка балансує на лезі: сьогодні гроші є “на хліб”, а завтра очікуємо нову хвилю неплатежів. Нацбанк зупиняє цю фінансову рулетку, вводячи обмеження, але боргова міна тікає вперед швидше за інфляцію. І якщо не зупинитися, вона вибухне під всією банківською системою.
Кредит як пастка: як українці з низьким доходом потрапляють у боргову спіраль
У світі кредиток і розстрочок найсильніше ризикують потрапити в пастку ті, кому найменше є де шукати порятунку. Для пенсіонерів, студентів, переселенців і працівників із нестабільною зарплатнею позика часто стає не “фінансовим інструментом”, а єдиним шансом дотягнути до наступного місяця.
У багатьох банківських і мікрофінансових сервісах уже з’явилися “кредити для людей похилого віку”, зокрема, до 50 000 гривень без довідки про доходи. Звучить заманливо, чи не так? Але за лаштунками величезні ставки, штрафи за прострочення й ризик втратити останню пенсію. Бо ця група найменш захищена: у разі проблем не буде ані перехідної роботи, ані фінансової подушки. І хоча таких позик стає більше, держава досі не має ефективного механізму стримування ризиків.
За даними Нацбанку, рівень фінансової грамотності в українців загалом — 12,3 бала з 21 можливого. Але серед молоді (18–19 років) ситуація ще гірша — лише 10,1 бала. Для порівняння: у країнах ОЕСР бажаний мінімум — 14 балів. Тому й не дивно, що багато студентів оформлюють кредитки просто “щоб було”, а потім не знають, як розібратись у штрафах, пенях чи реальній ставці.
Коли кожна копійка на рахунку, а витрати зростають, перша думка — взяти кредит “на комуналку” чи “на ліки”. І дійсно, українці все частіше покривають базові витрати за рахунок позик. Це підтверджують і дані мікрофінансових організацій: минулого року обсяг мікрокредитів зріс на 27%, а загальна сума боргів у цьому сегменті сягнула понад 15 млрд гривень.
Двоє з трьох українців не читають кредитний договір повністю перед підписанням, а кожен третій мав хоча б одне прострочення. Найуразливішими до помилок є саме ті, хто має низький дохід або нестабільну роботу.
НБУ запустив стратегію фінансової грамотності до 2030 року. У центрі уваги саме вразливі групи: пенсіонери, переселенці та ветерани. У рамках просвітницької ініціативи передбачено тренінги, освітні програми та адаптовані онлайн-курси. Це лише початок, але важливий: щоб кредит перестав бути ризиком, а став усвідомленим вибором.
Міф про “не наше” боргове життя: чому українці найменше в боргах і що це означає
Українці звикли думати, що “життя в борг” — щось західне, не специфічне для нас. Але давайте подивимось на цифри — і ви здивуєтесь: у нас найнижчий рівень закредитованості серед більшості розвинених і навіть сусідніх країн.
За даними Нацбанку, українські домогосподарства мають борги всього на 3,6% від ВВП. Це вдесятеро менше, ніж у Польщі, й у 20 разів менше, ніж у США. Для порівняння: у Польщі борги сімей сягають 23% ВВП, а в Румунії — близько 15%.
А от у США й Китаї — зовсім інша картина. У Штатах американці тримають боргове навантаження на рівні близько 70% ВВП, зокрема за рахунок гігантської іпотеки, студентських і автокредитів. У Китаї цифри схожі: майже 60% ВВП припадає на борги населення.
Чому ж в нас так мало? Це наслідок і війни, і недовіри до банків, і обмеженої доступності довгострокових кредитів. У США молода пара купує будинок у кредит на 30 років, а в Україні молодь орендує або живе з батьками не тому, що так хоче, а тому що іпотеку отримати майже неможливо. Так само і з автокредитами: там це масовий продукт, у нас рідкість.
Цікаво, що у 2008 році Україна вже була на шляху “боргової інтеграції” в Європу — тоді борги населення сягнули майже 30% ВВП. Але через світову фінансову кризу, потім девальвацію, війну, інфляцію ринок фактично обнулився. Тепер усе починається з нуля, з новими викликами й новими гравцями.
Отже, головне: ми ще не закредитовані, але активно йдемо в цьому напрямі. І це не обов’язково погано. Бо борг — не зло, якщо ним правильно керувати. Високий борг може бути знаком активного інвестування, зростання й розвитку. А от безконтрольний ріст “кредиток на чайник” — навпаки, шлях до повторення чужих помилок.
“Buy Now, Pay Later” — “розстрочка без відсотків”, що тягне в борг
Уявіть собі: не вистачає зарплати, несподівано ламається пральна машина — і ви за дві хвилини оформлюєте позику онлайн. Без дзвінків, поручителів і довідок. Гроші падають на картку, життя продовжується. Так працює сучасна мікрофінансова система — швидка, зручна і часто небезпечна.
Минулоріч українці взяли мікрокредитів на 51,7 млрд грн — це на 27% більше, ніж рік тому. Причому середній розмір такої позики — 6217 грн, тобто позичають на найнагальніші речі: продукти, ліки, комуналку. Кількість виданих кредитів — понад 8,3 млн договорів.
Але за “легкістю” криється серйозна проблема: борги перед мікрофінансовими організаціями сягнули 15,8 млрд грн. Люди беруть нові кредити, щоб перекрити старі. Особливо це стосується пенсіонерів, працівників з “сірою” зарплатнею, переселенців. Кредитні каруселі обертаються все швидше, а вийти з них без фінансових втрат дедалі важче.
Сервіси “купи зараз — заплати потім” (Buy Now, Pay Later) прийшли в Україну з глобального тренду. У світі ринок BNPL вже сягнув $170 млрд і зростає далі — до $294 млрд до 2030 року.
Суть у тому, що клієнт платить частинами, без відсотків і банківських процедур. Але психологічно це небезпечна історія: здається, що платиш дрібниці, а насправді накопичуються борги. Особливо, коли таких покупок кілька.
У Європі вже заговорили про регулювання BNPL, бо виявилось: люди часто не читають умов, беруть більше, ніж можуть повернути, і потрапляють у нову форму “елегантного боргу”.
Тепер борги — не лише кредитка в банку. Це мікрозайм на 3 тис. грн з додатком на смартфоні, розстрочка на ноутбук в інтернет-магазині, купівля телевізора з оплатою “по 300 грн на місяць”. І все це одночасно. Людина вже не бачить повної картини боргу, а тільки щомісячні “маленькі платежі”.
Типова ситуація, коли людина бере, скажімо, у розстрочку через BNPL холодильник, потім праску, ще пізніше телефон. Здавалося б, по 400–500 грн на місяць за кожну придбану річ не так вже й багато. Але разом виливається в те, що третина зарплати йде лише на ці платежі.
Підсумок простий: мікрофінансові організації та BNPL — не зло, але в руках необережного позичальника вони підштовхують українців витрачати більше, ніж дозволяє гаманець. І якщо регулятор не стежитиме за прозорістю умов, а люди не навчаться порахувати повну вартість “зручної покупки”, ми ризикуємо новим борговим кризисом. Тому читайте уважно, що підписуєте, і пам’ятайте: навіть “0% розстрочка” має свою ціну.
Кредити як двигун і загроза: чому боргове зростання підштовхує економіку і може її зупинити
Коли люди масово беруть кредити, економіка зростає. Магазини продають більше, підприємства збільшують виробництво, банки звітують про рекордні прибутки. Здається, все добре. Але проблема в тому, що споживчі кредити — не дармові гроші, а відкладена плата. І через кілька років фінансове цунамі може вдарити по всій країні.
Цікава закономірність: у короткій перспективі кредити стимулюють зростання. Люди отримують доступ до покупок, які інакше відклали б на місяці або роки. Це підживлює попит, підтримує внутрішній ринок, створює нові робочі місця. Саме тому навіть у звітах Нацбанку є позитив: мовляв, зростання споживчого кредитування — ознака пожвавлення економіки. Але далі ситуація ускладнюється. Борги, як і лавина, ростуть швидше, ніж ми встигаємо їх обслуговувати.
Чим більше люди беруть у борг і витрачають, тим активніше росте інфляція. Це загальноекономічне правило. Коли споживчий попит зростає швидше, ніж пропозиція, ціни летять угору. Саме тому в країнах із високим рівнем закредитованості регулятори частіше підвищують ключову ставку, щоб остудити попит.
Чим більше в людей боргів, тим обережніше діє центробанк. Бо навіть невелике підвищення ставки різко б’є по позичальниках. Так, якщо у населення високі кредитні зобов’язання, то підвищення облікової ставки на 1% може вдарити по споживанню й ВВП сильніше, ніж розраховано. У результаті Нацбанк стає менш гнучким, бо кожен крок ризикує обвалити платоспроможність мільйонів.
Коли значна частина доходу йде на виплати за позиками, людям просто немає з чого відкладати або інвестувати. Менше заощаджень — менше внутрішніх інвестицій, менше можливостей започаткувати бізнес, менше інтересу до довгострокових фінансових інструментів. І це вже не припущення, а висновок дослідження Світового банку: висока заборгованість населення погіршує здатність економіки до самостійного відновлення.
Фахівці Банку міжнародних розрахунків дійшли висновку: споживче кредитування має позитивний ефект у короткостроковій перспективі, але у довготривалій — уповільнює зростання. Коли борги населення перевищують 60% від ВВП, споживання знижується. А якщо перевищують 80%, падає й ВВП. Саме так сталося у США перед кризою-2008: тоді споживчі борги сягнули 86% ВВП і луснули разом із ринком нерухомості.
Наразі рівень боргів особистого споживання у США перебуває в діапазоні 62–72% ВВП — значно нижче небезпечного порогу в 80%, але одночасно суттєво вищий за український (~3,6 %) і помітно вищий за історичний локальний максимум (≈99% у 2007–2008 роках).
Отже, за даними НБУ, борги українців складають лише близько 3,6% ВВП, що дуже низько порівняно з іншими країнами. Але саме зараз ми входимо в зону активного росту, і важливо не повторити чужих помилок.
Тетяна Вікторова
