Згідно звіту від журналу The Economist, вже у найближчі роки на авансцену глобальної історії вийде Африка. Коли решта світу старішає, Африка стає молодим континентом, джерелом трудових ресурсів: понад половина молоді, яка долучиться до світового ринку праці до 2030 року, буде африканцями.
Прогнозують, що за десятиліття кожен 5-й землянин буде родом з “колиски людства”. Для порівняння, у 2000 році частка африканців у глобальній демографії становила лише 13%, а в 1950 році – 9%. Населення 54 африканських держав за три десятиліття зросло вдвічі, досягнувши 1,5 мільярда. За оцінками ООН, до 2070 року цей показник знову подвоїться.
Африка між прогресом і викликами: соціальні досягнення та економічна стагнація
За останні десятиліття Африка досягла значного прогресу в соціальній сфері. Очікувана тривалість життя зросла з 41 до 64 років, а дитяча смертність скоротилася на 3/4. За останні півстоліття рівень вищої освіти зріс у 9 разів. Африканські письменники отримують визнані міжнародні літературні премії, а політична динаміка демонструє зміну поколінь: нові лідери дедалі частіше витісняють стару еліту. Група G20 вперше збереться на зустрічі в Південній Африці, що стане для цього регіону історичною подією. Це відкриває нові перспективи для найдинамічнішого й наймолодшого континенту планети.
Проте ці досягнення контрастують зі стагнацією економіки. Якщо у 1960 році ВВП на душу населення в Африці становив половину від світового середнього рівня, то наразі – лише чверть. Континент, який колись розвивався нарівні зі Східною Азією, тепер відстає: доходи африканців у 7 разів нижчі за доходи східноазійців. До 2030 року 4 з 5 найбідніших людей світу житимуть у Африці (для порівняння: у 1990-у цей показник складав лише 14%).
Хоча окремі країни, зокрема, Ботсвана, Маврикій та Руанда, демонструють успіх, економіки найбільших держав – Нігерії, Південної Африки, Єгипту – залишаються слабкими. Зростання продуктивності мляве, а приватний сектор обмежений через політичний вплив.
Додаткові виклики створюють кліматичні зміни. Африка найбільш вразлива до глобального потепління: при підвищенні температури на 2°C дохід від сільського господарства може скоротитися на ⅓. Ще більше ускладнюють ситуацію дефіцит фінансування, зростання боргового навантаження та зменшення іноземних інвестицій.
Континент потребує радикальних реформ, інвестицій у продуктивні галузі, приватний сектор і краще управління. Без цього ризик загострення соціальних проблем і зростання економічного розриву з рештою світу лише збільшується.
Пастка низької продуктивності: чому Африка ризикує втратити шанс на економічний прорив
Фермери із півдня Замбії постраждали від катастрофічного падіння врожаю, через яке уряд змушений був оголосити надзвичайний стан. Навіть у кращі часи цих врожаїв було недостатньо, щоб вижити. Президент Хакайнде Хічілема упевнений: зміни клімату вже безсумнівні, але технології здатні змінити майбутнє.
Президент хоче бачити Замбію – країну з ВВП на душу населення лише 1226 доларів – процвітаючою до 2030 року. Його ідея – зробити аграрну революцію, подібну до тієї, що змінила Азію та Латинську Америку минулого століття. Головною перепоною для розвитку африканських країн залишається низька продуктивність. Швидке економічне зростання через демографічний перехід, як в Азії, малоймовірне. Надійніший шлях – підвищення продуктивності праці, однак за 60 років економіка регіону росла переважно через розширення ресурсів, а не інновації. Лідери, як президент Замбії Хакайнде Хічілема, покладаються на технології, наприклад, у сільському господарстві, щоб стимулювати економіку. Водночас, відсутність значних революцій у ключових секторах гальмує прогрес, і, за даними досліджень, темпи впровадження інновацій залишаються низькими.
Африка не стоїть на місці – соціальні зміни відбуваються, але економічний розвиток не встигає за ними. Це ключова причина, яка зберігає розрив між континентом і рештою світу.
У 1960 році лише кожен 7-й африканець на південь від Сахари мешкав у місті. Сьогодні це вже 43%, і до 2035 року більше половини населення регіону стане міським. Урбанізація в Африці йде швидше, ніж будь-де. До середини століття тут з’являться шість мегаполісів з населенням понад 10 мільйонів і 17 міст із 5 мільйонами жителів.
Однак цей процес має свої особливості. На відміну від інших регіонів, урбанізація в Африці не є наслідком зростання продуктивності сільського господарства, коли механізація звільняє працівників для роботи в містах. Тут урбанізація радше слугує заміною сільського розвитку, ніж його результатом.
Сільське господарство залишається основою економіки, але воно відстале. Понад половина населення працює на невеликих ділянках, обробляючи землю примітивними методами. Продуктивність праці у фермерів у регіоні становить менше половини світового середнього показника, а врожайність зернових – лише третину від південноазійського рівня.
Хоча загальне виробництво зросло, це сталося через розширення оброблюваних площ, а не через технологічні інновації. У той час як у Південній Азії врожайність вдвічі збільшилась без розширення земель, в Африці її зростання супроводжувалося подвійним збільшенням площ обробки.
Хоча в Африці є сучасні комерційні ферми, більшість дрібних господарств залишаються малопродуктивними. Добрив використовують вдесятеро менше, ніж в Азії, а лише 3,5% земель забезпечені зрошенням. Через брак холодних складів велика частина врожаю псується: так, у Нігерії, наприклад, гниє майже половина зібраної продукції.
Попри спроби політиків і донорів популяризувати сучасні технології серед дрібних фермерів, це завдання залишається складним. Багато хто не має ні заощаджень, ні доступу до фінансування. Ця ситуація спонукає фермерів, а іноді й їхніх дітей, покидати землю. Дослідження показало, що між 2008 і 2018 роками щорічно врожайність на фермах у шести африканських країнах зменшувалася на 4-5%. Основна причина – скорочення робочої сили. Молодь шукає кращих можливостей у міській економіці, навіть якщо це випадкові заробітки на ринках чи будівництві.
Зниження частки працівників в агросекторі відображає і зростання зайнятості у сфері послуг за останні 30 років – із 26% до 37% . Проте міська робота часто є нестабільною й низькооплачуваною. За оцінками McKinsey, продуктивність у секторі послуг в Африці вдвічі нижча, ніж у Латинській Америці, і поступається навіть Індії.
Промисловість у країнах Африки на південь від Сахари поки що не стала локомотивом зайнятості, як це було в інших регіонах світу. Лише 11,5% робочої сили працює в промисловому секторі, що ненабагато більше, ніж 9,9% у 1991 році. Основні причини цього – історична залежність від видобутку ресурсів, низька продуктивність у сільському господарстві, що робить харчування дорогим, і відносно висока вартість робочої сили. Згідно з дослідженням Центру глобального розвитку, витрати на працю в Африці вдвічі перевищують ВВП на душу населення, тоді як у країнах на кшталт Бангладеш ці показники співмірні.
Аналіз “виробничої головоломки Африки”, проведений у 2021 році, виявив, що на континенті існує дві моделі фабрик: високопродуктивні з мінімумом працівників і малопродуктивні, які залучають багато людей, але майже не використовують сучасні технології. На відміну від Азії, тут не створюється ефект “маховика”, коли зайнятість на продуктивних заводах стимулює зростання економіки.
Основна проблема полягає у високих вимогах до технологій для участі в глобальних ланцюгах постачання. Заводи змушені обирати: або вкладати в ефективність, або створювати робочі місця. Однак епоха, коли дешева робоча сила була головною перевагою, поступово минає.
Промисловість відіграла ключову роль у створенні робочих місць і стимулюванні економічного зростання в багатьох країнах світу. На прикладі Маврикію, який у 1960-х роках успішно трансформував свою економіку з аграрної в текстильну, експерти наголошують на важливості цілеспрямованих виробничих стратегій для держав, що розвиваються. Однак більшість африканських країн не розробляють таких підходів.
Майбутнє Африки, можливо, більше нагадуватиме шлях Південної Азії, ніж Східної. Як зазначають дослідники, розвиток Індії великою мірою залежав від зростання продуктивності у внутрішніх секторах послуг – торгівлі, готельній справі та нерухомості, а не від експорту. Африка може наслідувати цей приклад, спираючись на свій розвинений сектор послуг. Але така модель розвитку може призвести до збільшення нерівності та безробіття, як це сталося в Індії.
Ілюзія підприємництва: чому малі бізнеси не врятують економіку Африки
Африканські політики охоче прославляють підприємництво, називаючи його ключем до економічного майбутнього континенту. Президент Руанди бачить основу економіки в малих і середніх бізнесах, а голова Африканського банку розвитку закликає молодь не шукати роботу, а створювати її. Опитування також демонструють, що більшість молодих африканців мріють про власну справу, а частка жінок-підприємців тут найвища у світі.
Проте більшість цього ентузіазму хибно витлумачена. Багато бізнесів в Африці створюються не через амбіції, а через відчай і відсутність інших можливостей. Континенту потрібні не лише малі підприємства – йому потрібні великі компанії, здатні об’єднувати людей, ідеї та технології для створення масштабних змін.
Великі корпорації є рушіями продуктивності й добробуту. Однак Африка суттєво відстає за кількістю великих компаній. За даними McKinsey, лише 345 африканських фірм мають річний дохід понад мільярд доларів, тоді як у Китаї їх понад 1500. Навіть ці компанії значно менші, ніж їхні аналоги в інших регіонах, і загальний дохід африканського бізнесу становить лише третину від потенційного рівня. Ба більше, жодна африканська компанія не входить до списку 500 найбільших у світі, що підкреслює масштаб проблеми.
Африканські компанії, як правило, наймають значно менше працівників, ніж їхні аналоги в інших країнах. За оцінками економістів, африканські фірми залучають на 20-80% менше персоналу, ніж можна було б очікувати з огляду на ринок. Крім того, у багатьох країнах, що розвиваються, фірми практично не ростуть із часом, залишаючись малими та малопродуктивними.
Більшість зайнятості на континенті зосереджена в неформальному секторі, де працює понад 80% населення. Самозайнятість – основна форма діяльності в містах, але для багатьох це радше вимушена боротьба за виживання, а не усвідомлений вибір. Чимало молоді займається неоплачуваною або низькооплачуваною роботою, і можливостей для стабільного працевлаштування їм не вистачає. Рівень самозайнятості залишається високим серед усіх поколінь, а шанси молодих людей на оплачувану роботу не кращі, ніж у їхніх батьків.
Однією з головних причин є слабка система освіти. Хоча рівень шкільної відвідуваності зріс, близько 60% підлітків у віці 15-17 років не ходять до школи. Рівень грамотності серед молоді в регіоні – лише 75%, тоді як в інших країнах, що розвиваються, він сягає 90%.
Проблема поглиблюється браком капіталу та доступу до електроенергії. Як зазначає економіст Пол Коллієр, малі підприємства в Африці не є рушієм зростання. У результаті економіка потрапляє в пастку, коли люди створюють бізнес лише для виживання, а через відсутність зростання не виникають оплачувані робочі місця.
…Для повнішого розуміння поточної ситуації та перспектив розвитку континенту, варто пояснити, з якими ще критичними викликами, згідно звіту The Economist, стикаються африканські країни. Це брак капіталу, висока вартість кредитів, енергетичні кризи, слабка інфраструктура та політична нестабільність. Обмежують економічне зростання відсутність інвестицій у ключові галузі, низький рівень заощаджень і високе боргове навантаження.
Демографічний бум створює як потенціал, так і ризик застою, якщо не буде стратегічних інвестицій в освіту, інфраструктуру та продуктивність. Африка має шанс стати глобальним двигуном зростання, але для цього потрібні рішучі реформи, інтеграція ринків і зміна підходу до міжнародної допомоги. Саме про це йтиме мова наступного разу.
Тетяна Вікторова
