ІА”ФАКТ” вже писав, як стрімко штучний інтелект проникає в усі сфери життя: від медицини й освіти до оборони, економіки та державного управління. Він полегшує побут, допомагає бізнесу, пришвидшує прийняття рішень і навіть діагностує хвороби. Але водночас несе людству серйозні виклики: втрату контролю, дискримінаційні алгоритми, нові форми нагляду, автоматизацію знеособленого насильства, витіснення людей із ключових процесів. ШІ вже не просто інструмент: він стає середовищем, у якому ми живемо, і від рішень, які ми ухвалимо зараз, залежить, чи збережемо ми свободу, гідність і контроль над майбутнім.
Один із перших і найболючіших ударів ШІ завдає саме молоді. Ще донедавна диплом бакалавра був квитком у професійне життя, а початківців охоче брали на стажування чи вчорашні “джуни” закривали нескладні задачі. Але ці функції дедалі частіше перекладаються на алгоритми. У результаті навіть у найдинамічніших галузях скорочується попит на молодих спеціалістів, а конкуренція за стартову позицію стає жорсткішою, ніж будь-коли.
Ця проблема зачіпає і студентів з України, і тих, хто навчається за кордоном: від молоді вже очікують готових рішень, а не потенціалу. Тому резюме доводиться складати не завдяки дипломам, а завдяки власним ініціативам – фріланс-проєктам, AI-експериментам чи волонтерству. Бо інакше існує ризик залишитися за бортом нової економіки.
Вхід скасовано: чому молодь більше не має шансу “потрапити в професію”
Колись усе було просто: ти приходив молодим, недосвідченим, компанія давала тобі низку рутинних завдань: зробити таблицю, розшифрувати запис, написати чернетку звіту – і ти вчився прямо в процесі. Через рік-два ти ставав добрим фахівцем, а ще через кілька років уже когось вчив. Це була негласна угода: ти дешева робоча сила, вони твої перші кейси. Але з приходом ШІ ця угода соціальна угода більше не працює.
Якщо 10 років тому робота джуна була чимось між офісним асистентом, практикантом і all-in-one саппортом, то сьогодні ці функції виконують алгоритми. Транскрибувати інтервʼю може Otter. Підготувати резюме кейсів для презентації Copilot. Перевірити документи на помилки GPT‑4o. І навіть базові SEO-тексти, пошукові звіти, email-розсилки – усе це легко автоматизується.
І ось тут найважливіше: вся ця рутина була не просто дешевою роботою – вона була навчальним полігоном. Коли ти гуглиш, підглядаєш у старі документи, ставиш наївні питання, вчишся пояснювати свої дії, приймаєш зауваження, пробуєш знову. Тобі кажуть: “Ок, на перший раз зійде” – і ти ростеш.
А зараз джуна або не беруть зовсім, бо “немає задач під нього”, або беруть як підрядника на умовний пілот, без комунікації з командою, без фідбеку, без шансу на внутрішній апгрейд. Усе через те, що ринок хоче не того, кого можна навчити, а того, хто вже все вміє. Це вже помітно навіть у найбільш оплачуваних індустріях: юрфірмах, консалтингу чи Big Tech.
Раніше у перші місяці давали купу простих доручень, що створювало трохи хаосу, але багато живих людей поруч, які пояснюють, де не так, чому не те, і що краще. Наради, Slack, спільні документи, дедлайни, жива кухня.
Тепер якщо ти джун, ти у кращому разі просто виконавець. Без контексту, без фону, без відчуття, як влаштована професія. У гіршому випадку тебе навіть не запрошують, бо AI вже зробив твою частину. Тому ти сидиш і проходиш ще один курс на Coursera, збираєш GitHub-проєкти або робиш фейкове портфоліо.
Це не просто проблема кількості вакансій. Це втрата контексту, професійної соціалізації та права на помилку. А разом із цим втрата шансу для великої кількості молодих людей взагалі потрапити в професію. Без стажування, без рутинного входу, без менторства старт стає недоступним.
Уже зараз у США рівень безробіття серед бакалаврів до 27 років сягнув 6,6 % – і це вище, ніж по економіці в цілому (близько 4 %). І поки ти ще встигаєш надіслати резюме, AI вже встиг виконати завдання, яке раніше було твоїм квитком у професію.
У сучасного роботодавця є очікування “самодостатності” новачка з першого дня. Усе, що раніше вважалося “плюсом”, сьогодні є мінімальний must-have. Технології, особливо ШІ, радикально змінили уявлення роботодавців про те, яким має бути молодий фахівець. Від тебе більше не чекають потенціал, натомість від тебе чекають результату – одразу.
На старті кар’єри важить не формальна освіта, а твій реальний output: портфоліо, репозиторій, MVP, який можна поклацати. Написав свого бота? Зробив чат із базою знань? Підняв аналітику для локального волонтерського проєкту? Це й буде твоє нове резюме.
Усе частіше в описі вакансій для junior-level зʼявляється вимога на кшталт “знання prompt engineering” або “досвід використання AI‑інструментів у реальних задачах”. Рекрутери визнають: краще взяти менш освіченого, але hands-on‑спеціаліста, ніж того, хто має диплом, але не вміє користуватись ChatGPT.
Підхід “ми візьмемо людину і виростимо її” помітно відходить. З одного боку, через економію ресурсів – війна, криза, віддаленка, масштабування. Але з іншого, через саму логіку змін: якщо AI уже зробив більше половини задач, а решта вузька, то навіщо витрачати час досвідченого фахівця на навчання новачка?
У більшості компаній менторство стало неформальним або відсутнім. Коли ти потрапляєш у нову команду, від тебе очікують, що ти сам прочитаєш документацію, сам зрозумієш, як підключитись, сам знайдеш, що робити, і й не задаватимеш зайвих питань.
Живі зустрічі? Практика під наглядом? Пояснення “чому саме так”? Це все радше виняток. І це вбиває саму ідею “навчання на місці”.
Pet-проєкти, фриланс і волонтерство: як молодь прокладає шлях у професію без вакансій
Опинившись між дипломом і закритим ринком праці, молодь шукає альтернативні способи довести свою цінність. Формальна освіта більше не є перепусткою до професійного життя, особливо коли джуніорські позиції скорочуються, а конкуренція сягає сотень людей на одне місце. Тому студенти й молоді фахівці дедалі частіше створюють собі CV не через офіційний досвід, а через неформальну активність – волонтерство, pet-проєкти, фриланс і стажування, які самі ж і знаходять або ініціюють.
Після початку війни волонтерство в Україні стало не лише громадянською позицією, а й інструментом набуття навичок. Молоді фахівці допомагають з логістикою, комунікаціями, медіа, ІТ-підтримкою, дизайном та аналітикою. Хтось автоматизує базу гуманітарної допомоги, хтось створює сайт для ініціативи, хтось веде соцмережі благодійного фонду. У багатьох випадках це перетворюється на перший рядок у резюме. Більше того, волонтерські лідери часто дають перші рекомендації чи й самі запрошують до оплачуваних проєктів.
Коли немає можливості працювати в компанії, молодь створює свої власні “робочі середовища”. Фронтендери збирають команди, щоб запустити сайт для неіснуючого стартапу, копірайтери ведуть власний блог або допомагають друзям з текстами, дизайнери генерують концепти для Dribbble і Behance, аналітики створюють дашборди на даних з відкритих джерел. Часто такі ініціативи виглядають більш переконливо, ніж формальна практика: вони демонструють мотивацію, креативність, здатність доводити справу до кінця. Особливо цінується, коли pet-проєкти реалізовані в команді – це сигнал роботодавцю, що людина може взаємодіяти й брати відповідальність.
На Upwork, Fiverr, Freelancehunt та в численних Telegram-каналах молоді спеціалісти шукають короткі завдання: створити логотип, написати опис товару, перекласти лендінг, протестувати сайт. Це дає кілька важливих речей: контакт з “живим” замовником, дедлайни, зворотний зв’язок, оплату (часто символічну), портфоліо. У найкращих випадках можна розраховувати на повторні замовлення чи довгострокове співробітництво. Такі досвіди також часто стають єдиною реальною практикою в умовах, коли компанії не мають ресурсу супроводжувати новачків.
Частина молоді об’єднується у спільноти, де тестують навички без роботодавця: онлайн-хакафони, ініціативи в межах освітніх платформ, креативні виклики (на кшталт “30 днів – 30 сайтів”), спільні розбори чужих резюме, створення проєктів за вигаданими ТЗ. Це формує середовище підтримки й водночас дає змогу здобути ті soft skills, які майже недоступні в академічному просторі: тайм-менеджмент, роботу в команді, вирішення конфліктів чи адаптацію до змін.
Молодь розуміє: якщо чекати на “офіційну” вакансію, можна втратити роки. Тому створює точки входу сама. Нехай це не робота в класичному сенсі, а професійна активність, що дозволяє заявити про себе. Саме це все частіше й цінують роботодавці: не де ти вчився, а що ти вже вмієш і що ти здатен зробити, коли не дали інструкції.
Тетяна Вікторова
