Мобілізація під час розгляду заяви про відстрочку: як суд захистив права військовозобов’язаного

Мобілізація в умовах воєнного стану залишається одним з найгостріших питань, з яким стикаються українці. Сотні чоловіків щодня опиняються перед дилемою: вони мають підстави для відстрочки, проте сам процес її отримання не завжди відбувається швидко й без суперечностей. На практиці нерідко виникають ситуації, коли людину мобілізують саме в той час, коли її заява про надання відстрочки ще перебуває на розгляді. Це породжує правову колізію і ставить під сумнів дотримання принципу правової визначеності.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», до яких звернулося ІА «ФАКТ», на конкретному прикладі з судової практики пояснили, як захистити свої права в подібній ситуації.

Ні для кого не є таємницею, що закони іноді у нас живуть своїм життям, а державні органи –своїм. Тим більш, коли мова йде про мобілізаційні процеси. В новинах періодично з’являються сюжети про ніби то незаконну мобілізацію, потім про те що за даним фактом проведена перевірка – ні все законно. Але іноді судові рішення говорять красномовніше, ніж будь-що інше, адже судовий орган є останньою інстанцією, куди за захистом своїх прав звертаються громадяни.

Наведемо конкретний приклад. Івано-Франківським окружним адміністративним судом було ухвалене цікаве рішення від 30 липня 2025 року по справі № 300/1390/25. Воно зовсім свіже та стосується не поодиноких ситуацій, які виникають в процесі мобілізації. Хочемо звернути вашу увагу, що це рішення тільки першої інстанції, але в цілому аргументи при виникненні аналогічних спорів можливо використовувати та намагатися формувати позитивну практику в цьому напрямі.

Громадянин подав адміністративний позов до суду проти Територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) і військової частини. У позові він просив визнати незаконними та скасувати видані щодо нього накази. Свою позицію він обґрунтував тим, що мав право на відстрочку від мобілізації у зв’язку з доглядом за родичем. Для цього чоловік подав заяви до ТЦК та СП 17 липня 2024 року та 29 серпня 2024 року. Остання заява була офіційно прийнята до розгляду 2 вересня 2024 року.

Попри це, вже 10 вересня 2024 року його доставили до ТЦК та СП. Там він нагадав, що раніше подав заяви з усіма необхідними документами для отримання відстрочки. У той самий день до центру прибув адвокат, який діяв в інтересах чоловіка. Адвокат надав працівникам ТЦК підтвердження права чоловіка на відстрочку, а також докази того, що відповідна заява дійсно була подана і прийнята.

Однак саме цього дня ТЦК та СП видало наказ «Про призов військовозобов’язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією». Згідно з цим документом, чоловіка призвали на військову службу з 10 вересня 2024 року та направили для подальшого проходження служби у військову частину.

У подальшому, 25 вересня 2024 року, за результатами розгляду поданої чоловіком заяви від 28 серпня 2024 року, Територіальним центром комплектування та соціальної підтримки було видано довідку про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Вона була оформлена на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За доводами позивача, він не лише мав законне право на отримання відстрочки, а й належним чином реалізував його, подавши відповідну заяву до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку.

Водночас видання начальником ТЦК та СП наказу №539 від 10 вересня 2024 року «Про призов військовозобов’язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією» у тій частині, що стосувалася позивача, порушило його право на завершення процедури належного оформлення відстрочки від призову. Це призвело й до інших негативних наслідків, зокрема до видання командиром військової частини наказу про призов і зарахування чоловіка до списків цієї військової частини.

Розгляд справи судом здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику чи повідомлення сторін, виключно на підставі наявних матеріалів, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

У поданому відклику на позовну заяву ТЦК та СП заперечив проти аргументів та доводів чоловіка, викладених у позовній заяві, вказавши на їх безпідставність та необґрунтованість, з огляду на таке. Наказом начальника ТЦК та СП №539 від 10 вересня 2024 року «Про призов військовозобов`язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією», позивач призваний на військову службу під час мобілізації та направлений для її проходження у військову частину.

Виданню цього наказу передувала перевірка особистих даних позивача, в тому числі, перевірка його статусу через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів на предмет чи останній підлягає призову на військову службу, а також наявності права на відстрочку від призову (бронювання). Перевіривши облікові дані позивача, з врахуванням висновку ВЛК про придатність його до військової служби, а також встановивши, що документів для надання відстрочки немає, позивача призвали на військову службу під час мобілізації.

Розглянувши матеріали, які надійшли до справи, суд встановив наступне. Чоловік звернувся до ТЦК та СП із заявою від 28.08.2024 року, у якій просив оформити довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України»Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До означеної заяви позивачем долучено відповідні копії документів, що підтверджують право на отримання відстрочки.

Також чоловік 29.08.2024 року засобами поштового зв`язку через поштового оператора АТ «Укрпошта» листом з оголошеною цінністю скерував до ТЦК та СП заяву від 28.08.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що засвідчується накладною поштового відправлення та описом вкладення у цінний лист.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією трекінгу (відстеження) поштового відправлення, 2 вересня 2024 року це відправлення було вручено за довіреністю одержувачу — Територіальному центру комплектування та соціальної підтримки.

Надалі начальник ТЦК та СП 10 вересня 2024 року видав наказ «Про призов військовозобов’язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією». Внаслідок видання цього наказу громадянина з 10 вересня 2024 року було призвано на військову службу за загальною мобілізацією, виключено з обліку в ТЦК та СП та направлено до Військової частини для проходження служби у лавах Збройних Сил України.

Наказом командира військової частини позивача, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період ТЦК та СП з 11 вересня 2024 року зараховано на військову службу за призовом у воєнний час, на всі види забезпечення на посаду вогнеметника взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту.

Відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань надання та оформлення відстрочки, відмови у наданні відстрочки, продовження терміну її дії, скасування (зміни) раніше прийнятого рішення комісією з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ТЦК та СП чоловіка все ж таки було визнано таким, який не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на строк дії відповідних законних підстав (до 01 лютого 2025 року), але не більше як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України.

Більш того, ТЦК та СП видав чоловікові довідку про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на строк дії відповідних законних підстав (до 01 лютого 2025 року), але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини, солдата (позивача), вогнеметника 3 вогнеметного відділення вогнеметного взводу роти РХБЗ Військової частини  вважати таким, що 13.10.2024 року самовільно залишив території військової частини, тобто пішов у СЗЧ.

Суд став на сторону чоловіка, мотивувавши своє рішення наступним чином. Згідно з пунктом 63 Порядку №560 військовозобов`язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

У цій справі після того, як до Територіального центру комплектування та соціальної підтримки була направлена заява з всіма необхідними додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, подана на підставі абзацу 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у позивача виникли легітимні очікування. Вони полягали не лише в тому, що комісія ТЦК та СП мала у встановлений строк розглянути його звернення та ухвалити рішення про надання відстрочки (а саме протягом семи днів із дня отримання заяви), але й у тому, що сам територіальний центр буде зобов’язаний дотримуватися визначених Порядком №560 заборон. Вони передбачають, що до ухвалення рішення за заявою громадянина його не можна було ані направляти на медичний огляд для визначення придатності до військової служби, ані призивати на військову службу.

Таким чином, наказ начальника  ТЦК та СП «Про призов військовозобов`язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією», виданий в період розгляду комісією ТЦК та СП заяви позивача про надання відстрочки, тобто в період існування встановленої Порядком № 560 заборони щодо направлення військовозобов`язаного, який подав заяву на відстрочку від проходження військової служби, для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та його призову на військову службу.

За змістом пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт – акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У спірному випадку наказ начальника ТЦК та СП «Про призов військовозобов`язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією», яким всупереч вимог пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, призвано позивача на військову службу, не може бути розцінений як акт індивідуальної дії, що вичерпав свою дію в момент його виконання, оскільки сам факт видання такого наказу спричинив для позивача юридично значущі негативні наслідки, які продовжують впливати на його правове становище.

У зв`язку з цим, є безпідставним твердження ТЦК та СП про одноразовий характер такого акту або про неможливість його скасування виключно з підстав його формального виконання. Такий підхід узгоджується з принципами верховенства права, зокрема із забороною формалізму при захисті прав особи, та забезпечення ефективного судового захисту у відповідності до статті 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на вказане, суд визнав протиправним та скасував наказ начальника ТЦК та СП від «Про призов військовозобов`язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією».

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання незаконними та скасування всіх рішень, які були ухвалені з порушенням процедури призову його на військову службу.

Аргументи військової частини про те, що скасування наказу командира частини від 11 вересня 2024 року №173 начебто автоматично спричинить юридичні наслідки у вигляді визнання необґрунтованими виплат грошового забезпечення, а також втрати періоду вислуги років, суд визнав безпідставними. Вони не мають правового значення для вирішення цього спору та не можуть вплинути на його результат.

Відтак суд дійшов висновку про необхідність визнати протиправним та скасувати наказ командира військової у тій частині, де йдеться про зарахування позивача на військову службу за призовом у період дії воєнного стану.

У результаті розгляду справи суд ухвалив таке рішення. По-перше, визнати протиправним та скасувати наказ начальника Територіального центру комплектування та соціальної підтримки «Про призов військовозобов’язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією» у тій частині, яка стосується безпосередньо позивача.

По-друге, визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини у тій частині, яка стосується зарахування позивача на військову службу за призовом у період воєнного стану.

По-третє, зобов’язати військову частину виключити позивача зі списків особового складу цієї частини та звільнити його з військової служби.

Цей приклад із судової практики свідчить про те, що громадянин, який має законні підстави для отримання відстрочки, повинен не лише подати заяву з всіма необхідними документами, але й зберігати докази її надсилання та отримання територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Наявність таких підтверджень відіграє ключову роль у випадку виникнення спору. Суд показав, що мобілізація, проведена до завершення розгляду заяви про відстрочку, є порушенням установленої процедури і може бути скасована.

Радимо уважно відстежувати строки: комісія ТЦК та СП зобов’язана розглянути заяву про відстрочку протягом семи днів з моменту її отримання. До прийняття рішення громадянина не мають права направляти на медичний огляд чи призивати до війська. Якщо ж ці норми ігноруються, найефективнішим способом захисту є звернення до суду. У подібних справах суди стають на бік позивачів, підкреслюючи необхідність дотримання процедури та гарантій, закріплених у законодавстві.

Таким чином, головний урок цієї справи полягає у тому, що своєчасне документальне оформлення права на відстрочку та готовність відстоювати його в судовому порядку дозволяє захистити себе від неправомірного призову. Слід завжди зберігати копії заяв і підтвердження їхнього прийняття, а у разі порушення без зволікань звертатися за правовим захистом.