Захист прав військовослужбовців при звільненні з військової служби

Майже вісімсот днів як в Україні ведуться воєнні дії. Третій рік поспіль нас боронять військові. Поки Збройні Сили України захищають нас, трапляється, що дуже часто військовослужбовцям самим потрібні захист та допомога. Як захистити свої права військовослужбовцям при звільненні з військової служби? За коментарем і рекомендаціями ми звернулися до адвокатського об’єднання “Репешко і партнери”.

Специфіка військової служби полягає в тому, що кожна дія військового повинна відповідати статуту та наказу командира. Наразі питання звільнення з військової служби визначається ст. 26 Закону України “Про військовий обов’язок та військову службу”. Зокрема, згідно з даною статтею визначено виключний перелік сімейних та поважних обставин, за яких можливе звільнення з військової служби під час воєнного стану. В цьому випадку слід керуватися новою редакцію даного закону, яка набере чинності 18 травня 2024 року.

Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

• військовослужбовці-жінки – у зв’язку з вагітністю;
• військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
• дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
• перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;
• військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень, здійснений на підставі статті 135 Сімейного кодексу України;
• військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;
• виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов’язані її виховувати;
• утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
• виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати;
• необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
• необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;
• необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я;
• необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім’ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім’ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я;
• у зв’язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами;
• якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
• якщо їхнім близьким родичам (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, рідний (повнорідний) брат чи сестра) посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року)”.

За наявності зазначених підстав, звільнення з військової служби можливо на будь-якому етапі її проходження.

Звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється шляхом подання рапорту на ім’я його безпосереднього начальника, саме з цього все починається. Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України “Рапорт (заява)  – письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (наданням відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру”.

Зазначимо, що уніфікованої форми рапорту не  існує, хоча є певні вимоги до окремих рапортів. Так, згідно  з п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають “по команді” рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. Це означає, що військовослужбовець звертається з рапортом до свого прямого командира, який, розглянувши і задовольнивши його, передає цей рапорт своєму безпосередньому командиру з відповідною відміткою. І так по ланцюжку до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена повноваженнями розв’язувати питання звільнення військовослужбовця. Рекомендуємо одразу зазначити в рапорті всіх командирів – від безпосереднього, до командира військової частини.

У рапорті потрібно вказати:

• підстави звільнення з військової служби;
• думку військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
• районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які потрібно подати разом з рапортом. В такому випадку це будуть документи, які безпосередньо та вірогідно підтверджують підстави для звільнення з військової служби. Отже, те, які документи додавати до рапорту вирішує сам військовий. Але необхідно пам’ятати, що у разі відмови про звільнення з військової служби, потрібно буде йти до суду. До нього подаються ті ж самі документи, які він буде розглядати дуже прискіпливо, оцінюючи їх з точки зору доказовості. Тож зберіть максимально можливий пакет документів, який підтверджує ту чи іншу підставу звільнення. Наприклад, для “перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років” це можуть бути: рішення суду про визначення місця проживання кого з дітей  саме разом з батьком (у разі наявності дітей від різних шлюбів), заява матері дитини засвідчена нотаріально про те, що військовослужбовець утримує дитину батьком (у разі наявності дітей від різних шлюбів), рішення про стягнення аліментів, довідка з виконавчої служби про відсутність заборгованості по аліментах, свідоцтво про смерть матері або рішення суду про визнання її померлою, позбавленою батьківських прав (у разі наявності дітей від різних шлюбів), акт депутата місцевої ради про проживання дитини та знаходженні її на утриманні військовослужбовця та інші.

Ще один нюанс – військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин виключно при наявності оригіналів документів, які є підставою про звільнення (п. 14.10 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ). Практична рекомендація з цього приводу – не треба подавати оригінали таких документів разом з рапортом, рекомендуємо подати нотаріально засвідчені копії таких документів, про що слід зазначити у рапорті. Це пов’язано з тим, що враховуючи бойові дії, оригінали документів можуть бути втрачені, а їх відновлення буде або неможливим, або займе дуже тривалий термін.

Згідно з нормами закону на розгляд поданого рапорту відводиться термін в 30 днів. Якщо рапорт задоволено – вітаємо! Однак, якщо в задоволенні рапорту відмовлено, то наступною установою, куди потрібно звертатись військовослужбовцю, є або вищий орган (командир військової частини, командир вищої військової частини, Міністерство оборони), або суд. Зазначимо, що документи, які подаються (рапорт та додані до нього), повинні бути у всіх випадках абсолютно однакові, до якого б органу вони не подавались. Так само слід поводитися і при оскарженні дій щодо рапорту до скарги, направленої до вищого органу, або адміністративного позову, поданого до суду.

Розглядати справу в такому випадку буде окружний адміністративний суд за місцем проживання військовослужбовця або місцеперебування військової частини. Таким чином, адміністративний позов буде пред’являтись до військової частини, яка допустила протиправні дії (бездіяльність), а у якості третіх осіб необхідно залучити військову частину, яка погодила рапорт і подала його до вищестоящої частини, та вищестояща військова частина у разі, якщо рапорт до неї б не дійшов. Судовий збір при цьому військовослужбовцями не сплачується на підставі п. 12 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір”.

В суді військовослужбовцю буде потрібно довести два факти: факт його звернення з рапортом та наявність підстав для його задоволення та звільнення з військової служби. Тому, зважаючи на перший факт, подавайте рапорт таким чином, аби були докази з цього приводу, які можливо надати суду. Такими доказами може бути відмітка на копії рапорту про отримання, поштові квитанції про направлення рапорту цінним листом з описом.

В цілому алгоритм звернення військовослужбовцем за захистом своїх прав, незалежно від підстав, буде таким же самим, як у даному випадку, з урахуванням саме конкретних обставин.