Українська молочна галузь увійшла в 2026 рік із відчуттям дежавю – у стані, який нагадує попередні хвилі цінових обвалів, зокрема кризу середини 2010-х та різкі цінові коливання перших років повномасштабної війни. Тоді так само стрімке падіння закупівельних цін поставило фермерів на межу виживання. Однак нинішня ситуація має глибший масштаб: до традиційної циклічності аграрних ринків додалися наслідки війни, структурні перекоси в переробці та загострення конкуренції з імпортом.
Закупівельні ціни на сире молоко з початку лютого знизилися до 14 грн/кг (без ПДВ), і учасники ринку не виключають просідання до 12 і навіть 10–11 грн/кг. Для значної частини виробників це означає роботу «в мінус» і ризик зупинки ферм уже навесні. Під ударом – малі й середні господарства, сільські громади та продовольча безпека країни.
Після дефіциту — перевиробництво: як ринок розвернувся за рік
2024-й для молочного сектору був роком дефіциту. Через війну, перебої з енергопостачанням та логістикою пропозиція молока значно зменшилася, що підтримало ціни. Однак уже за рік ситуація змінилася.
Директор господарства “Перемога”(Черкащина) Дмитро Соломаха зазначає: український ринок традиційно реагує на світову кон’юнктуру із затримкою у 3–6 місяців. Після періоду нестачі виробники наростили обсяги, але глобальні ціни тим часом пішли вниз. У підсумку ринок отримав класичні “ножиці”, коли пропозиція зростає, попит скорочується, а переробники переглядають контракти.
Гендиректорка Асоціації виробників молока Ганна Лавренюк повідомляє: з 1 лютого ферми отримали зниження на 0,5–1 грн/кг, а діапазон цін на екстрагатунок опустився до 13,5–14 грн/кг. Окремі заводи ще й скорочують обсяги закупівель – через перебої електропостачання, труднощі зі збутом і тиск імпортної продукції на полицях торговельних мереж.
Це означає, що навіть ті виробники, хто формально зберігає контракт, можуть втратити частину обсягу реалізації. А для молочної ферми “мінус 10–20% збуту” означає вже не просто зниження прибутку, а й розрив виробничого циклу.
Собівартість не падає: чому 12 грн/кг – це “червона лінія”
Ключова проблема молочного ринку – розрив між ціною і витратами. Світові та внутрішні ціни на молоко знижуються, але собівартість в Україні залишається високою.
Фермери називають три основні складові тиску: корми (зокрема кукурудза на силос, концентрати); енергоносії; заробітна плата в умовах дефіциту кадрів.
За словами виробників, при 14 грн/кг багато господарств уже працюють на межі рентабельності або в мінус. Рівень 12 грн/кг означатиме системну збитковість. А 10–11 грн/кг – це фактично сигнал до згортання бізнесу.
“Деякі господарства кажуть, що чекають до березня: якщо не буде позитивних зрушень, не сіяти кукурудзу на силос, догодовувати худобу залишками кормів і припиняти роботу молочної ферми“, – зазначає Ганна Лавренюк.
Йдеться не лише про економіку одного року. Відмова від висівання силосної кукурудзи – це стратегічне рішення. Після нього повернутися в галузь буде складно: скорочення поголів’я, втрачена генетика, розірвані контракти.
Дисбаланс сили: переробники проти виробників
Співвласниця підприємства “Красногірське” Ольга Полозова звертає увагу на іншу проблему – ринкову асиметрію. Переробні заводи мають значно сильніші переговорні позиції, ніж виробники молока.
Ні для не секрет, що молоко – це сировина, яка швидко псується. Фермер не може “потримати товар на складі” й почекати кращої ціни. Переробник натомість має більшу гнучкість, він може зменшити закупівлі, перейти на імпорт, скоротити виробництво окремих позицій.
Виконавчий директор Спілки молочних підприємств України Арсен Дідур визнає: 14 грн/кг – це рівень, за якого переробники ще можуть працювати. Але тимчасове просідання нижче цієї межі – можливе. Питання в іншому: чи витримають це виробники.
Європейський фактор: між підтримкою партнерів і тиском імпорту
Зовнішній контекст додає невизначеності. Серед ризиків: зміни в митній та торговельній політиці ЄС, перегляд або обмеження преференцій для української продукції, жорстка конкуренція на світових ринках.
Парадокс у тому, що молоко в Європі часто дорожче, ніж в Україні. Але європейські виробники мають потужніші програми держпідтримки, технологічну модернізацію та масштаб. У результаті сир або сухе молоко з ЄС можуть витісняти український продукт у власних торговельних мережах, особливо в сегменті акційних продажів.
Заступниця гендиректорки АВМ Олена Жупінас попереджає: за найгіршого сценарію частина українських виробників може не пережити цієї хвилі. І тоді мова піде не про циклічну кризу, а про структурне скорочення галузі.
Війна як множник ризику
До економічних факторів додається війна. Обстріли інфраструктури ускладнюють виробництво й переробку. Перебої з електроенергією зупиняють холодильні установки, доїльні зали, логістику.
Ферма – це безперервний цикл. Корову не можна “поставити на паузу”. Кожен день простою означає втрати.
Крім того, мобілізація та міграція скорочують доступність кваліфікованих працівників. Молочне тваринництво – трудомістка галузь. Дефіцит персоналу автоматично збільшує витрати на зарплату.
У підсумку війна стає не лише гуманітарною та безпековою проблемою, а й економічним фактором, що прискорює кризові процеси.
Хто виживе?
Аналітики сходяться на тому, що кризу зможуть пережити насамперед, великі виробники з поголів’ям, що дає ефект масштабу, господарства з оптимізованими витратами та ферми, які мають доступ до альтернативних каналів збуту, зокрема експорту.
Малі та середні господарства – найбільш вразливі. Для багатьох із них молочна ферма – це основа існування громади: робочі місця, податки, соціальні проєкти. Закриття навіть однієї ферми в районі означає втрату десятків робочих місць і скорочення доходів місцевого бюджету.
Тому молочна криза – це не лише історія про літри й гривні. Це історія про село, яке може спорожніти ще швидше.
Чи можливий сценарій “зникнення галузі”?
Заяви про “зникнення” можуть звучати емоційно. Але досвід попередніх десятиліть показує: українське поголів’я великої рогатої худоби вже скорочувалося драматично. Кожна нова криза відсікає найслабших виробників молочного сектору.
Якщо 2026 рік стане роком масового скорочення ферм, повернути довоєнні або навіть довоєнно-кризові обсяги буде надзвичайно складно. Тваринництво не відновлюється за один сезон.
На відміну від зернових, де цикл виробництва вимірюється місяцями, у молочному скотарстві йдеться про роки інвестицій.
Питання державної політики
У суспільно-політичній площині криза ставить запитання до держави.
Чи потрібні тимчасові програми підтримки?
Чи варто переглянути торговельну політику щодо імпорту?
Чи можлива адресна допомога малим і середнім виробникам?
У країнах ЄС молочний сектор традиційно є об’єктом активної підтримки – через прямі дотації, компенсації, програми модернізації. В Україні ж у воєнних умовах бюджетні ресурси обмежені, а пріоритети зосереджені на обороні.
Однак продовольча безпека також є елементом національної безпеки. І якщо внутрішнє виробництво молока різко скоротиться, країна стане більш залежною від імпорту.
Осінь як точка біфуркації
Учасники ринку прогнозують можливе відновлення попиту не раніше осені. Саме тоді стане зрозуміло, чи була нинішня фаза лише глибоким спадом, чи початком тривалої трансформації.
Березень-квітень можуть стати критичними: рішення не сіяти корми, скорочувати поголів’я або продавати ферму означатимуть фактичний вихід із ринку.
Молочна галузь сьогодні — це індикатор ширших процесів в економіці. Вона показує, як війна, глобальна кон’юнктура та внутрішні структурні проблеми можуть одночасно вдарити по сектору, що здавався відносно стабільним.
Питання не лише в тому, скільки коштуватиме літр молока завтра. Питання – якою буде аграрна карта України після цієї кризи. І чи збережеться за селом його економічне серце.
