Після повномасштабного вторгнення Росії Україна запровадила масштабні санкції, спрямовані на осіб та компанії, які підтримують ворога. Ідея проста: вони мають відповісти не лише на полі бою, але й економічно — через втрату майна, бізнесів і капіталу. Тобто, стати своєрідною компенсацією за руйнування, завдані Україні, а також джерелом коштів для відновлення зруйнованої інфраструктури. Та поки теоретично все виглядає обнадійливо, на практиці результат викликає більше запитань, ніж відповідей.
Здавалося б, конфіскація російських активів мала стати потужним кроком до відновлення справедливості і економічної стабільності в Україні. Але замість очікуваної користі суспільство отримує лише розчарування: мільярди гривень мертвіють у вигляді нерухомості, земель та інших активів, які ніхто не поспішає продавати. Чому так відбувається? Чому підприємства та маєтки, відібрані у ворога, досі не працюють на економіку та не допомагають відновленню зруйнованої війною країни? Українці чекають на рішення, а державна машина, здається, загубилася в нескінченних бюрократичних лабіринтах.
Конфісковані активи
За оцінками експертів, залучення заморожених російських активів за кордоном, які оцінюються в понад 300 мільярдів доларів, могло б забезпечити фінансування війни до 2028 року. Завдяки арештам та іншим механізмам конфіскації активів росіян та їхніх союзників, з початку повномасштабної війни до державного бюджету України надійшло 28,3 мільярда гривень. Таку інформацію наводить Trap Aggressor, посилаючись на дані Державної казначейської служби та судові ухвали АРМА. При цьому найбільшу частку цих коштів становили 25,8 мільярда гривень, отримані від націоналізації російських банків. У Держказначействі також зазначили, що станом на 2024 рік надходження до спеціального фонду державного бюджету були наступними:
- за 2022 рік – 17 млрд 670 тис грн;
- за 2023 рік – 8,8 млрд грн.
До середини серпня Україна конфіскувала у росіян та їхніх союзників:
- 537 мистецьких творів (31%);
- 336 одиниць зброї (19%);
- 292 транспортні засоби (17%);
- 192 авіадеталі (11%);
- 181 об’єкт нерухомості (10%);
- 69 корпоративних прав (5%);
- 63 фінансові активи і майнові права (4%);
- 41 земельну ділянку (3%).
Також Фонд державного майна надав інформацію Центру протидії корупції про те, що наразі він управляє 1 175 об’єктами, які оцінюються у 13,5 мільярда гривень. До управління Фонду передали 686,5 мільйона гривень, що знаходяться на рахунках у банках, та права на стягнення ще 40,9 мільйона гривень. Серед конфіскованих активів є майно багатьох відомих російських олігархів, таких як Дерипаска, Ротенберг, Гінер, Шелков та Євтушенков, а також активи українців – Богуслаєва, Балицького, Медведчука, Сальдо та Януковича. Найбільш значущі об’єкти серед конфіскованих включають:
- Миколаївський глиноземний завод та інші підприємства, які належали Дерипасці;
- провідний виробник газобетонних виробів в Україні, ТОВ “АЕРОК”, який був підконтрольний олігарху Молчанову;
- частки в компаніях “Вінницький авіаційний завод”, “Вертольоти МСБ”, а також контроль над страховою компанією “Мотор-Гарант”, що належали Богуслаєву, разом з активами на понад 630 мільйонів гривень;
- торгово-розважальний центр Ocean Plaza в Києві, який був під контролем братів Ротенберг;
- підприємство “ПентоПак Україна”, яке належало Саввіді. На відкритому аукціоні його продали за 103 мільйони доларів.
Наша держава конфіскувала сотні інших об’єктів, включно з резиденцією Межигір’я та частками в капіталі різних компаній. Проте частина цих активів знаходиться на окупованих територіях і поки що не може бути реалізована. Однак держава змогла продати лише 35 активів — це менше 2% від їх загальної кількості. Тобто, замість масового продажу конфіскованого майна та спрямування коштів на допомогу постраждалим або відбудову країни, значна частина активів досі не є реалізованою.
Перепони в міжнародному законодавстві та відносинах між країнами
Чому підприємства, нерухомість та інші цінні об’єкти не перетворюються на кошти, які могли би піти на відбудову країни та компенсацію постраждалим від війни? Відповіді на ці питання шукають усі, адже без ефективного використання конфіскованих активів втрачається можливість допомогти як постраждалим громадянам, так і державній економіці загалом.
Зараз заморожені активи Росії за кордоном оцінюються в понад 300 мільярдів доларів. Під час виступу на форумі “Україна. Рік 2024” прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що Україна планує отримати доступ до доходів від цих заморожених активів у 2024 році. Проте, попри два роки намагань, вона досі не отримала жодної частини цих коштів. Згідно пояснень зарубіжних фахівців, основна проблема полягає в юридичних складнощах для західних країн, де ці активи заблоковані. Наприклад, у Великій Британії юристи та фінансисти застерігають, що масштабна конфіскація може негативно вплинути на репутацію Лондона як фінансового центру та викликати сумніви щодо дотримання верховенства права.
Водночас міністерка фінансів США Джанет Єллен в інтерв’ю для ABC News пояснила, що використання доходів від заморожених російських активів не викликає юридичних проблем. Вона нагадала, що після початку вторгнення Росії США разом із партнерами заморозили близько 280 мільярдів доларів, з яких 200 мільярдів зберігаються в Бельгії (в Euroclear), де ці кошти генерують дохід. За словами Єллен, цей прибуток не належить Росії, тому використання таких активів не можна вважати “крадіжкою”, про яку стверджує Володимир Путін. Після рішення лідерів G7 щодо конфіскації російських активів він назвав це “крадіжкою”, заявивши, що такі дії не залишаться без наслідків. Однак Джанет Єллен відкинула ці звинувачення, зазначивши, що активи були конфісковані, російські інвестиції припинені, проте гроші залишаються і приносять дохід установі, до якої Росія не має жодних претензій.
З юридичної точки зору, санкції відносяться до інструментів політичного впливу і далеко не завжди застосовуються з дотриманням усіх формальностей щодо конфіскації майна. Право України на конфісковані російські активи ґрунтується на нормах міжнародного права, зокрема на резолюціях Генеральної Асамблеї ООН, проте такі норми не мають обов’язкової сили.
Україна зараз стала майже першою в світі у справі конфіскації активів осіб, що потрапили під санкції, адже міжнародне право зараз не надає чітких інструментів для подібних дій. Сучасна історія ще не знала випадків, коли б конфіскація приватних активів використовувалася як політична санкція. Це пояснюється тим, що римські сентенції про непорушність права приватної власності є основою правових систем західної цивілізації і ринкових відносин. При цьому зарубіжна правова система базується на давніх принципах недоторканності приватної власності, які є наріжним каменем правопорядку та економічних відносин.
Лише кілька країн, таких як Канада, США та Естонія, ухвалили законодавчі акти, які дозволяють вилучати російські активи для підтримки України. Наприклад, США заморозили близько 5 мільярдів доларів суверенних російських активів, а також значну частину активів осіб, які потрапили під санкції. У квітні 2024 року Конгрес США ухвалив закон “Про відновлення економічного процвітання і можливостей для українців”, який передбачає передачу Україні заморожених активів на суму 5 мільярдів доларів.
У Європейському Союзі знаходиться близько 200 мільярдів доларів російських суверенних активів і ще близько 20 мільярдів доларів приватних коштів російських олігархів. Здавалося б, ці ресурси могли б уже зараз піти на відшкодування збитків, завданих Росією Україні. Однак європейські країни поки що не наважилися на такі радикальні кроки. У лютому 2024 року було прийнято рішення, згідно з яким лише доходи від заморожених активів будуть направлені на допомогу Україні, але самі активи залишаться недоторканими. При цьому воно також супроводжується низкою ризиків, яких побоюються за кордоном. Якщо Європа піде на більш рішучі кроки, це може призвести до масового виведення російського капіталу з європейських банків, а значна частина цих коштів досі підтримує економіку європейських країн. Також це може підірвати позиції євро як міжнародної резервної валюти та блокувати інвестиції західних країн у Росію, що на сьогодні оцінюються в сотні мільярдів доларів. До того ж, юридичні суперечки навколо таких дій можуть затягнутися на роки.
Навіть широко розрекламовані 5 мільярдів євро доходів від російських активів поки залишаться в ЄС для покриття можливих судових позовів з боку Росії. І хоча наші партнери заявляють про те, що російські суверенні активи залишаться замороженими до тих пір, поки Росія не компенсує завдані Україні збитки, очевидно, що ця перспектива є доволі невизначеною у часі.
Приклад із конфіскацією афганських активів у США показує, наскільки складними можуть бути подібні ситуації. У 2021 році, після того як Талібан захопив владу в Афганістані, США заморозили активи афганського центрального банку на суму майже 9,5 мільярдів доларів. Адміністрація Байдена вирішила використати частину цих коштів для допомоги Афганістану, а іншу — на виплати сім’ям жертв терактів 11 вересня 2001 року. Однак федеральний суд скасував рішення президента, постановивши, що США не мають права конфісковувати ці активи. Цей випадок нагадує, що навіть на перший погляд справедливі конфіскації можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Попри всі ці виклики, Україна повинна продовжувати наполегливу боротьбу за конфіскацію російських активів. Позиція ЄС, що відповідає мирному часу, не може працювати в умовах війни. Українська дипломатія повинна невпинно нагадувати європейським партнерам, що половинчасті рішення можуть поставити Європу в глухий кут.
Прогалини в українському законодавстві
В Україні, на третій рік війни, все ще відсутня добре сформована правова база для управління конфіскованими активами. Такий юридичний вакуум може створити ризики для держави в майбутньому. Колишні власники конфіскованого майна можуть ініціювати судові процеси проти України, стверджуючи про незаконність дій. Ця ситуація вже відлякує потенційних інвесторів, оскільки правова невизначеність робить такі активи ризикованими для купівлі. Більше того, російська військова агресія підвищує ризики фізичної безпеки цих активів, що також негативно впливає на інвестиційні настрої, як серед українських, так і серед міжнародних бізнесменів.
Низька активність інвесторів на аукціонах може бути пов’язана з питанням безпеки, а також недовірою до конфіскованих активів, оскільки механізм їх вилучення є відносно новим і потенційні покупці побоюються оскаржень з боку колишніх власників. Єдиною гарантією, що передбачена в законодавстві для покупців підсанкційних активів, є обмеження на вимоги попереднього власника щодо приватизованого майна. Однак ця гарантія не поширюється на всі активи, тому законодавцям необхідно розробити додаткові механізми захисту інвесторів.
Крім того, згідно із Законом “Про санкції”, Рада національної безпеки і оборони (РНБО) своїм рішенням блокує активи осіб, які перебувають під санкціями, після чого президент вводить це рішення в дію. Після цього Міністерство юстиції подає позов до Вищого антикорупційного суду (ВАКС) про стягнення цих активів на користь держави. Однак сам процес конфіскації побудований таким чином, що існує велика ймовірність оскарження його в майбутньому.
Однією з ключових проблем є те, що законодавство не передбачає чіткого механізму інформування власника активів про поданий позов чи накладення арешту на його майно. Навіть у випадках очевидних порушень з боку Росії, конфіскована особа все ще має право на захист, закріплений у Конституції України. Однак через надто короткі терміни розгляду справи це право часто не реалізується.
Справи, що стосуються стягнення активів у дохід держави, повинні розглядатися ВАКС за 10 днів, але обсяг матеріалів у таких справах може сягати сотень томів, на ознайомлення з якими потрібні місяці. Ще однією проблемою є те, що на оскарження рішення ВАКС виділяється лише 5 днів, що є дуже коротким терміном у порівнянні зі звичайними судовими справами.
Зазначені недоліки можуть призвести до масових оскаржень рішень про конфіскацію як в українських, так і в міжнародних судах. Це підштовхує український парламент до необхідності негайно внести зміни до законодавства, аби привести його у відповідність до міжнародних стандартів і уникнути судових спорів у майбутньому.
Ще однією проблемою є затримки з передачею активів на управління. Закон не визначив чітких термінів, у які уряд має призначити орган, відповідальний за управління конфіскованими активами. Це призводить до того, що рішення ухвалюються з великими затримками. Наприклад, передача активів Дерипаски Фонду державного майна України тривала понад п’ять місяців, а пошук управителя для акцій “Першого інвестиційного банку”, що належали олігарху Гінеру, зайняв дев’ять місяців. Водночас відсутність належного управління призводить до того, що багато конфіскованих підприємств починають занепадати. Існують випадки, коли підприємства були знищені або повністю зруйновані через неефективне управління, що вже викликає занепокоєння з боку міжнародної спільноти.
Окрім того, велика частина активів досі залишається недоступною через відсутність інформації про фінансовий стан підприємств, які потрапили під санкції. За даними Фонду держмайна, у 70% конфіскованих підприємств відсутні фінансові документи, що ускладнює аналіз і доступ до активів. Деякі активи перебувають на тимчасово окупованих територіях або в зоні бойових дій, станом на серпень 2024 року понад 100 таких об’єктів залишаються під контролем РФ. Ще третина конфіскованих підприємств знаходиться в зоні в радіусі 40 км від лінії фронту, що робить неможливим призначення нового керівництва для підготовки до реалізації активів. Ще однією проблемою є те, що деякі активи перебувають під арештом або обтяжені зобов’язаннями, через що їхній продаж ускладнюється. Процес зняття арешту може займати від кількох тижнів до місяців, оскільки суди розглядають такі справи відповідно до загального процесуального законодавства, а не санкційного.
Іншою значною проблемою є те, що не всі конфісковані активи можна продати. Наприклад, велика частина конфіскованого майна складається з мистецьких творів та зброї, що раніше належали Януковичу та Богуслаєву. Мистецькі твори з “Межигір’я” мають статус музейних предметів і, відповідно до законодавства, їхній продаж заборонений. Крім того, в Україні немає чіткого механізму реалізації конфіскованої зброї.
Продаж земельних ділянок також наразі заблокований через розбіжності між Земельним і Бюджетним кодексами та Законом “Про санкції”, які чітко не визначають, як має розподілятися прибуток від їх продажу. Без внесення змін до законодавства ці активи залишатимуться “баластом” для держави.
Загалом, 70% конфіскованих активів не можуть бути продані через законодавчі обмеження, перебування на окупованих територіях або використання в інтересах оборони. Низька результативність процесу реалізації активів також зумовлена затримками або необґрунтованими рішеннями з боку державних органів, які відповідають за управління конфіскованим майном.
Хоча деякі законодавчі перепони вже було усунено, що призвело до перших успіхів на аукціонах, виникають нові виклики, зокрема потреба залучення додаткових ресурсів для оцінки та інвентаризації активів, кількість яких продовжує зростати. Крім того, існують серйозні питання щодо належного обліку та контролю за всіма цими активами.
Корупційні ризики також слід враховувати. Після того, як суд ухвалює рішення про конфіскацію активів, Фонд держмайна самостійно вирішує, що робити з ними. Наприклад, завод, що виробляє товари критичної необхідності, може бути використаний для потреб Збройних сил України, а інші об’єкти можуть бути переобладнані під школи або лікарні. Проте ухвалення рішень у ручному режимі створює значні корупційні ризики.
Якщо зазначені проблеми не будуть вирішені у законодавчому порядку, Україна не отримає конфісковані активи, а їх власники неминуче ініціюють судові процеси. При цьому наша країна ризикує програти ці справи в міжнародних судах, що матиме серйозні наслідки.
Отже, конфіскація російських активів, яка могла б стати потужним економічним важелем для України, натомість перетворилася на юридичну та бюрократичну пастку. Без термінового вдосконалення законодавства та ефективного управління ці активи не лише не принесуть очікуваної користі, але й можуть стати джерелом корупції та правових конфліктів, які відіб’ються на міжнародній репутації України.
Оксана Іщенко
