Українська економіка давно потребує не просто стимулів, а стратегічного прориву. Державна іміджева програма “Зроблено в Україні”, на думку чиновників, має стати саме таким поштовхом: підтримка виробників, зниження імпортної залежності, створення робочих місць. Але чи достатньо цього, щоб переламати хронічні проблеми промисловості, інвестиційного клімату та конкуренції з іноземними товарами? Спроби “реанімувати” вітчизняне виробництво робилися й раніше, та не раз закінчувалися корупційними схемами або бюрократичними пастками. Чи зможе ця ініціатива уникнути таких сценаріїв і справді змінити економічний ландшафт країни – питання не тільки політичної волі, а й жорстких ринкових реалій.
Успішні ініціативи нової програми
Програма “Зроблено в Україні”, яку було ініційовано Президентом Володимиром Зеленським 26 січня 2024 року, стала амбітною спробою перезапустити економіку країни. Вона обіцяє не лише підтримати вітчизняних виробників, а й створити умови для залучення інвестицій, розвитку виробництва та розширення експорту. Основна мета програми полягає у зміцненні економіки, особливо через підтримку малих і середніх підприємств, а також через активне залучення іноземних інвесторів. Програма акцентує увагу на розвитку несировинного експорту — чого Україна, безумовно, потребує.
Ця програма почала давати серйозні результати, і однією з найпотужніших ініціатив стала схема пільгового кредитування “5-7-9%”. З початку 2024 року ця програма набула шаленої популярності серед бізнесу. Вже надано понад 13 тисяч кредитів на загальну суму 50,8 млрд грн. Причому, не лише для покриття поточних витрат, а й для великих інвестиційних проєктів. Майже 10 млрд грн були спрямовані саме на них, що дає серйозний поштовх для розвитку українських підприємств і сприяє модернізації виробництва. Також обсяги вантажних перевезень зросли на 7,8%, пасажирських – на 6,8%, вантажообіг – на 13,0%, пасажирообіг – на 10,1%. Для порівняння: у 2023 році приріст становив відповідно 3,4%, 27,3%, падіння на 2,0% і зростання на 26,5%. Це свідчить про помітне покращення у вантажному секторі, тоді як у пасажирському спостерігається уповільнення темпів.
Але і це ще не все. Програма також пропонує гранти для переробної промисловості. За рік видано понад 1000 рішень щодо надання грантів на суму 5 млрд грн. Це не просто надало допомогу підприємцям. Вітчизняні заводи і фабрики відтепер отримують шанс на оновлення та модернізацію, створюючи нові робочі місця і підвищуючи ефективність. Українська переробка відчуває реальний приріст, і це має довгостроковий ефект на економіку.
Не забули й про житло. Програма “єОселя” стала відчутною допомогою для родин, які мріяли про власні оселі. За пів року понад 5 тисяч родин отримали доступне іпотечне кредитування на суму 8,9 млрд грн. Такий крок допоміг людям вирішити житлове питання, а також став потужним стимулом для будівельної галузі. А це, у свою чергу, створює робочі місця та підтримує економіку на місцях.
І наостанок — агротехніка. У 2024 році 3,4 тисячі підприємств придбали понад 5 тисяч одиниць нової техніки, що є важливим кроком у розвитку сільського господарства. Таке технологічне оновлення, стало знаком того, що Україна готова до інновацій в агросекторі. Відновлення технічної бази сільського господарства — це те, що може змінити правила гри в агроіндустрії країни.
Як бачимо, 2024 рік для економіки України виявився неоднозначним. Транспорт показав позитивні результати, особливо в вантажному сегменті, будівництво зберігає стабільний, хоча й знижений темп зростання, а промисловість продовжує зростати, але з уповільненням. Усі ці показники відображають загальний тренд — поступове відновлення після кризових періодів, хоча й з певними труднощами. Важливо, що в таких умовах є позитивні сигнали, що дають надію на стабільність і подальше відновлення. Адже ці ініціативи створюють реальні можливості для бізнесу, людей та галузей, що дають шанс на стабільний економічний розвиток. Програма доводить: Україна має потужний потенціал, і зараз саме час використати ці можливості на повну.
Очевидно, що програма підтримки бізнесу стала шансом для підприємців, який обіцяє значну допомогу в розвитку. Вона надає не лише фінансові інструменти, а й створює середовище для зростання та інновацій, однак при цьому має певні недоліки. Програма подається як інструмент стимулювання виробництва, експорту, інвестицій і зайнятості, але за красивими формулюваннями — стара дилема: чи здатна держава створити економічне диво через бюджетні важелі, не загрузнувши у власній неефективності?
Фінансова підтримка виглядає як найбільш переконливий компонент. Пільгові кредити, гранти, компенсації — усе це нарешті перестало бути суто риторикою і перейшло в інструментарій. Бізнес отримує не лише доступ до ресурсів, а й певну передбачуваність. Втім, саме “певну”, бо історія з десятками недофінансованих ініціатив і затягнутими конкурсами досі свіжа. Підтримка на папері не завжди дорівнює грошам на рахунку.
Крім того, стимулювання інвестицій є правильним формулюванням, але не новим. Податкові послаблення, держгарантії, компенсації відсотків — це не магія, а стандартна практика. Та інвесторів цікавить не форма заявки на компенсацію, а загальні умови: курс гривні, прогнози на рік вперед, судова система й ризик ручного втручання у правила гри. Програма створює оболонку для капіталу, але не гарантує, що він у ній залишиться. З експортом — ще складніше. Вихід на міжнародні ринки є стратегією, а не короткостроковою метою. Наявність гранту чи підтримки — лише один пункт у довгому списку. Питання логістики, сертифікації, торговельних угод, репутації країни, стабільності митниці — все це залишилось за дужками. Програма підсвічує можливість, але не забезпечує маршрут.
Робочі місця є також аргументом, який завжди звучить добре. Але скільки з них будуть довготривалими, а не створеними “під звіт”? Програма “Власна справа”, гранти для ветеранів, кредити на запуск малого бізнесу — усе це звучить правильно, але без системного аналізу реального ефекту залишається в зоні добрих намірів. Робоче місце без стабільного ринку збуту не є гарантією зайнятості, а є ще одним потенційним боргом.
Водночас соціальна складова виглядає найменш суперечливою — принаймні на перший погляд. “єОселя” справді дала доступ до житла тисячам військових, медиків, педагогів. Але водночас це точкова підтримка, а не економічна стратегія. Житло є вкрай важливим, але в країні, де виробництво падає, а бізнес виживає завдяки волонтерам, самі квадратні метри ситуацію не вирішать.
Крім того, попри те, що держава обіцяє дерегуляцію, підприємці і досі стикаються з бюрократичними бар’єрами при отриманні підтримки. Зрозуміло, що це ускладнює процес і створює додаткові труднощі для бізнесу, особливо для тих, хто не готовий до адміністративних складнощів. Варто зазначити, що коли обсяги фінансування величезні, існує ризик нецільового використання ресурсів. Корупція чи неефективне управління коштами можуть підірвати довіру до програми і знизити її ефективність. Хоча програма створена для всіх, малому бізнесу часто важко відповідати всім вимогам. Це ставить під сумнів доступність підтримки для підприємців, які не мають великих ресурсів або адміністративних можливостей.
Отже, “Зроблено в Україні” має потенціал стати чимось більшим, ніж ще однією презентацією зі слайдами, але тільки якщо її механізми перестануть бути вітриною для хороших новин і перетворяться на справжню систему стимулювання виробництва — не на словах, а у фінансових звітах, статистиці й на реальних ринках. Бо поки що національний продукт усе ще частіше роблять не в Україні.
Уроки світового досвіду для економічного прориву
Коли мова йде про підтримку національних виробників, країни по всьому світу обирають різні стратегії, враховуючи власні економічні реалії та виклики. Давайте розглянемо кілька яскравих прикладів таких ініціатив і виведемо корисні уроки для України.
Після великих економічних реформ у 1990-х роках Польща створила Польське агентство інвестицій та торгівлі (PAIH). Завдання агентства полягало у пошуку шляхів для виходу на міжнародні ринки,також допомагало формувати позитивний імідж польських товарів за кордоном. Представництва PAIH є як в самій Польщі, так і за її межами, що дозволяє активно просувати національну продукцію. Такий підхід зміцнює економічну позицію країни на світовій арені та стимулює внутрішнє виробництво.
ЄС підтримує малий та середній бізнес через програму “Єдиний ринок”, бюджет якої складає 4,2 млрд євро на період 2021-2027 років. Вона пропонує фінансування для досліджень, консультаційні послуги, а також підтримує обмін досвідом між підприємцями. Такі ініціативи допомагають МСП підвищити свою конкурентоспроможність на європейському ринку, що, в свою чергу, сприяє економічному зростанню та стабільності.
Канада використовує систему “управління поставками” для регулювання виробництва молока, яєць та інших продуктів. Встановлені високі мита на імпорт цих товарів дозволяють утримувати стабільні ціни на внутрішньому ринку і забезпечують доходи національних фермерів. Це важливий інструмент для підтримки місцевих виробників і захисту національних інтересів.
У 1980-х роках Нова Зеландія скасувала всі сільськогосподарські субсидії, замінивши їх на інвестиції в інфраструктуру та наукові дослідження. Такі дії змусили фермерів підвищити ефективність виробництва, сприяючи високій конкурентоспроможності та прибутковості агросектора. Це приклад того, як можна підтримувати національних виробників через інновації та розвиток, а не через прямі фінансові виплати.
Туреччина оновила свою програму підтримки сільського господарства, зосередивши увагу на диференційованих дотаціях для різних культур. Така стратегія допомогла не лише адаптувати виробництво до екологічних умов, а й збільшити виробництво важливих для країни продуктів, таких як зернові, при цьому зменшуючи надлишкову пропозицію інших культур.
Південна Корея в другій половині XX століття реалізувала експортно-орієнтовану стратегію розвитку. Уряд активно підтримував національні компанії через пільгове кредитування та інвестиції в наукові дослідження, що дозволило країні стати одним із світових лідерів в економіці. Такий підхід став основою для економічного дива Південної Кореї.
Але не всі країни змогли досягти прориву в економічному розвитку, використовуючи подібні програми. Так, наприклад, Аргентина в 2000-х роках запровадила політику імпортозаміщення, що призвело до зниження якості продукції та відсутності інновацій. Високі мита на імпорт не стимулювали конкуренцію, що погіршило економічну ситуацію.
Нігерія, незважаючи на значні інвестиції в промисловість, не змогла досягти успіху через корупцію та неефективне управління. Багато проектів залишились нереалізованими, а країна продовжувала залежати від імпорту.
Україна має створити умови для прозорого використання державних коштів, щоб уникнути корупційних ризиків і забезпечити ефективність програми. Як показує досвід Польщі та Південної Кореї, інвестиції в наукові дослідження та технології можуть значно підвищити конкурентоспроможність національних виробників. Але варто пам’ятати, що протекціонізм, хоча і може бути важливим на початкових етапах, не повинен бути надмірним. Слід стимулювати підприємців до інновацій і підвищення якості, а не до зниження стандартів. Короткострокові заходи мають бути частиною великої стратегії розвитку економіки, яка враховує глобальні тенденції та внутрішні виклики.
Враховуючи ці уроки, Україна може реалізувати іміджеву програму “Зроблено в Україні” та сприяти стійкому розвитку національного виробництва, обираючи правильні інструменти підтримки та розвитку бізнесу. Але варто розуміти, що для досягнення стійкого економічного прориву необхідно продовжувати вдосконалювати механізми підтримки, забезпечувати прозорість всіх процесів та адаптувати стратегії до реальних потреб підприємців. Лише комплексний підхід та постійний діалог між державою та бізнесом сприятимуть перетворенню цієї ініціативи з тимчасового стимулу на фундаментальний чинник економічного відродження країни.
