МВФ прогнозує Україні щорічне зростання на 3,8%: економічний ривок чи відновлення після обвалу
На тлі млявої динаміки більшості європейських економік Україна несподівано опинилася серед потенційних лідерів зростання. Прогноз МВФ ставить Україну в один ряд із Мальтою, Косовом, Сербією та Молдовою. Утім за оптимістичною цифрою у 3,8% ховається економіка, яка досі не повернулася до рівня 2021 року, війна без визначеної дати завершення і рахунок за реконструкцію майже на $588 млрд.
За розрахунками Euronews на основі середньострокових прогнозів МВФ, українська економіка до 2031 року може щорічно зростати в середньому на 3,8%, а у 2028-му прискоритися до 4,2%. На тлі єврозони, яка ледве долає 1% приросту, це звучить майже як економічний реванш.
Однак рейтинг вимірює швидкість, залишаючи за дужками пройдену відстань. Україна стартує після падіння економіки майже на третину й досі перебуває нижче рівня 2021 року. Значна частина майбутнього зростання буде рухом до точки, де країна вже колись була.
Рейтинг, у якому швидкість маскує відстань
У 2022 році реальний ВВП України скоротився на 28,8%, що стало одним з найглибших економічних падінь, зафіксованих у Європі після Другої світової війни. У 2023 році економіка зросла на 5,5%, у 2024-му – на 2,9%, у 2025-му – лише на 1,8%. Після 3 років відновлення вона все одно залишається приблизно на 20–21% нижче рівня 2021 року.
Звідси виникає головна пастка гучного прогнозу. Для України 3,8% означають передусім наздоганяння самої себе. Для стабільної великої економіки такий самий показник означав би справжнє прискорення поверх уже досягнутого рівня.
Різниця стає ще помітнішою в абсолютних масштабах. За даними Світового банку, номінальний ВВП України торік становив близько $214 млрд, а показник на душу населення – приблизно $5,9 тис. Німецька економіка вимірюється трильйонами доларів, а дохід на людину перевищує український у багато разів. Навіть слабкий приріст у великій західноєвропейській країні може створювати більше нового продукту, ніж кілька українських відсотків.
Тому місце серед лідерів європейського рейтингу ще не свідчить про швидке зближення з Німеччиною, Францією чи навіть найбіднішими членами Євросоюзу. Воно показує, наскільки швидко може збільшуватися менша економіка після історичного обвалу.
Разом із війною продовжує зростати масштаб вирви. Спільна оцінка уряду України, Світового банку, Європейської комісії та ООН у лютому визначила прямі збитки у понад $195 млрд, а потреби відновлення й реконструкції протягом 10 років – у $587,7 млрд. Це майже втричі більше за нинішній річний обсяг української економіки.
Для першої фази реконструкції статистика буде сприятливою. Відновлення електростанції, мосту або житлового кварталу збільшує інвестиції, зайнятість, закупівлі матеріалів і попит на послуги. ВВП рухається вгору, хоча країна часто лише повертає актив, який мала до ракетного удару.
Це не знецінює майбутнє зростання. Повернення втраченої виробничої спроможності теж потребує грошей, людей, технологій і державної організації. Проте перші роки високих темпів варто називати точно: вони переважно закриватимуть воєнний провал. Питання про новий економічний цикл постане пізніше – коли відбудоване почне створювати більше продукту, ніж довоєнні активи, які воно замінило.
Одна п’ятірка – різні економічні історії
Україна опинилася в рейтингу поруч із державами, чиї моделі зростання майже не схожі між собою. Саме ця відмінність робить порівняння корисним: однаковий відсоток може приховувати цілком різну якість економічного руху.
Так, Мальта зростає завдяки компактній сервісній економіці, туризму, онлайн-іграм, професійним послугам і припливу іноземних працівників. За попереднє десятиліття її економіка збільшувалася майже на 7% на рік. Тепер країна наблизилася до меж власної моделі: ринок праці перегрітий, інфраструктура перевантажена, а МВФ говорить про потребу переходити від постійного розширення зайнятості до вищої продуктивності.
Зі свого боку, Косово спирається на споживання та перекази діаспори. У 2024 році особисті перекази становили 17,3% його економіки, підтримуючи доходи домогосподарств і внутрішній попит. Водночас слабким місцем цієї моделі залишається зовнішня торгівля.
Сербське прискорення значною мірою пов’язане з державними інфраструктурними вкладеннями, новими промисловими потужностями та підготовкою до Expo 2027 у Белграді. Такий імпульс сконцентрований у часі, тому після завершення виставкового й будівельного циклу темпи можуть послабитися.
Зближення з ЄС як окремий економічний важіль використовує Молдова. Європейський план зростання на €1,9 млрд для 2025–2027 років прив’язаний до конкретних реформ. У березні після виконання 24 погоджених показників Кишинів розблокував чергові €189 млн.
Українська ж траєкторія має інший масштаб і походження. Тут зростання повинно виникнути з одночасного відновлення виробництва, житла, енергетики й транспорту, великих бюджетних витрат, міжнародного фінансування, приватного капіталу та поступового повернення людей. Чотири малі економіки й одна велика країна, пошкоджена війною, можуть показувати подібний відсоток, рухаючись із зовсім різних стартових точок.
Мальта розвиває сформовану сервісну модель. Косово підтримує попит зовнішніми доходами громадян. Сербія проходить інфраструктурний цикл. Молдова прискорює інституційну інтеграцію. Україні доведеться спочатку зібрати економіку, частину якої фізично знищено, а вже потім доводити, що реконструкція створила нову основу для розвитку.
Хто в Україні має перевести цифру у факт
Звичайно, цифри МВФ не стануть реальністю самі собою: за ними мають стояти конкретні рішення уряду, бізнесу й державних інституцій. Перший обов’язок лежить на уряді, який має перетворити зовнішню допомогу на середовище, придатне для приватного капіталу.
У червневому огляді серед пріоритетів МВФ назвав скорочення тіньової економіки, закриття митного звільнення для посилок, боротьба з трансфертним ціноутворенням і реформа спрощеної системи оподаткування, включно з обмеженням дроблення бізнесу та переходами між податковими режимами.
Перелік неромантичний і політично незручний, проте саме він визначає, чи перетворяться донорські мільярди на стабільні бюджетні доходи. Без цього кроку кожна наступна фаза реконструкції залишатиметься залежною від зовнішнього фінансування, а розмова про самостійне зростання відкладатиметься.
Другий вимір – бізнес. Вузьким місцем залишається страхування воєнних ризиків, доступ до довгого капіталу й передбачуваність правил гри. Історично прямі іноземні інвестиції в Україну були мізерними: середньорічний потік з 1998 по 2025 роки становив менш ніж мільярд доларів на рік. Модель післявоєнного зростання, у якій приватні вкладення мають перевищувати державні у кілька разів, вимагає інших порядків цифр.
Без масштабного механізму гарантій, який дозволить інвесторам заходити в енергетику, логістику й переробну промисловість, реконструкція залишиться справою бюджету й донорів, а економіка не отримає нового приватного капіталу, який мав би працювати десятиліттями після завершення допомоги.
Третій вимір – люди. За кордоном перебувають близько 6,5 мільйона українських біженців, ще 3,7 мільйона мають статус внутрішньо переміщених осіб. Кожен додатковий рік війни зменшує ймовірність повернення: діти закінчують школи за кордоном, дорослі отримують нові контракти, родини вкорінюються.
Демографія працює проти прогнозу МВФ мовчки й безперервно. Якщо потрібну робочу силу не збереться відновити, високі відсотки, закладені в модель, не буде кому створювати – цехи стоятимуть без операторів, лікарні без персоналу, будівництва без інженерів.
Ці три виміри поєднані. Реформи роблять економіку привабливою для інвесторів, інвестори створюють робочі місця, робочі місця повертають людей. Провал в одному з вимірів обвалює решту. Саме тому 3,8% у прогнозі – цифра не лише про війну і донорів, а й про якість українських рішень наступних п’яти років.
…Наступного разу ми розглянемо, чи 3,8% справді стануть початком нового економічного циклу, чи лишаться швидкістю, з якою Україна повертала зруйноване. Різниця між цими двома сценаріями – не у відсотках, а в тому, що станеться після завершення реконструкційного буму і найбільш щедрої фази зовнішньої допомоги. Саме тоді з’ясується, чи вдалося перевести донорські мільярди у приватний капітал, повернути людей і підняти продуктивність, чи економіка знову впреться у стелю, знайому з довоєнних років.
Тетяна Вікторова
