Питання безпеки цивільного населення в прифронтових районах неодноразово ставало предметом публічних обговорень, експертних дискусій і прямих звернень влади до мешканців. Та попри офіційно оголошену обов’язкову евакуацію, десятки тисяч людей залишаються у зонах щоденних обстрілів. Серед них — найвразливіша категорія, яка не має жодної можливості самостійно вирішувати власну долю: діти. У 2025 році, після двох років повномасштабної війни, ця тема не втрачає актуальності. Навпаки — вона загострюється щоразу, коли статистика наздоганяє реальність.
На Донеччині станом на травень 2025 року, у зоні активних бойових дій залишається 179 дітей. Таку цифру озвучив начальник відділу оперативно-чергової служби, зв’язку, оповіщення та інформування населення Донецької обласної військової адміністрації Дмитро Петлін. За його словами, ці діти продовжують жити у громадах, де небезпека є системною і постійною — у містах і селах, які з ранку до ночі перебувають під загрозою артилерійських ударів, авіаударів, дронових атак.
Ці діти мешкають у трьох громадах, офіційно визнаних прифронтовими. У Лиманській міській територіальній громаді залишається 173 дитини. У Торецькій міській громаді — п’ятеро дітей. Ще одна дитина перебуває на території Комарської сільської громади. Це означає, що у критично небезпечних точках на мапі Донецької області досі живуть неповнолітні — часто без повноцінного доступу до шкільної освіти, медичної допомоги, психологічної підтримки. У більшості випадків — під відповідальністю батьків, які відмовляються евакуюватися.
Петлін уточнює, що загалом на підконтрольній Україні частині Донецької області проживає приблизно 277 тисяч осіб, з яких 21 046 — діти. Це вже ті райони, які не класифікуються як зона активних бойових дій, але перебувають у зоні досяжності ворожого вогню. Частина громад періодично потрапляє під масовані атаки, зокрема Костянтинівська, Покровська, Мирноградська.
Офіційно евакуація з області триває. За словами представника ОВА, загальна кількість евакуйованих цивільних за два роки війни перевищила 1 мільйон 223 тисячі осіб. З них понад 191 тисяча — діти, ще понад 46 тисяч — особи з інвалідністю. Евакуаційні бригади, що працюють у регіоні, регулярно доправляють людей у безпечні області, однак частина мешканців — і це визнають і рятувальники, і військові — свідомо відмовляється виїжджати. Причини різні: страх перед невідомим, недовіра до держави, небажання залишати майно або похилих родичів, яких неможливо транспортувати.
За останній тиждень з регіону евакуювали понад 1 130 осіб. Але, як наголошує Петлін, це лише частина із загального числа тих, хто залишається. В умовах, коли більшість населених пунктів на схід від Костянтинівки фактично не мають сталого енергопостачання, доступу до шкіл і лікарень, а на вулицях працюють тільки мобільні групи волонтерів і військові медики, присутність дітей — це не просто проблема безпеки. Це моральна криза, з якою зіткнулася вся країна.
На території області діє обов’язкова евакуація дітей із прифронтових громад. Вона передбачає не лише вивезення, а й подальше розселення, соціальний супровід, адаптацію на новому місці. Втім, у кожному випадку вона може бути реалізована лише за згодою батьків або рішенням суду щодо вилучення дитини. Як показує практика, більшість родин не дають на це згоди добровільно.
Питання присутності дітей у зоні бойових дій виходить за межі інформування, воно вже неодноразово обговорювалося на рівні МВС, Мінсоцполітики, ОВА. Але поки що відповідь залишається незмінною: обов’язкова евакуація — так, примус — ні, при цьому межа між повагою до приватного вибору й порятунком життя є розмитою.
