На Куп’янщині вперше примусово евакуювали дитину без згоди матері: подробиці цієї історії

Історія з повторною евакуацією шестирічного хлопчика з тяжкою інвалідністю з Приколотного у Вільхуватській громаді Харківської області стала першим випадком, коли дитину вивезли без згоди батьків у межах рішень про обов’язкову евакуацію. Цьому передувала ціла послідовність дій, яка почалася з розмов, попереджень і пропозицій допомоги, а завершилася негайним відбиранням дитини, її доставленням до Харкова та підготовкою судового позову.

З Вільхуватської громади, що на Харківщині, місцева влада та правоохоронці вперше примусово евакуювали дитину без згоди батьків. Мова йде про шестирічного хлопчика з інвалідністю першої групи, якого вдруге вивезли з Приколотного, розташованого за 15 кілометрів від кордону з Росією.

Начальник Вільхуватської сільської військової адміністрації Євген Шаповал розповів, як ухвалювали рішення, що передувало евакуації та в якому стані перебуває хлопчик після вивезення. Окремо в цій історії постає і питання відповідальності батьків, які відмовляються залишати небезпечну зону разом із дітьми, оскільки поліція вже публічно роз’яснила, які наслідки може мати така відмова.

За його словами, безпосередньо перед вивезенням було ухвалене рішення про негайне відбирання дитини, після чого матері запропонували самій поїхати до Харкова разом із сином, аби вже в медичному закладі пояснити лікарям особливості догляду.

“Коли у вівторок (10 березня — ред.) ми уже ухвалили рішення про негайне відбирання і наші співробітниці казали: “Сядь у машину, доїдь у Харків з дитиною. Ми вже прийняли рішення, у тебе її відберуть. Просто по-людськи в лікарні лікарям розкажеш про особливості догляду”. Вона відмовилася, віддала дитину і підписала документи. Вона не чинила перешкоди”, — розповів Шаповал.

За його словами, напередодні примусової евакуації він особисто приїжджав до матері хлопчика і впродовж години намагався переконати її виїхати самостійно. Під час цієї розмови їй пропонували не лише залишити небезпечну територію до ухвалення жорсткішого рішення, а й конкретну допомогу після переїзду до Харкова, зокрема оплату оренди житла, гуманітарну підтримку та сприяння у вирішенні побутових питань.

“У понеділок, напередодні цієї евакуації, я сам до неї приїхав і ми з нею годину говорили. Я їй пропонував: “Ми готові оплачувати вам оренду квартири у Харкові, надавати гуманітарку та вирішувати побутові питання, але виїдьте звідси самостійно до того моменту, як ми приймемо це рішення”. Вона зранку мені відповіла, що не збирається виїжджати. Коли ми все здійснили, їй телефонували психологи, і вона їм сказала: “Я нікому не довіряю”, я так зрозумів, що в тому числі і мені. Після всього цього я розумію, що це була спланована схема, щоб у неї держава відібрала дитину”, — розповів Євген Шаповал.

У цій частині історії важливо те, що, за словами Шаповала, спершу йшлося саме про спробу домогтися добровільного виїзду, а вже після відмови було застосовано механізм негайного відбирання. Саме так, за його описом, події розвивалися упродовж двох днів, від попередніх перемовин до фактичного вивезення хлопчика.

Після вивезення з Приколотного дитину доправили до лікарні в Харкові, де хлопчик перебуває під наглядом медиків. За словами начальника громади, стан дитини є задовільним, а лікарі проводять необхідні обстеження.

Станом на 16 березня розглядається питання про переведення хлопчика до хоспісу та його влаштування у патронатну сім’ю. Одночасно готують позов до суду щодо відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав.

З наведених обставин випливає, що після евакуації справа перейшла з площини безпосереднього реагування на небезпеку до площини подальшого влаштування дитини, медичного нагляду та судового розгляду, який має визначити правовий статус цього відбирання і подальші рішення щодо опіки.

Євген Шаповал зазначив, що цей випадок є першим і єдиним у громаді. Саме тому історія з Приколотного набула особливого значення, адже вона стосується не звичайної евакуації родини із прифронтової території, а застосування виняткового механізму, за якого дитину вивозять без згоди матері.

Для самої громади це рішення стало безпрецедентним, а для місцевої влади й правоохоронців — прикладом ситуації, в якій спроби переконати батьків виїхати не дали результату, після чого було задіяно інший порядок дій.

Окреме пояснення щодо правових наслідків відмови батьків від евакуації дітей оприлюднила поліція Харківщини. У повідомленні на сторінці служби у справах дітей обласної військової адміністрації навели слова начальника відділу ювенальної превенції у відповідному управлінні поліції області Артемія Коновалова:

“Якщо батьки не виїжджають із дітьми під час обов’язкової евакуації, поліція може скласти протокол за статтею про невиконання батьківських обов’язків. У випадках, де місцева влада не може досягти згоди з родиною, до процесу залучають правоохоронців, а самим батькам пояснюють, що наслідки можуть стосуватися не лише адміністративної, а й кримінальної відповідальності, якщо з дитиною щось станеться.

Коли місцева влада розуміє, що не може домовитися з батьками, то звертається до поліції. Батькам роз’яснюють можливі юридичні наслідки – від адміністративної до кримінальної відповідальності, якщо з дитиною щось станеться”, — каже правоохоронець.

Історія з Приколотного показала, що в умовах обов’язкової евакуації рішення про вивезення дитини може перейти з етапу переконання та пропозицій допомоги до примусового відбирання, якщо батьки відмовляються залишати небезпечну територію. У цьому випадку після особистої розмови з матір’ю, пропозиції житла та підтримки, а також після її відмови виїжджати, місцева влада і правоохоронці застосували той механізм, який раніше у громаді ще не використовували.

Подальший розвиток цієї справи вже залежатиме від рішень медиків, служб у справах дітей і суду, оскільки дитина перебуває в лікарні, для неї розглядають можливість переведення до хоспісу та влаштування у патронатну сім’ю, а щодо матері готують позов про відібрання сина без позбавлення батьківських прав. Саме тому цей випадок виходить за межі окремої евакуації і стає прикладом того, як на практиці застосовують механізми захисту дитини у прифронтовій громаді, де ризики для життя залишаються надзвичайно високими.