Утримати армію боєздатною є завданням, яке вимагає не лише зброї, ресурсів чи технологій. В умовах тривалої війни не менш важливо зберегти у війську довіру, відчуття гідності й розуміння, що система здатна почути людину. Адже солдат, який втрачає віру в справедливість чи можливість бути корисним там, де його навички потрібні, поступово втрачає і мотивацію. Ця проблема сьогодні має конкретне ім’я — самовільне залишення частин, або СЗЧ.
Політичний експерт, військовий Ігор Луценко зазначає, що за кілька днів Генеральна прокуратура традиційно оприлюднить оновлену статистику, зокрема дані про кількість дезертирств та випадків СЗЧ за попередній місяць. На перший погляд, це лише чергові цифри у звіті, але саме вони відображають одну з найгостріших проблем сучасного війська — питання залучення й утримання людей у строю.
За його словами, у вересні ця цифра перевищила 19 тисяч, і це лише офіційні дані, що не відображають реальної картини. Ситуація, за його спостереженнями, виглядає ще тривожніше, якщо врахувати приховані випадки й внутрішні переміщення, не зафіксовані у звітах.
Основна причина таких втеч, на думку Луценка, полягає у складності процедури переведення між підрозділами.
«Левова частка СЗЧ відбувається через те, що боєць не може перевестися в іншу військову частину, де він потрібен командирам. Свого часу набула навіть практика “переведення через СЗЧ” – сумний діагноз нашій правовій системі», — вважає Луценко.
За його словами, проблема полягає не лише у формальних перепонах, а й у ставленні до бійця як до частини механізму, а не живої людини, яка має право на зміну середовища, командирів, темпу служби. Ті, хто рік чи більше перебувають у зоні бойових дій, часто потребують не відпочинку, а нового сенсу — відчуття, що їхній досвід і навички можуть стати корисними в іншому місці.
Луценко пропонує конкретне рішення, яке, на його переконання, здатне змінити ситуацію.
«Вважаю, що якщо людина виконувала бойові завдання понад 1 рік, то вона має повне право на переведення у іншу бойову частину – за умови, що там, на новому місці, її готові прийняти. Зараз такий перевод теоретично можливий, але надзвичайно ускладнений, що призводить до СЗЧ. Тож треба зробити його автоматичним, на рівні Армії+», — пояснює він.
Ідея не потребує складних законодавчих змін чи додаткових фінансових витрат, але здатна суттєво знизити рівень напруження серед військових. Вона ґрунтується на принципі взаємної зацікавленості: якщо один підрозділ готовий прийняти бійця, який уже довів свою боєздатність, це означає, що і командири, і держава отримують мотивованого воїна, а не виснажену людину, змушену боротися не лише з ворогом, а й із системою.
Луценко підкреслює, що для більшості солдат війна перестала мати часові межі:
«Для нинішніх солдат війна – це назавжди, прогнозований кінець війни знаходиться за горизонтом їх життя. Тому вони мають моральне право служити там, де їх хочуть бачити і де командири їх цінують – а відтак, де підрозділи за їх участі воюватимуть ефективніше».
Його позиція має глибоке практичне підґрунтя. Армія, як і будь-який організм, втрачає силу, якщо всередині накопичується застій.
«Є одні підрозділи, котрі є суперефективними, страждають від нестачі особового складу, не можуть розвиватися так швидко, як могли б. Є інші, котрі схожі на болото, боєздатністю на папері, а в житті вони лише тягнуть ресурси держави», — наголошує Луценко.
Його пропозиція спрямована не на розхитування системи, а на її оздоровлення.
«Запропонований механізм дозволить підштовхнути процеси оздоровлення у війську, дозволить воювати тим, хто хоче воювати, а не відбувати службу.
Я вважаю, що кожен швидкий перевод – це потенційно порятована від СЗЧ людина. Прошу включитися в тему депутатів, міністрів й інших причетних», – закликає Ігор Луценко.
«До речі, хто вгадає, скільки СЗЧ за жовтень?», — запитує Луценко, залишаючи після себе не риторичне питання, а прямий виклик системі, яка повинна навчитися бачити у військовому не рядок у списку, а людину, здатну й далі захищати країну, якщо їй дадуть право вибору.
