Найнижчі запаси газу за десятиліття: як Україна готується до зими в умовах війни та енергетичних ризиків

Україна входить у друге півріччя з найнижчими за понад десятиліття запасами газу, і хоча темпи закачування блакитного палива у сховища зросли майже вдвічі порівняно з минулим роком, до початку опалювального сезону ще треба накопичити мільярди кубометрів. Для українців це означає не лише економічні виклики, а й енергетичну безпеку в умовах війни, коли російські удари по інфраструктурі можуть зірвати навіть найретельніші плани.

На 5 серпня в українських підземних сховищах було трохи більше 10 млрд м³ газу – лише третина від їхньої загальної місткості. Вперше з початку року відставання від торішніх показників скоротилося до менш ніж 10%, однак це все одно найнижчий рівень щонайменше з 2013-го. Для порівняння, у серпні 2023-го запаси перевищували 13 млрд м³, або близько 42%, що дозволило увійти в опалювальний сезон із суттєвим запасом міцності. Тепер же доведеться надолужувати обсяги буквально напередодні холодів.

Подібні прецеденти траплялися й раніше: у 2009 році під час “газової війни” з Росією країну врятували накопичені резерви, яких вистачило на три місяці, аж до відновлення постачання. Нинішня ситуація значно складніша: війна підвищує ризик втрати ресурсів у будь-який момент, як це сталося після недавнього удару по газовій інфраструктурі в Одеській області.

Зростання темпів закачування пояснюється кількома факторами. По-перше, дефіцит і зростання внутрішніх цін стимулювали і державні структури, і приватний бізнес активніше імпортувати газ. По-друге, власний видобуток впав приблизно на 40% через обстріли, і імпорт став єдиним швидким способом поповнити сховища. У липні закачали 1,69 млрд м³ газу – у 1,9 раза більше, ніж торік. Імпорт за місяць склав 833 млн м³, що у 16 разів перевищило показники липня 2024-го.

Щоб до 1 листопада вийти на заплановані 13,2 млрд м³, потрібно додати ще близько 3,2 млрд м³, підтримуючи липневу швидкість закачування. Це можливо лише за умов стабільного імпорту, фінансування закупівель і відсутності суттєвих збоїв у логістиці.

ЄС нині тримає рівень запасів газу понад 58–60% і прагне досягти 90% до листопада. Така “подушка” дозволяє європейським трейдерам планувати закупівлі без паніки, стримувати коливання цін і швидко реагувати на кризові ситуації. Україна ж із показником близько 32% залишається більш вразливою: низькі резерви й значна залежність від імпорту зменшують привабливість участі у великих міжнародних контрактах.

У ЄС високі запаси утримують ціни стабільними, тоді як в Україні поєднання низьких резервів і дорогого імпорту робить ринок чутливим до зростання цін, особливо в піковий період. Європейські країни диверсифікують постачання, розвивають LNG-термінали та нові маршрути, формуючи стійкий буфер. Україна ж має значно менше можливостей: кожен удар по інфраструктурі або зрив постачання загрожує безперебійному забезпеченню споживачів.

Для населення та бізнесу це означає прямі ризики. Нестача газу може стати ударом по тарифах: на імпорт до зими знадобиться ще близько 3–6 млрд м³, що потребує $2,5–3 млрд додаткових витрат. За словами директора Центру досліджень енергетики Олександра Харченка, у разі недобору необхідних обсягів обмеження постачання електроенергії – цілком реальний сценарій.

Атаки на бурові установки, компресорні станції та магістральні трубопроводи ускладнюють і подачу газу, і його доставку споживачам. Промисловість уже відчуває наслідки: перебої з енергією подекуди подвоїли виробничі витрати, молочні підприємства стикаються з псуванням продукції, а важка промисловість – із різким зростанням собівартості.

Зима 2025–2026 стане справжньою перевіркою на стійкість. За середніх температур ризиків обмежень можна уникнути, але холодна зима вимагатиме більшого імпорту, а будь-яка атака по енергосистемі може порушити баланс. Міжнародне енергетичне агентство радить впроваджувати соціальні тарифи: базові обсяги – за пільговою ціною, а надмірне споживання – дорожче, що стимулює економію й захищає вразливі групи. Паралельно зростає попит на сонячні панелі, які поки що допомагають економити на рахунках, але в перспективі можуть зміцнити енергетичну систему.

Світовий досвід показує, що неефективність державних підприємств вирішується комплексно: у Китаї підприємства продавали самим працівникам для підвищення мотивації, у Бразилії впроваджували ІТ-системи для прозорості фінансів, у Польщі провели швидку масову приватизацію, яка спочатку погіршила економічні показники, але згодом підвищила ефективність. Світовий банк і МВФ рекомендують поєднувати часткову приватизацію, державно-приватні партнерства, сучасне корпоративне врядування та конкуренцію.

Зі свого боку, Україна орієнтується на стандарти OECD. Міністерство економіки впроваджує чіткі правила управління, щоб підвищити прозорість і привабливість компаній навіть у воєнних умовах. У держсекторі вже діють принципи корпоративного управління OECD, як у “Нафтогазі”. Парламент у першому читанні ухвалив законопроєкт № 5593-д, що уніфікує ці стандарти для всіх держпідприємств. У меморандумі з МВФ уряд підтвердив намір реформувати сектор за принципами OECD.

Реформа поступово переходить до практики. Закон № 5593-д передбачає впровадження державою політики власності, прозорої оплати керівництва, оцінювання наглядових рад і двоканальної корпоративної структури. Укренерго вже завершило корпоратизацію, отримало незалежну наглядову раду, впровадило зовнішній аудит і підвищило прозорість звітності, включно з ESG-показниками. OECD визнає прогрес, але наголошує на фрагментарності змін.

У 2023 році НАБУ та САП викрили десятки топ-чиновників і керівників держкомпаній, що повернуло у бюджет понад 4,7 млрд грн. Антикорупційні органи зберегли незалежність після протестів цьогоріч у липні, коли новий закон намагався обмежити їхні повноваження. У військовій сфері Міноборони запустило держлогістичного оператора DOT, який централізовано закуповує небойові ресурси й заощаджує до 25% коштів завдяки цифровій платформі DOT-Chain.

Для моніторингу реформ уряд створив платформу Reforms Matrix з понад 200 запланованими змінами та 400 індикаторами, які можна відстежувати онлайн. Це дозволяє бачити як прогрес, так і проблемні зони. Отже, українські реформи держсектору стають змістовнішими, переходячи від ухвалення законів і стратегій до незалежного контролю, цифрових інструментів та прозорого моніторингу.

Зараз для України головне – налагодити злагоджену роботу між державою, бізнесом і міжнародними партнерами. У нашій ситуації газова безпека залежить не тільки від швидкості закачки газу у сховища, а й від здатності швидко домовлятися про постачання, брати кредити на закупівлі та підлаштовуватися під різкі ринкові зміни. Тут дуже б допомогли довгострокові угоди з європейськими постачальниками, щоб зафіксувати обсяги та ціни й не боятися різких стрибків вартості взимку.

Ще один ключовий момент – оновлення вітчизняних газосховищ та газотранспортної системи. Деякі ПСГ вже зараз можуть працювати з європейськими трейдерами, але потрібно модернізувати обладнання, зміцнити захист від диверсій і кіберзагроз. Було б добре підготувати їх і для зберігання не лише газу, а й водню в майбутньому: це дало б додатковий дохід і сильніше прив’язало нас до європейського енергоринку.

Не менш важлива й робота з людьми. Чим більше ми економимо, тим менше ризику зірватися взимку. Потрібні зрозумілі кампанії про енергозбереження, сучасні лічильники, “розумні” системи обліку та програми з утеплення й модернізації. Навіть якщо країна зменшить споживання всього на кілька відсотків у пікові місяці, це зніме частину навантаження і збереже мільйони доларів на імпорті.

…Тож нинішній газовий баланс – не просто цифри в статистиці, а перевірка, чи можемо ми швидко реагувати, домовлятися і робити реальні кроки для енергетичної безпеки, щоб наступна зима не застала нас зненацька.

Тетяна Вікторова