Нові подробиці корупційної справи, в якій фігурує Олексій Чернишов: результати журналістського розслідування

Оприлюднене журналістське розслідування журналіста «Української правди» Михайла Ткача розкриває нові обставини й політичний контекст корупційної справи, у центрі якої опинився віцепрем’єр-міністр та міністр національної єдності України Олексій Чернишов. Матеріал подає широку картину подій, починаючи з внутрішніх розмов у владних колах, і закінчуючи конкретними слідчими діями антикорупційних органів, що можуть мати резонансне продовження.

Журналіст розпочинає з розповіді про приватну розмову, яка відбулася рік тому між ним і впливовим депутатом монобільшості. За словами цього співрозмовника, ідея призначити Чернишова на посаду віцепрем’єра була загалом підтримана в політичному середовищі, однак її реалізації заважав ризик потенційної підозри від НАБУ. У Кабміні вже тоді були двоє урядовців із підозрами — Ольга Стефанішина та Тарас Висоцький. Призначення ще одного міністра, щодо якого існує реальна загроза кримінального переслідування, могло б викликати напруження навіть серед «чистих» членів уряду.

Йшлося про Олексія Чернишова — колишнього міністра розвитку громад та територій і на той момент очільника НАК «Нафтогаз України». За два тижні до цієї розмови «Українська правда» вже опублікувала розслідування, в якому йшлося про те, що Чернишов міг стати об’єктом обшуків у межах кримінальної справи про ймовірне отримання ним та його оточенням неправомірної вигоди від Сергія Копистири — впливового забудовника та власника «KSM Group». В ухвалі суду, яку отримали правоохоронці, згадувалося про причетність посадовців Мінрегіону до можливої незаконної передачі земельної ділянки Копистирі під будівництво житлового комплексу.

У межах цієї справи одна з квартир у збудованому Копистирою комплексі перейшла у власність дружини спецслужбовця Вадима Марчука. Сам Марчук у 2021–2022 роках був відповідальним за охорону Чернишова, коли той очолював міністерство. Однак навіть попри наявність судової ухвали обшуки тоді так і не відбулися. За словами одразу чотирьох джерел у НАБУ та САП, цьому завадив вплив очільника НАБУ Семена Кривоноса, який мав тісні особисті зв’язки з Чернишовим. За рік до цих подій «Українська правда» зафіксувала візит Чернишова до будівлі НАБУ. Після оприлюднення цих фактів обидва чиновники пояснили, що зустріч була присвячена нібито питанням прозорості роботи «Нафтогазу».

Попри всі згадані ризики, у грудні 2024 року в Офісі Президента вирішили повернутися до питання кадрового просування Чернишова. Відбулася масштабна підготовка до його переходу з «Нафтогазу» до Кабміну. Для цього не лише зібрали голоси в парламенті, а й створили спеціальне нове міністерство — Міністерство національної єдності України. Це нововведення дало можливість легалізувати посаду віцепрем’єр-міністра. Окрім того, нова роль передбачала регулярні закордонні візити, що створювало легальні підстави для тривалого перебування Чернишова за межами України — попри його фігурування у кримінальному провадженні НАБУ.

У перші тижні після призначення, за свідченнями співрозмовників УП, сам Чернишов, схоже, не мав чіткого уявлення, чим саме має займатися. Його основною діяльністю стали публічні зустрічі з українськими біженцями, які дуже швидко набули ознак політичної агітації. Журналіст акцентує: у цьому процесі важливо не лише розуміти політичну вагу самого Чернишова, а й визнати його особливе становище в оточенні президента.

Журналіст зазначає, що хоча нині, за словами джерел УП серед політичних топів, сам Чернишов починає викликати роздратування в Зеленського через корупційний шлейф, ситуація залишається чутливою саме через наближеність підозрюваного до президентського оточення. Саме тому влада не може просто дистанціюватися від цієї справи. Адже йдеться про перший випадок, коли така високопоставлена особа з команди Зеленського опинилася в центрі гучного антикорупційного провадження. Зусилля, яких докладають, аби не допустити публічного удару по Банковій, свідчать про те, що справа перебуває не лише в юридичній, а й у політичній площині.

Упродовж останнього тижня, коли Чернишов перебував у постійному «робочому режимі», щодня з’являючись у нових країнах і демонструючи активність перед камерами під приводом зустрічей з українськими біженцями, ситуація навколо нього суттєво загострилася в Україні. Як зазначають джерела журналіста, саме у ці дні «почала горіти земля» навколо міністра — щоправда, лише на батьківщині, поки сам він перебуває за кордоном і публічно не визнає жодних проблем із законом. Як іронізують окремі депутати, Чернишов фактично став «вимушено переміщеною особою» — тим, ким мав би опікуватися відповідно до функцій свого міністерства. Інші ж підкреслюють: міністр, завданням якого є організація добровільного повернення українців додому, сам не поспішає повертатися. Принаймні наразі.

За інформацією УП, приблизно місяць тому, вже без публічного розголосу, НАБУ та САП усе ж провели обшуки в приміщеннях, пов’язаних із Чернишовим. Це сталося майже за рік після ухвали суду, що дозволяла такі дії. Саме ця раптова активізація в справі, за словами журналіста, навіть всередині антикорупційних органів сприймається як наслідок загострення боротьби між ключовими гравцями в оточенні президента — очільником Офісу Андрієм Єрмаком і давнім соратником Зеленського, співвласником «Кварталу 95» Тимуром Міндічем. Останній, як нагадує розслідування, має вагомий вплив на Кабмін.

Попри це, якщо розглядати справу Чернишова по суті, журналіст вважає, що версія політичного протистояння не є головною. Адже, як свідчать матеріали слідства, детективи НАБУ вже давно ведуть цілеспрямовану роботу у цій справі. Її старт датується ще листопадом 2023 року, коли був затриманий Сергій Копистира за спробу підкупу наступника Чернишова — тодішнього міністра розвитку громад Олександра Кубракова. Саме Кубраков співпрацював із НАБУ, фіксуючи спробу хабаря.

Розвиток подій набув нової динаміки у червні 2025-го. В ніч з 10 на 11 червня Олексій Чернишов виїхав потягом у відрядження до Чехії. Майже водночас із ним до польського кордону вирушив ще один фігурант справи — Максим Горбатюк. Його було затримано саме на кордоні. Горбатюк був радником Чернишова у Міністерстві розвитку громад, а згодом обіймав посаду комерційного директора у дочірній компанії «Нафтогазу» після того, як Чернишов очолив холдинг.

Наразі незрозуміло, чи був Чернишов попереджений про можливі обшуки й тому виїхав за кордон, чи поїздка була справді запланованим відрядженням. Так само відсутні чіткі підтвердження, чи тікав Горбатюк, чи дійсно прямував у відпустку з родиною. Але, за словами Ткача, сукупність цих подій виглядає доволі підозрілою. У тому ж часовому проміжку було затримано ще одного близького до Чернишова соратника — Василя Володіна. Він був державним секретарем Мінрегіону за керівництва Чернишова, а пізніше, за аналогічною траєкторією, опинився в керівництві «Нафтогазу».

Слідство вважає, що Володін мав можливості організувати втечу з країни, а Горбатюк — потенційно не повернувся б з-за кордону. Саме тому правоохоронці змушені були діяти швидко, навіть попри відсутність Чернишова в країні. За словами журналіста, ці затримання були вимушеними, щоб не втратити ключових фігурантів справи. Тим часом Чернишов, перебуваючи в Чехії, за словами журналіста, уважно стежив за засіданнями Вищого антикорупційного суду щодо запобіжних заходів для Володіна й Горбатюка. І саме там — фактично під час судових слухань — пролунала інформація, яка може бути інтерпретована як пряма вказівка на роль самого Чернишова у масштабній схемі.

Під час цих судових засідань прокурори озвучили деталі матеріалів справи, в яких, як зазначає «Українська правда», фігурує безпосередньо роль Олексія Чернишова. Згідно з версією слідства, йдеться про злочинну схему, яка була реалізована у період, коли Чернишов очолював Міністерство розвитку громад та територій, і яка потенційно могла завдати державі збитків на суму понад один мільярд гривень.

Як стверджують прокурори, забудовник Сергій Копистира розробив механізм незаконного отримання земельної ділянки в Києві з метою будівництва житлового комплексу. Для реалізації цього плану він звернувся до високопосадовців Міністерства, які створили умови для передачі цієї землі підконтрольному державному підприємству. Уже це держпідприємство в обхід законної процедури уклало з «потрібною» будівельною компанією інвестиційні договори.

За цими договорами забудовник мав передати державі певну кількість квартир у майбутньому житловому комплексі — пропорційно до вартості наданої землі. Проте, щоб зменшити обсяг квартир, які мали перейти у власність держави, вартість землі та будівель на ній було штучно знижено майже вп’ятеро. Таким чином, держава недоотримала б нерухомість на суму понад 1 мільярд гривень, оскільки оціночна вартість землі була заниженою.

Крім цього, згідно з позицією слідства, після реалізації цієї оборудки забудовник «винагородив» посадовців Міністерства та осіб, визначених ними, істотною знижкою на квартири у вже зведених об’єктах нерухомості. Таким чином, було створено систему, в якій обидві сторони — і чиновники, і забудовник — отримували значну вигоду за рахунок інтересів держави. Ці деталі пролунали під час судових слухань і, на думку журналіста Михайла Ткача, стали вагомим сигналом для самого Чернишова. Адже, навіть якщо він поки що не має офіційного статусу підозрюваного, то сам хід подій свідчить про те, що його ім’я вже не просто згадується — воно опиняється в центрі конкретної корупційної схеми, яку прокуратура фактично почала формалізувати.

У цьому контексті журналіст повертається до політичної складової справи. Адже ключове питання: чому, попри всі попередні ризики, у грудні 2024 року було вирішено не просто не знімати Чернишова з орбіти впливу, а навпаки — провести його через парламент, призначити віцепрем’єром і створити для нього нове Міністерство національної єдності?

У розслідуванні зазначається, що для призначення на посаду віцепрем’єра Чернишову було потрібно очолити міністерство. Саме тому спеціально під нього створили новий орган виконавчої влади — Міністерство національної єдності України. Така структура дала змогу Чернишову мати офіційний статус, бути частиною Кабміну й водночас — системно працювати за межами країни. З огляду на те, що він уже фігурував у справі НАБУ, такий формат діяльності фактично давав йому цілком легальні підстави залишати Україну навіть під час активного слідства.

Більше того, за даними політичних джерел УП, після призначення Чернишов не одразу розумів, чим йому займатись у новоствореному відомстві. Основним завданням стали зустрічі з українськими біженцями за кордоном, які, за словами співрозмовників журналіста, швидко трансформувалися у політичні заходи з елементами агітації на користь чинної влади.

Журналіст також звертає увагу на попередню історію особистих стосунків Чернишова з президентом Зеленським та його найближчим оточенням. Олексій Чернишов — єдиний із членів Кабміну, хто був присутній на святкуванні дня народження президента у 2021 році в квартирі Тімура Міндіча — попри дії карантинних обмежень. Через десять місяців він знову виявився єдиним міністром, який приїхав на ювілей очільника Офісу президента Андрія Єрмака на державну дачу «Синьогора» в Карпатах.

Таким чином, журналіст підводить до думки, що Чернишов не є просто високопосадовцем, а, радше, — елементом внутрішнього ядра владної вертикалі. Це і пояснює, чому справа, яка вже дісталася Вищого антикорупційного суду і в якій озвучуються мільярдні збитки, все ще не призвела до оголошення офіційної підозри міністрові.

Паралельно з тим, як Олексій Чернишов демонстрував публічну активність у закордонних відрядженнях, в Україні події навколо нього загострювались. Як зазначає журналіст Михайло Ткач, фігуранти справи один за одним опинялись у полі зору антикорупційних органів. На тому ж тижні, коли Чернишов вирушив потягом до Чехії, прикордонники затримали Максима Горбатюка — його колишнього радника, а згодом комерційного директора однієї з дочірніх компаній «Нафтогазу». Його затримали на кордоні з Польщею. Виникло питання, чи була ця поїздка плановою відпусткою, чи спробою уникнути відповідальності.

Далі відбувся ще один арешт — Василя Володіна, який у період керівництва Чернишова в Мінрегіоні був держсекретарем, а потім, разом із ним, перейшов до «Нафтогазу» і став членом правління компанії. Слідство вважало, що він має ресурси для втечі за кордон, тому затримали його одразу. Зі слів автора розслідування, ці два затримання виглядають як вимушені кроки з боку слідства, оскільки основний фігурант — Чернишов — уже перебував за межами України. Ймовірно, слідство не хотіло втратити і тих, хто був у країні, й оперативно провело арешти.

Особливу увагу в розслідуванні приділено судовим засіданням у Вищому антикорупційному суді. Там прокурори вголос озвучували факти, які напряму пов’язують Чернишова з корупційною схемою. Якщо раніше фігурувала лише інформація з ухвали суду, то тепер представники САП уже публічно називали деталі: заниження вартості державної землі, інвестиційні договори з умовно потрібними підрядниками, державні збитки на понад мільярд гривень і надання топчиновникам квартир зі знижками як подяки за сприяння.

Розслідування акцентує, що навіть за відсутності офіційної підозри, Чернишов не може не розуміти, що саме його роль була ключовою в усій цій конструкції. Ба більше — він сам, за словами журналіста, уважно стежив за засіданнями суду щодо своїх колишніх підлеглих, отже — був у курсі того, як саме його згадують прокурори.

Автор робить висновок: справа вже не просто стосується міністра — вона зачіпає високий політичний рівень. А отже, може завдати репутаційного удару не тільки Чернишову, а й найближчому оточенню Володимира Зеленського. Водночас, журналіст наголошує: справа йде повільно, без публічного розголосу з боку НАБУ чи САП, що може свідчити про спробу максимально відтягнути момент, коли підозра торкнеться одного з найближчих до президента урядовців.

З огляду на всі викладені факти, «Українська правда» показує не лише юридичну складову, а й політичну — як особисті зв’язки й довіра на найвищому рівні здатні відтерміновувати або мінімізувати публічний тиск. Але при цьому — не знімають підозр і слідчих дій. Матеріал фіксує: земля вже «горить» під ногами Чернишова, і хоч офіційно він не підозрюваний, справа стрімко наближається до моменту, коли залишитись осторонь уже буде неможливо.

Редакція ІА “ФАКТ” не є автором наведених у матеріалі фактів і суджень. Всі відомості, викладені в тексті, базуються на журналістському розслідуванні Михайла Ткача, оприлюдненому на сайті «Української правди». Ми лише переказали суть оприлюдненого матеріалу з дотриманням принципів добросовісного цитування з відкритих джерел. Редакція не несе відповідальності за достовірність наведених у розслідуванні даних.