Оновлення механізму автоматичного продовження відстрочки від мобілізації: між заявами Міноборони і реальністю

Міністерство оборони України повідомило про оновлення механізму автоматичного продовження відстрочки від мобілізації. За його даними, зараз 90% відстрочок продовжуються без подання заяв, довідок і відвідування установ. Підстави перевіряються через державні реєстри, а підтвердження з’являється в застосунку «Резерв+».

До переліку тих, кому відстрочку продовжили автоматично, додали ще сім категорій. Йдеться про батьків, які виховують тяжкохвору дитину без інвалідності, людей, що доглядають за тяжкохворим членом сімʼї, та опікунів недієздатної людини. Також це стосується тих, хто має дружину або чоловіка з інвалідністю III групи, доглядає за родичем другого чи третього ступеня спорідненості з інвалідністю, самостійно виховує дитину до 18 років, а також шкільних учителів.

Автоматичне продовження зберігається і для раніше визначених категорій. Серед них ‒ люди з інвалідністю та тимчасово непридатні до служби, батьки дітей з інвалідністю, зокрема повнолітніх з I чи II групою, а також ті, хто має дружину, чоловіка чи близьких родичів з I чи II групою інвалідності.

Крім того, йдеться про жінок і чоловіків військових, які мають дитину, батьків трьох і більше дітей в одному шлюбі, студентів та аспірантів, працівників вищої і професійної освіти. Відстрочка автоматично продовжується і для людей, чиї близькі родичі загинули або зникли безвісти під час бойових дій чи воєнного стану, родичів Героїв України, відзначених посмертно під час Революції Гідності, осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також військових, звільнених з полону.

Офіційна заява Міністерства оборони України мала б зняти напругу навколо питання продовження відстрочок від мобілізації, натомість вона лише загострила суспільну дискусію та низку проблем для громадян. Під публікацією повідомлення Міноборони  з’явилися коментарі людей, які заявляють про відмову або затягування продовження відстрочки, попри наявність законних підстав та вчасно подані документи. Наприклад, українці пишуть, що деяким освітянам відмовлено у відстрочці навіть в межах одного навчального закладу:

«Аргумент- не знайдено даних в ЄДЕБО. Перевіряли базу- всі дані про викладачів належним чином оформлені».

Отже, тисячі громадян опинилися у правовому вакуумі між строком дії попередньої відстрочки та відсутністю нового рішення. У цей проміжок часу люди втрачають не лише юридичну визначеність, а й базове відчуття захищеності, стаючи заручниками адміністративної невизначеності. Коментарі під офіційним повідомленням Міністерства оборони перетворилися на своєрідний відкритий реєстр проблем: подані заяви без відповіді, відсутність чітких строків розгляду, різне трактування одних і тих самих норм у територіальних центрах комплектування тощо.

Журналісти ІА «ФАКТ» поспілкувалися з десятками громадян, які «підпадають» під законні підстави для відстрочки, однак фактично залишилися без неї. Як виявилося, попри офіційні заяви про врегульованість механізму продовження відстрочок, у реальному житті ситуація виглядає кардинально інакше. Те, що декларується як чітка процедура, на практиці перетворюється на хаотичний і непрозорий процес: документи прийняті, підстави підтверджені, але рішення відсутнє. Саме цю розбіжність між законом і його застосуванням люди масово описують і в коментарях під публікаціями Міністерства оборони, і під час спілкування з журналістами.

Одним з таких випадків є історія Дмитра — викладача закладу вищої педагогічної освіти з Харкова, який вже два тижні перебуває без чинної відстрочки, попри своєчасно подані документи. Під час спілкування з чоловіками вони нас наполегливо просили не називати імен, не вказувати місце роботи та не деталізувати обставини. Причина — не бажання приховати порушення, а страх остаточно втратити місце роботи та навіть примарний шанс на продовження відстрочки.

Попередня відстрочка Дмитра завершилася, і відповідно до вимог законодавства, він заздалегідь подав повний пакет документів для її продовження.

«Я подав всі документи завчасно. Довідка з місця роботи, підтвердження займаної посади, все як передбачено законом. У мене немає жодних «сірих» моментів», — розповідає Дмитро.

За його словами, жодних зауважень до пакета документів не висловлювали. Проте рішення так і не було ухвалене.

«Минуло вже два тижні з моменту, коли моя попередня відстрочка закінчилася. Майже місяць з моменту подачі документів. Нової — немає. Мені кажуть: “Чекайте”. Але чекати зараз — це вкрай неспокійно», — наголошує викладач.

У цей період Дмитро фактично опинився у правовому вакуумі: він продовжує працювати у вищому навчальному закладі, виконувати свої обов’язки перед студентами, але водночас не має жодного документа, який би підтверджував його правовий статус.

«Я не ухиляюся і не переховуюся. Я прийшов сам, подав документи, але зараз виходить, що я — без відстрочки. Формально я порушник, хоча реально — викладач, який просто чекає рішення держави», — каже Дмитро.

Найбільше його обурює не сама затримка, а відсутність чітких відповідей.

«Ніхто не може сказати, скільки це триватиме: тиждень, місяць, два? Немає строків, немає письмових пояснень. Є лише мовчання. І це мовчання повністю суперечить тому, що ми читаємо в офіційних заявах», — підсумовує співрозмовник.

Інший наш співрозмовник Олексій працює в тому самому виші, він не ухиляється від обліку та має законні підстави для відстрочки, однак на сьогодні фактично її також не має.

«Так сталося, що попри заяви Міноборони, я зараз залишився без відстрочки. Вона закінчилася, а нову мені так і не оформили.

Я розумію, що зараз непросто всім, але є правові акти, які держава має виконувати. У нас затримки із зарплатою, але я залишаюся, бо це моя відповідальність. І водночас я розумію, що якщо почну “качати права”, то можу втратити все — і роботу, і шанс на відстрочку.

Мені кажуть: “Не шуми, почекай і не висовувайся”. Але чекати — це не вихід із ситуації. Я живу в постійному напруженні, бо сьогодні ти ще працюєш, а завтра тебе можуть просто поставити перед фактом і забрати в бус», — пояснює Олексій.

Чоловік наголошує, що відсутність рішення не лише створює правову невизначеність, а й психологічний тиск, який важко пояснити тим, хто з цим не стикався.

«Це стан, коли ти ніби винен вже самим фактом свого існування. Хоча ти нічого не порушив. І найгірше — ти не знаєш, до кого звернутися, бо система мовчить», — підсумовує наш співрозмовник.

Для пояснень та детального розгляду ситуацій ми також звернулися за коментарями до практикуючих юристів, які супроводжують справи, пов’язані з мобілізацією та відстрочками. За словами однієї з юристок, з якою вдалося поспілкуватися, ситуація, описана учасниками матеріалу, не є винятковою.

«З юридичної точки зору ми маємо класичну проблему правової невизначеності. Закон передбачає право на відстрочку, але не встановлює чітких строків її продовження та відповідальності за затягування рішень.

У таких випадках громадяни не порушують закон, однак опиняються у вразливому становищі. Людина подала всі документи, виконала вимоги держави, але рішення не ухвалене вчасно. У цей період вона фактично залишається без правового статусу, хоча підстави для відстрочки нікуди не зникли», — пояснює юристка.

На думку юристки, саме відсутність уніфікованого алгоритму дій і створює простір для різного трактування норм на місцях.

«Коли немає чітко визначеного механізму, відповідальність розмивається між органами. У результаті крайнім залишається громадянин, який не має жодних ефективних інструментів захисту», — наголошує вона.

Окрему роль в нинішній ситуації відіграє й те, що сама процедура подачі документів на відстрочку за останній рік зазнала суттєвих змін. Формально вона була спрощена та цифровізована. Фактично ж — для багатьох громадян це стало ще одним джерелом плутанини, затримок і втрати контролю над процесом.

До недавнього часу громадяни, які мали підстави для отримання або продовження відстрочки, були змушені особисто звертатися до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК). Саме там приймалися документи, формувалися справи та ухвалювалися рішення. Однак із набуттям чинності змін, ініційованих Міністерством оборони України, процедура була трансформована. Відповідно до офіційних роз’яснень Міноборони подача документів на відстрочку більше не потребує безпосереднього звернення до ТЦК.

«Користувачі  Резерв+, чиї відстрочки автоматично продовжуються, спочатку отримали push-сповіщення про заплановане продовження, а після обробки даних — повідомлення, що відстрочку  продовжено.

Якщо сповіщення не надійшло, це означає, що інформації у державних реєстрах недостатньо або вона застаріла. У такому разі потрібно звернутися з документами до будь-якого зручного ЦНАП. ТЦК та СП такі заяви більше не приймає», – поовідомляє Міноброни.

Таким чином, ЦНАП виконує функцію адміністративного посередника, тоді як остаточне рішення щодо надання або продовження відстрочки, як і раніше, ухвалює ТЦК. Саме на цьому етапі, за словами наших співрозмовників, і виникає основна проблема — відсутність строків розгляду та зворотного зв’язку, навіть за умови правильно поданих документів.

Нова система мала б спростити доступ до державної послуги, проте на практиці вона створила ще одну проміжну ланку, яка не супроводжується чіткими гарантіями своєчасного ухвалення рішень, що особливо критично для людей, у яких строк попередньої відстрочки вже завершився.

Ми поспілкувалися ще з одним харків’янином, який зараз перебуває без чинної відстрочки, попри наявність законних підстав. Цього разу мова йде про викладача коледжу Ігоря, який безпосередньо зіткнувся з проблемами нового порядку подачі документів через Центри надання адміністративних послуг.

За його словами, можливість звернутися до ЦНАПу існує, однак на практиці вона, як правило, є недоступною.

«Нам кажуть: все робіть через ЦНАП, записуйтесь в електронну чергу. Але ця електронна черга майже ніколи не працює. Світла немає — система «лежить». Світло з’являється — місць вже немає. Якесь замкнуте коло виходить», — розповідає Ігор.

Чоловік наголошує, що не ухиляється від виконання своїх обов’язків — ані трудових, ані громадянських. Водночас спроби подати документи перетворюються на справжнє випробування.

«Прийти особисто — теж не вихід. По-перше, страшно. Ми всі бачимо, що відбувається під час спілкування з ТЦК. По-друге, навіть у ЦНАПі — черги по 8–10 годин. Це фізично нестерпно, особливо коли ти працюєш і не можеш просто випасти з роботи на цілий день», — каже він.

За словами викладача, в результаті людина опиняється в замкненому колі: електронний сервіс не працює стабільно, фізичний доступ — небезпечний або практично недосяжний.

«Я не роблю нічого поза законом. Я просто хочу подати документи і отримати відповідь. Але зараз відчуття таке, ніби система створена для того, щоб ти нею не скористався Ти працюєш, вчиш молодь, але сам перебуваєш у повній невизначеності та напруженні. І ніхто не може сказати, коли це закінчиться», — зазначає він.

Отже, нинішній порядок оформлення відстрочок фактично не забезпечує реалізацію законних прав громадян, залишає їх у стані правової та психологічної невизначеності, а також створює умови для тиску з боку територіальних центрів комплектування. Ця ситуація вимагає чіткого встановлення строків розгляду документів, прозорих процедур подачі та реального, а не обіцяного продовження відстрочок. Україна має бути дійсно правовою державою.