Третій рік поспіль освітяни починають навчальний рік під виття сирен і звуки вибухів. Новоспечені студенти прагнуть сісти за парти, однак безпекові умови не завжди дозволяють університетам організувати навчання офлайн.
Користуючись автономією, виші організують навчальний процес, виходячи з потреб і можливостей. Однак питання оптимальності формату залишається дискусійним. З одного боку, йдеться про офлайн, оскільки за умов вимкнення електрики, багато студентів не зможуть приєднатися до онлайнової пари. З іншого, педалюється онлайн, оскільки постійне переривання занять тривогами зводить нанівець намагання викладача дати хоч мінімальний обсяг знань в аудиторії.
Поки освітяни переймаються організаційними питаннями, молодь радіє зустрічам з одногрупниками і прагне зануритися у студентське життя.
Чого очікують студенти від навчання цьогоріч і як сприймають свято першого дзвоника у вишах? Ми поспілкувалися з дівчатами і хлопцями, які навчаються в національному університету “Дніпровська політехніка” на спеціальності “Журналістика” і попросили їх поділитися своїми враженнями від сьогоднішнього дня.
Евеліна, перший курс. Свято першого дзвоника у виші – це зовсім інший масштаб. Тут багато корпусів, багато студентів. Класна ярмарка можливостей, яка була мені в новинку. Взагалі дуже багато нового. Ти губишся, куди бігти, з ким знайомитися, яку територію освоювати першою. Разом з тим, це захоплюючий процес.
Від навчання я очікую багато нових можливостей, цікавих івентів, в яких я буду брати участь. І головне, я сподіваюся, що все буду встигати.
Данило, перший курс. Моя перша думка – треба негайно прокидатися, купувати квиток, їхати з Павлограда до Дніпра, топати до університету. Там знайти свою групу, познайомитися з усіма і гарно провести час.
На шкільних святах був такий вайп, як то кажуть на молодіжному сленгу, коли всі стоять виструнчено на лінійці, вдягнуті в одноманітні костюмчики, краватки… В студентстві все набагато демократичніше, є вільний стиль в одязі і поведінці. І загалом, інше ставлення до урочистостей, які нині інакше сприймаються в умовах повномасштабної війни.
Враховуючи той факт, що я працюю за спеціальністю вже два роки, хотілося б отримати диплом бакалавра, підтвердити знання, які я здобув під час роботи, а також поділитися тими здобутками, які я вже маю.
Таїсія, перший курс. Я прокинулася з думкою, що поїду до університету, здобуду нові враження і познайомлюся з новими людьми. Свято першого дзвоника в університеті набагато масштабніше, ніж у школі. Я вже познайомилася з багатьма викладачами, всі сподобалися. Думаю, що все у мене буде гаразд.
Ангеліна, перший курс. Прокинулася у гуртожитку і зрозуміла, що це нове життя. Під час карантину і війни я звикла до спокійного одноманітного життя, коли знаєш, що буде завтра. Тепер почався новий етап, що супроводжується і страхом, і натхненням водночас.
Була вражена програмою посвяти в студенти. Було видно, що в університеті всі захоплені своєю справою. Це вже не шкільне аматорство. Гурт, який виступав, – це професійні музиканти, вони живуть тим, що роблять.
Назар, 3 курс. Першою думкою було “треба їхати до університету, познайомитися із першокурсниками, захопити їх навчанням, змусити полюбити спеціальність і досягти у ній великих висот”.
Олександра, 3 курс. Сьогодні я прокинулася з думкою: Ого, вже третій курс! Знову до університету і разом з тим на роботу. Сьогодні ще й перша пара! Минуло вже два роки від початку навчання, а озираюся, наче тільки вчора прийшла до університету, з великими очима дивилася на цю журналістику, на викладачів, на одногрупників. Тепер вже третій потік журналістів розпочав навчання. Дивне відчуття, ніби ти старієш.
Сподіваюся, що цьогоріч мої оцінки не погіршаться, а тільки покращаться. Багато предметів для вивчення обирала сама, тож, думаю, буде цікаво.
Євгенія, 3 курс. Я теж зранку подумала, що вже є студенткою третього курсу, хоча наче тільки вчора вступала на перший курс. Приїхала до університету, аби побачити нові обличчя і дізнатися, які вони – нові студенти-журналісти.
Денис, 1 курс. Прокинувся сьогодні з єдиною думкою, сьогодні посвята в студенти, треба збиратися і йти до університету. Тут було велике свято – багато факультетів, спеціальностей, багато чудових хлопців і дівчат. Зовсім інший масштаб, не те, що в камерних умовах школи. Тут така вражаюча архітектура. Мрію сісти у внутрішньому дворику, коли не буде людей, і читати книгу після пар. А загалом, бачу, що в університеті набагато більше можливостей. Тут можна висловлювати свою думку, висвітлювати події так, як ти їх сприймаєш. У мене багато ідей і проєктів, сподіваюся, що в університеті я зможу себе зреалізувати.
Андрій, 1 курс. Прокинувся з хвилюванням з приводу сьогоднішнього дня. Зібрався з силами і поїхав до університету, здобувати омріяну професію. Організація свята тут набагато краща, ніж у школі, де ми мусили стояти на нудних лінійках під сонцем годинами. Було дуже тяжко. А тут все пройшло чудово. Взагалі тут краща атмосфера, сподіваюся, що на мене тут чекає світле майбутнє.
