Орбан, нафта і “дружба” з Москвою: чому Угорщина б’є на сполох через удари України по трубопроводу

На тлі європейської політичної турбулентності черговим подразником стали українські удари по нафтопроводу “Дружба”, що транспортує російську нафту до Центральної Європи. Угорщина та Словаччина заявили про “загрозу енергетичній безпеці”, а прем’єр Віктор Орбан звернувся навіть до президента США Дональда Трампа. Реакція Білого дому була миттєвою і емоційною: “Я дуже злий“, – написав Трамп Орбану, натякаючи, що питання постачання енергоносіїв для свого союзника в регіоні він готовий зробити предметом уваги у переговорах з Володимиром Путіним.

Ця історія розповідає не лише про тимчасові перебої з нафтою, а й про стратегічний вузол, у якому сходяться інтереси Києва, Москви, Будапешта, Брюсселя і Вашингтона.

Українські удари: чому саме “Дружба”

Збройні сили України дедалі частіше застосовують безпілотники проти російської енергетичної інфраструктури. У серпні під удар потрапила і “Дружба” – трубопровід, що постачає російську нафту через Україну до Угорщини, Словаччини та інших країн.

Операцію здійснили Сили безпілотних систем ЗСУ під командуванням Роберта Бровді, відомого під позивним “Мадяр”. Символізм очевидний: Бровді, етнічний угорець, оприлюднив заяву про другий удар угорським гаслом “Ruszkik haza!” (“Росіяни – додому!”) – історичним закликом угорських повстанців 1956 року проти радянських військ.

Для Києва такі удари – частина ширшої стратегії. Знищуючи або принаймні підриваючи нафтогазові маршрути, якими Москва заробляє валюту та утримує союзників у ЄС, Україна намагається зменшити ресурсну базу російської війни.

Реакція Будапешта: від “дружби” до звинувачень

Орбан відреагував різко: “Ми допомагаємо Україні електрикою та пальним, а вони бомблять трубопровід, що постачає нас. Це дуже недружній крок”. Уряд Угорщини звинуватив Київ у “прямій загрозі енергетичній безпеці” й разом зі Словаччиною надіслав листа до Брюсселя з вимогою втрутитися.

Глава МЗС Петер Сійярто виступив ще різкіше: “Брюссель має зрозуміти – вони Європейська комісія, а не Українська”.

Така риторика віддзеркалює подвійність угорської політики: з одного боку – формальна підтримка України на рівні європейських інституцій, з іншого – постійний захист власних економічних інтересів у зв’язках із Москвою.

Російський дисконт: як працює “знижка для Орбана”

Щоб зрозуміти, чому Віктор Орбан так нервово реагує на будь-які проблеми з нафтопроводом “Дружба”, потрібно пояснити просту річ: Угорщина майже два роки користувалася унікальною знижкою на російську нафту.

Чому з’явилася знижка? Після повномасштабного вторгнення Росії ЄС запровадив ембарго на морські поставки російської нафти. Але для кількох країн, що не мають виходу до моря (зокрема Угорщини та Словаччини), зробили виняток: вони могли продовжувати отримувати сировину трубопроводом. Москва, зацікавлена зберегти бодай якісь ринки, давала їм нафту дешевше, ніж усім іншим.

Який був масштаб вигоди? За оцінками експертів, ціна для Угорщини була на 20% нижчою від світової. На практиці це означало різницю в $5–30 за кожен барель. Якщо врахувати, що країна отримувала сотні тисяч тонн нафти щомісяця, різниця виливалася в сотні мільйонів доларів на рік.

Хто від цього вигравав? Держава, адже бюджет наповнювався через спеціальний “податок на надприбутки” енергетичного гіганта MOL. Компанія MOL заробляла рекордні прибутки, купуючи дешевше і продаючи за європейськими цінами. Орбан і його партія використовували дешевше пальне як політичний аргумент: мовляв, завдяки уряду бензин для угорців не такий дорогий, як у сусідів.

Чому Київ вирішив втрутитися? Україна почала обмежувати транзит російської нафти, зокрема для компанії “Лукойл”. Це різко зменшило вигоду Будапешта. Адже довелося шукати нових постачальників, а це – дорожче.

“Санкції України проти “Лукойлу” – це удар по тіньових доходах орбанівського бізнес-кола”, – пояснює експерт київського Центру “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар.

Тиск зсередини та ззовні

Але ситуація змінюється. Україна почала блокувати транзит “Лукойлу”, змушуючи Будапешт платити більше через посередників або шукати альтернативні маршрути, зокрема хорватський нафтопровід.

Усередині країни Орбан стикається зі зростанням невдоволення — інфляція торік сягнула 17,5%, а нова політична сила його колишнього соратника Петера Мадяра відбирає голоси. За опитуваннями, підтримка Фідес скоротилася до 43%, тоді як партія ТІSZА вже має 32% і може стати серйозним викликом на виборах 2026 року.

Зовнішній фон також несприятливий: ЄС дедалі менше співчуває угорським скаргам. Один із дипломатів прямо заявив: “Вони мали достатньо часу, щоб адаптуватися. Це питання свободи. Це “Hungary First””.

США та фактор Трампа

Новим чинником стала реакція Дональда Трампа. Його емоційне “Я дуже злий” після листа Орбана показує: Угорщина має прямий канал впливу на Білий дім.

І хоча публічно енергетичний аспект не став головною темою переговорів на Алясці, неофіційні сигнали свідчать: питання постачання нафти до Центральної Європи обговорювалося. Це означає, що США можуть використати українські атаки на трубопровід як аргумент у діалозі з Москвою чи Брюсселем. Для Києва ж ризик полягає в тому, що Вашингтон може спробувати обмежити подальші удари задля “заспокоєння” Будапешта, що поставить Україну у складну дипломатичну ситуацію.

Історія трубопроводу “Дружба”

Нафтопровід “Дружба” був побудований у 1960-х роках як флагманський інфраструктурний проєкт Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Його задумали як символ “єдності соціалістичних країн” та одночасно як спосіб забезпечити Центральну Європу радянською нафтою.

Магістраль починається в Самарі, далі розгалужується на дві гілки: північну (через Білорусь і Польщу до Німеччини) та південну (через Україну до Словаччини, Чехії та Угорщини). Для Угорщини ця труба стала головним джерелом нафти ще з радянських часів – понад 60% імпорту й досі надходить саме через неї.

У часи Холодної війни “Дружба” гарантувала радянському блоку економічну інтеграцію. Після 1991 року вона перетворилася на стратегічний виклик для нових незалежних держав: з одного боку, трубопровід забезпечував стабільні постачання, з іншого – залишав їх у зоні впливу Москви.

Спроби зменшити залежність

Угорщина та інші держави регіону намагалися диверсифікувати імпорт ще з 1990-х років. Найважливішою альтернативою стала гілка Adria pipeline, що з’єднує хорватський порт Омішаль на острові Крк з угорською мережею. Це дозволяє технічно замінити “Дружбу” постачаннями з Близького Сходу чи Африки. Однак на практиці цей маршрут ніколи повністю не витіснив російську нафту через цінові та політичні фактори.

Саме тому будь-які дискусії про обмеження російських енергоносіїв неминуче впираються в питання: чи готова Угорщина реально перевести свій імпорт на альтернативні джерела, чи й далі зберігатиме залежність від “Дружби” як важіль у переговорах з Брюсселем.

Угорщина як енергетичний важіль у ЄС

Окрім внутрішньополітичних чинників, Орбан використовує енергетичну залежність своєї країни від “Дружби” як дипломатичний важіль. Фактично Будапешт може стримувати будь-які ініціативи Брюсселя щодо скорочення російських поставок для Центральної Європи. Це не лише питання нафти, а символ здатності окремої держави формувати умови енергетичної політики ЄС.

Таке становище створює подвійний виклик для Києва: удари по трубопроводу, які послаблюють Москву, одночасно підкреслюють уразливість союзників України. Орбан може використати будь-які перебої для того, щоб вимагати компенсаторні заходи або тиснути на Брюссель і Вашингтон з метою захисту своїх інтересів.

Тож енергетика в Центральній Європі давно перестала бути лише економічним ресурсом: вона стала інструментом політичного маневру, де на кожен крок Києва і Москви реагує не лише регіон, а й ключові західні столиці.

Європейський енергетичний баланс: останній бастіон Орбана

Для Європейського Союзу “Дружба” давно перетворилася радше на символ минулої епохи, ніж на реальну енергетичну опору. Після 2022 року більшість держав ЄС згорнули імпорт російської нафти морем, а згодом і сухопутними маршрутами. Польща й Німеччина відмовилися від поставок через північну гілку “Дружби”, балтійські країни повністю розірвали контракти, а хорватський нафтопровід Adria pipeline став альтернативним маршрутом для постачання нафти до Центральної Європи. Паралельно хорватський LNG-термінал на острові Крк забезпечує регіон зрідженим газом, зменшуючи залежність від Москви. Водночас Угорщина залишилась майже єдиною країною, яка зберегла критичну залежність від російської нафти, використовуючи цю особливість як інструмент політичного торгу в Брюсселі. Така асиметрія робить Будапешт «останнім бастіоном» енергетичної прив’язаності до Москви й дає Орбану додатковий аргумент у внутрішньоєвропейських дебатах.

Енергетична “дружба” як пастка

Історія з ударами по “Дружбі” виходить далеко за межі суто технічних питань постачання нафти. Вона оголила: вразливість Орбана, який опинився між Москвою, Брюсселем і власним електоратом; стратегію України, що поступово перекриває Москві канали заробітку й водночас тисне на союзників Кремля; нову невизначеність із боку США, де особисті симпатії Трампа можуть переважити колективну позицію Заходу.

Зрештою, сам нафтопровід символічно виправдовує свою назву. “Дружба” давно перетворилася з радянського символу братерства на вузол суперечностей і конфліктів, де нафта стала не лише товаром, а й інструментом політики.