Перемога Петера Мадяра на парламентських виборах в Угорщині стала однією з найрезонансніших політичних подій у Європі останніх років. Після 16 років домінування Віктора Орбана його система влади зазнала не просто поразки, а демонстративного краху – із втратою конституційної більшості та контролю над ключовими інституціями. Вибори 12 квітня вийшли далеко за межі внутрішньої політики Угорщини. Вони зачепили баланс сил у ЄС, трансатлантичні відносини і навіть контури підтримки України.
Як повідомляє незалежне угорське медіа 444.hu (Будапешт), під час пресконференції Мадяр заявив, що Угорщина не братиме участі в кредиті для України на €90 млрд, і він вважає, що це питання було вирішеним ще за уряду Орбана.
Кінець “ілюзії стабільності”: що означає поразка Орбана
Результат виборів – близько 138 мандатів для партії “Тиса” проти 55 у “Фідес” – означає, що уряд буде змінено і в Будапешті почнеться системна трансформація. Дві третини парламенту відкривають перед новою владою інструменти, які раніше були монополією Орбана. Йдеться про зміни у конституції, реформу судової системи, закриття політично контрольованих медіаструктур та перегляд правил виборчої конкуренції.
Протягом років Брюссель звинувачував уряд Орбана у демонтажі демократичних інститутів і створенні моделі “неліберальної демократії”. Вибори 2026 року стали, по суті, референдумом щодо цієї моделі і завершилися її відхиленням.
Вирішальну роль у результаті виборів відіграли не лише ідеологічні розбіжності, а насамперед сукупність соціально-економічних чинників. Тривала економічна стагнація, накопичені звинувачення у корупції та поступове виснаження суспільства від надмірної концентрації влади створили запит на зміну політичної моделі.
“Угорщина обрала Європу”: реакція ЄС
Реакція європейських лідерів була миттєвою і майже одностайною. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн сформулювала це максимально чітко: “Угорщина обрала Європу”.
Президент Франції Еммануель Макрон наголосив на “відданості угорців європейським цінностям”, а канцлер Німеччини Фрідріх Мерц закликав до “об’єднаної Європи”.
Особливо показовою була реакція прем’єра Польщі Дональда Туска, який фактично оголосив символічне відновлення осі Варшава–Будапешт у новому форматі — без проросійського компонента.
Ця хвиля підтримки засвідчує кілька важливих явищ:
- глибоке роздратування політикою Орбана в європейських інституціях,
- очікування швидкого “повернення Угорщини” до спільної політики ЄС,
- сприйняття виборів як геополітичного перелому, а не лише внутрішньої події
Фактично ЄС публічно інвестує політичний капітал у нового лідера і робить ще до того, як той сформує повноцінну політику.
Український вимір: обережний оптимізм
Для України зміна влади в Будапешті має стратегічне значення. За часів Орбана Угорщина блокувала або затягувала рішення ЄС щодо допомоги Києву, використовувала право вето як інструмент політичного тиску і відверто підтримувала особливі канали комунікації з Москвою, про що свідчать останні витоки інформації з телефонних розмов Орбана з Лавровим.
Президент Володимир Зеленський вже заявив про готовність до “конструктивної співпраці”. Однак позиція Мадяра наразі залишається обережною: під час кампанії він уникав чітких зобов’язань щодо масштабів підтримки України, санкційної політики проти Росії та перегляду попередніх угорських вето.
А це означає, що швидкого розвороту може й не відбутися. Водночас сам факт зникнення системного блокуючого гравця в ЄС уже змінює переговорну динаміку.
Фактор США: поразка союзника Трампа
Поразка Орбана має також виразний трансатлантичний вимір. Він був одним із ключових європейських союзників Дональда Трампа та ідеологічним орієнтиром для руху MAGA.
Показово, що віцепрезидент Джей Ді Венс відкрито підтримував Орбана під час кампанії, а американські республіканські політики розглядали Угорщину як “модель” альтернативної демократії. Виборчий результат став ударом по цій моделі і сигналом, що навіть стабільні авторитарно-популістські системи в Європі не є незмінними.
Водночас відсутність оперативної реакції з боку Вашингтона підкреслює делікатність ситуації: США опинилися між внутрішньополітичними симпатіями та стратегічними інтересами.
“Темна конячка” при владі: ким є Петер Мадяр
Попри масштаб перемоги, сам Мадяр залишається фігурою з високим рівнем невизначеності. Його політичний профіль має кілька суперечливих рис: він позиціонує себе як проєвропейський реформатор, але водночас уникає чітких позицій щодо чутливих тем (ЛГБТ+, зовнішня політика), апелює до широкого електорату, а не до чіткої ідеології.
Це створює парадокс: Європа сприймає його як символ повернення до цінностей, тоді як його власна політика ще не до кінця сформульована.
Його заплановані перші кроки – візити до Польщі, Австрії та Брюсселя – свідчать про пріоритет відновлення зовнішньополітичних зв’язків, зокрема розблокування фінансування ЄС.
“Ера Орбана” завершилась чи лише змінила форму?
Попри переконливу поразку, політична спадщина Орбана вочевидь не зникне автоматично, адже його система глибоко інтегрована в державні інституції, має соціальну базу (понад третина виборців), включає мережу лояльних еліт у медіа, бізнесі та адміністрації. Це означає, що нова влада зіткнеться не лише з реформами, а й із опором – інституційним і політичним.
Ключове питання найближчих років може бути сформульовано так: чи зможе Мадяр трансформувати перемогу в стійку політичну модель, а не лише в демонтаж попередньої.
Європа після Угорщини
Ці вибори мають значення і для майбутнього ЄС загалом. Вони демонструють межі популістських режимів у межах ЄС, ефективність (хоч і повільну) інституційного тиску Брюсселя та запит суспільств на повернення до передбачуваності і кооперації.
Водночас це не означає автоматичного занепаду правих популістських партій в Європі
Тож вибори в Угорщині – це не просто зміна влади, а момент перегляду політичної траєкторії країни і водночас тест для Європи.
З одного боку, вони відкривають можливість відновлення єдності ЄС і посилення підтримки України. З іншого – залишають багато невизначеностей щодо реальної політики нового уряду.
Головне, що стало очевидним: навіть найдовші політичні цикли в Європі не є незворотними. І саме це робить угорський кейс важливим не лише для Будапешта, а й для всього континенту.
Вразливість режиму: чому Орбан програв і чому не чинив спротиву
Один із найбільш показових моментів цих виборів – не сам результат, а поведінка Віктора Орбана після оголошення підсумків. Попри багаторічну концентрацію влади, він швидко визнав поразку і не намагався втриматися за рахунок силових або процедурних сценаріїв. Як зауважує Меттью Сассекс у колонці для The Conversation, саме ця поступливість стала одним із найбільш несподіваних аспектів виборів.
Такий розвиток подій виглядає менш очевидним, якщо врахувати масштаб антиурядових настроїв. Спроба делегітимізувати результат або затягнути передачу влади могла спровокувати масові протести за сценарієм “кольорових революцій”, які Європа вже спостерігала, зокрема під час Помаранчевої революції чи Революції гідності. У випадку Угорщини це не виключало б і силового загострення, чого, очевидно, намагалися уникнути як усередині країни, так і в ЄС.
Водночас сама поразка Орбана не була випадковою. За спостереженням Сассекса, його модель влади – “м’який авторитаризм” – містила внутрішню суперечність: поєднання контролю над інституціями з формальним збереженням виборчої конкуренції.
З одного боку, система включала ключові елементи автократичного управління: перекроювання виборчих округів на користь влади концентрацію медіаресурсів у лояльних структурах, перерозподіл державних ресурсів на користь політичних союзників
З іншого — вона не була повністю закритою. Альтернативні голоси зберігалися, а виборці мали обмежений, але реальний вибір. Саме це, за логікою автора, і стало вирішальним фактором: коли така можливість існує, суспільство з часом використовує її для зміни влади.
Кампанія Петер Мадяра, який сам походить із системи Орбана, лише підсилила цей ефект, нейтралізувавши частину інституційних переваг чинної влади.
У ширшій перспективі, як підсумовує Сассекс, це демонструє межі гібридних режимів: навіть контрольована демократія не гарантує політичної незмінності, якщо влада не здатна запропонувати переконливу соціально-економічну перспективу.
Після перемоги: чому демонтаж системи лише половина рішення
Як зауважує Мацей Кісіловський, перемога Петера Мадяра і його партії Tиса доводить, що навіть глибоко вкорінені неліберальні режими можна змінити через вибори. Але це лише інституційний рівень трансформації. Значно складнішим є інший – суспільний.
Йдеться про те, що політична модель Віктора Орбана трималася не тільки на контролі над судами, медіа чи економічними ресурсами. Вона спиралася на стійкий запит частини суспільства – на ідеї, настрої та уявлення, які формували підтримку “неліберальної демократії”.
Протягом років Орбан вибудовував політичну коаліцію не лише адміністративно, а й символічно. Її ключові елементи: відчуття втрати контролю в умовах глобалізації та європейської інтеграції, недовіра до еліт і ліберальних інституцій, страх перед культурними змінами (міграція, права меншин), наратив “обложеної фортеці”, де Угорщина протистоїть зовнішньому тиску – від Брюсселя до “іноземних впливів”.
Ці настрої не зникають разом із поразкою політичного лідера. Вони залишаються частиною суспільної тканини і можуть бути швидко мобілізовані знову.
Пастка для нової влади
Для уряду Маґяра це створює соціополітичну дилему. З одного боку, він має демонтувати інституційну спадщину Орбана – реформувати суди, медіа, відновити баланс влади. З іншого – надто різкі або символічно “елітні” кроки можуть відштовхнути тих виборців, які вже схильні до неліберальних наративів.
Інакше кажучи, існує ризик, що реформи будуть сприйняті як реванш, а не як відновлення правил. Якщо частина суспільства відчує себе виключеною з нової політичної моделі, то опозиція (оновлений Фідеш або інші сили) отримає шанс швидкого реваншу.
Кісіловський підкреслює, що справжній виклик – не в усуненні Орбана, а в подоланні попиту на ту модель, яку він уособлював. Це означає роботу з глибинними причинами: економічною нерівністю, регіональними дисбалансами, кризою довіри до інституцій, конфліктами ідентичностей.
Без цього будь-які інституційні зміни залишаться крихкими.
