Вінстон Черчилль одного разу описав дипломатію як «мистецтво послати людину до біса так, щоб вона ще й спитала, як туди дістатися». Без сумніву, британський прем’єр зі своїм гострим розумом легко б освоїв Twitter і практикував цифрову дипломатію, передаючи свої меседжі всього у 280 символах — саме такий обсяг має один твіт.
Цифрова дипломатія — це, по суті, використання цифрових інструментів для досягнення дипломатичних цілей. Від Twitter до Facebook, Instagram, Snapchat, YouTube, WhatsApp, Telegram і багатьох інших — перелік платформ з часом зростає.
Практично кожне Міністерство закордонних справ, посол чи світовий лідер використовує одну або кілька з цих платформ для взаємодії з цільовою аудиторією та просування своїх національних дипломатичних інтересів. Згадаємо, що під час пандемії COVID-19 цифрова дипломатія стала життєво важливою для комунікації між країнами та їхніми громадянами за кордоном. У серпні 2021 року, коли таліби захопили владу в Афганістані, міністерства закордонних справ різних країн використовували Twitter та інші платформи для оперативного інформування громадян про евакуаційні можливості.
Сьогодні світ дипломатії перебуває у розпалі цифрової революції. Фактично, вона триває вже понад десять років. Коли Дональд Трамп пише у Twitter для своїх понад 70 мільйонів підписників (наприклад, погрозу на адресу Північної Кореї о 3 ночі), світ це читає. Подобається це людям чи ні — інше питання. Так чи інакше сповіщення працюють і повідомлення вони отримують. Один з найбільш суперечливих способів використання Трампом Twitter — події 6 січня 2021 року. Колишній американський президент через соцмережу закликав своїх прихильників до протесту проти результатів президентських виборів, що згодом призвело до штурму Капітолія. Його твітами поширювалися меседжі про нібито фальсифікацію виборів. Він заохочував своїх прихильників зібратися на «велику демонстрацію», що було розцінено як спроба підбурювання до насильства.
Цифрову дипломатію від початку повномасштабної війни взяв на озброєння й український президент Володимир Зеленський, який почав активно використовувати соціальні мережі для комунікації з міжнародною спільнотою, інформування про ситуацію в країні та мобілізації допомоги. З лютого 2022 року платформи на кшталт Twitter, Telegram і YouTube стали ключовими каналами для отримання інформації та залучення міжнародної підтримки.
Часи, коли дипломатичні повідомлення передавались лише через офіційні канали, провідні медіа та зустрічі в Міністерствах закордонних справ, минули. Так само минула епоха, коли мистецтво дипломатії було винятковим привілеєм урядових дипломатів на формалізованих заходах. Тепер дипломати — це також представники громадянського суспільства, приватних установ та навіть окремі особи, які діють без зайвих бюрократичних обмежень урядів.
Гола дипломатія
У 1931 році французький дипломат Жюль Камбон зауважив: “діяльність преси та неосвіченість суспільства, яке наполягає на тому, щоб йому все повідомляли, не створюють атмосфери, сприятливої для реалізації політичних задумів”. Близько ста років тому в дипломатії домінувала думка, що надмірна відкритість і прозорість можуть заважати ефективному веденню справ. Це сприйняття було природним для того часу. Згодом ідею — що ми, громадськість та преса, не повинні знати правду, — почали сприймати інакше, визнавши, що вона суперечить нашому розумінню відкритого, демократичного суспільства.
Том Флетчер, автор книги “Гола дипломатія”, назвав дипломатію дарвіністською: хто її практикує, має розвиватися, щоб вижити. Це книга – маніфест нової дипломатії у цифрову епоху. Вона презентує нові підходи до міжнародних відносин через м’яку силу. Флетчер вважає цілком природним, що Джеймс Бонд як героїчний агент, що захищає країну від загроз, просуває національні інтереси. Він наполягає на активному застосуванні культурної і спортивної дипломатії. Напівжартома пише про те, що у британському посольстві фотографій Девіда Бекхема, що прикрашають стіни, не може бути занадто багато, якщо вони врівноважені портретами Арістотеля. Чим не баланс між традиційними та сучасними підходами до дипломатії?
Флетчер описує британського посла найближчого майбутнього, але ми маємо розуміти, що це ідеальний портрет сучасного дипломата як такого: лобіст, лідер, комунікатор, піонер, підприємець, активіст, захисник і, найголовніше, він не є кар’єрним дипломатом. Видання Arab News назвало його “антидипломатом”. Не в тому сенсі, що він не бачить жодної цінності в дипломатії, а через його відмову жити згідно із стереотипними очікуваннями від посольської професії.
Дипломатія, на думку Флетчера, надто важлива, щоб залишити її лише дипломатам. Він закликає амбасадорів залучатися до цього процесу та використовувати свою владу. Флетчер закликає до більшої участі громадськості.
У 2015 році Флетчер отримав престижну нагороду Lovie Awards за особливі досягнення у використанні соціальних мереж під час перебування на посаді посла Великобританії в Лівані.
Дипломати озброюються селфі-палками та емотиконом
Селфі-дипломатія — це новітній тренд у дипломатії, де лідери та дипломати використовують популярний формат селфі для зміцнення зв’язків і демонстрації неформальних відносин між країнами. Скажімо, селфі двох дипломатів може символізувати партнерство, дружбу, відкритість та сучасний підхід до міжнародної комунікації. Наскільки ці маніфестації щирі – це вже інше питання. Найголовніше – засвідчити світові задекларовані наміри порозуміння й консенсусу. Селфі-дипломатія безумовно витісняє традиційні фотографії лідерів, які під час заходів офіційно обмінюються рукостисканнями, позуючи для фотографів і операторів. Селфі, у свою чергу, обіцяють більше динаміки та залучення, провокують більший інтерес і надають можливість миттєвого поширення.
Наприклад, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді робить селфі з політичними лідерами під час дипломатичних зустрічей. Так, одного разу біля Храму Неба в Пекіні, він витягнув смартфон та сфотографувався з прем’єром держради КНР Лі Кецяном, змусивши його посміхнутися. Світові ЗМІ назвали це селфі “найбільш впливовим селфі в історії”, адже на ньому представлені впливові політики двох держав, населення яких в загальному підсумку складає 2,5 млрд осіб, тобто більше однієї третини від загальної кількості населення нашої планети.
Емодзі-дипломатія — це відносно новий спосіб комунікації в дипломатії, що використовує емодзі як засіб для передання символічних ідей, емоцій та національних символів у цифровому просторі. Крихітні піктограми можуть ефективно передавати культурні особливості або політичні меседжі в неформальний і зрозумілий спосіб.
Прикладом може бути ініціатива Міністерства закордонних справ Фінляндії у 2015 році, коли було створено серію національних емодзі, включно із символом сауни, який пропонували для включення в Unicode. Це дозволяє країнам використовувати універсальні символи для поширення свого культурного бренду, привертаючи увагу молодшої та активної у цифровому плані аудиторії.
Емодзі-дипломатія допомагає спрощувати складні дипломатичні меседжі, роблячи їх більш доступними для глобальної аудиторії, а також створює нові можливості для культурної дипломатії.
Для українців найвиразніший приклад емодзі-дипломатії надає своїми ребусами Андрій Єрмак.
Технології, що змінюють обличчя дипломатії
Дипломатія завжди була тісно пов’язана з технологіями, оскільки від ефективності комунікації безпосередньо залежать міжнародні відносини. Розвиток технологій — від поштових голубів до телеграфу і нинішніх цифрових платформ — кардинально змінив швидкість і способи, якими країни взаємодіють між собою. Дипломати люблять розповідати, як кілька століть тому від американського посла в Іспанії майже два роки не надходило до Вашингтона жодних відомостей. «Почекаємо ще рік, запропонував Томас Джефферсон (Президент США, 1801-1809 рр.), і, якщо посол так і не нагадає про себе, напишемо йому листа». А коли англійський прем’єр лорд Генрі Пальмерстон вперше отримав телеграму, він сказав: “Все, це кінець дипломатії!”
Цифрова дипломатія: м’яка сила в епоху гібридних конфліктів
Цифрова дипломатія виникла як відповідь на комплексні глобальні зміни, зокрема на перехід від біполярного до багатополярного світу, гібридні війни та конфлікти, і потребу у застосуванні м’якої сили в міжнародних відносинах.
Після закінчення “холодної війни” та розпаду Радянського Союзу, світовий порядок перестав бути біполярним, де домінували лише дві супердержави (США та СРСР). Зараз геополітика характеризується багатополярністю, де безліч держав і недержавних акторів впливають на глобальні процеси. У такому середовищі дипломатія стала більш відкритою та взаємопов’язаною через нові цифрові інструменти, що дозволяють країнам взаємодіяти в реальному часі.
Конфлікти сучасності часто характеризуються використанням гібридних методів, таких як інформаційні війни, кібератаки та пропаганда через цифрові медіа. Традиційні методи дипломатії стали менш ефективними, оскільки сучасні війни ведуться не тільки на полях битв, але й у медійному просторі. Тому цифрові інструменти дозволяють державам протидіяти дезінформації та забезпечувати свої національні інтереси в умовах нових загроз.
М’яка сила, яка полягає в здатності впливати на інших через привабливість своєї культури, ідей та політики, стає все більш важливою для дипломатії. Держави використовують соціальні мережі та цифрові платформи, щоб сформувати позитивний імідж, приваблювати інвесторів, туристів, а також поширювати свої цінності. Цифрова дипломатія допомагає країнам ефективно взаємодіяти з аудиторіями по всьому світу, вчасно реагувати на події та поширювати свої меседжі на глобальному рівні.
Отже, з розширенням дискурсу цифрової дипломатії зростають можливості країн у миротворчості. Будь-хто може долучитися до цього процесу, використовуючи соціальні медіа, онлайн-платформи та технології для підтримки мирних ініціатив. Активісти, громадські організації та навіть окремі особи можуть брати участь у просуванні миру, обмінюючись ідеями та ресурсами через цифрові канали. Країни можуть формувати міжнародні коаліції, залучаючи нові голоси до дискусій про конфлікти та способи їх вирішення. Цифрові інструменти дозволяють не лише поширювати інформацію, але й координувати дії на глобальному рівні. Наприклад, спільні кампанії в соціальних мережах можуть підвищити обізнаність про важливі миротворчі ініціативи, активізуючи міжнародну підтримку. Крім того, цифрова дипломатія відкриває нові канали для діалогу між різними культурами та націями, що дозволяє зменшити напруженість і сприяти взаєморозумінню. Технології також можуть допомогти у створенні платформ для медіації та переговорів, де різні сторони можуть спілкуватися у конструктивному руслі.
Отже, у світі, де інформація стає все більш доступною, кожен може стати агентом змін, використовуючи інструменти цифрової дипломатії для підтримки мирних ініціатив та сприяння вирішенню конфліктів.
