Під час повномасштабної війни свідоцтво про народження стало для багатьох українських дітей основним документом, що засвідчує їхню особу. Особливо це стосується малолітніх, які ще не мають закордонного паспорта. В умовах евакуації, тимчасового переміщення, пошуку безпечного притулку за кордоном — саме цей документ дозволяє перетинати кордон. Але дедалі частіше трапляються випадки, коли дитину не пропускають через пункт пропуску через те, що її свідоцтво заламіноване.
Цей факт сам по собі не виглядає загрозливо. Але коли йдеться про дітей, які разом з матір’ю або іншими родичами залишають небезпечні регіони, втрата можливості виїзду є не формальністю, а реальною перешкодою. Чинне законодавство містить внутрішню суперечність: з одного боку, в умовах воєнного стану дозволяється виїзд за свідоцтвом про народження, з іншого — технічне ламінування розглядається як порушення вимог до документа. У цій пастці опиняються тисячі родин, а проблема набуває системного характеру.
Нормативний документ, який не бачить війни
За стандартами мирного часу, дитина має право виїхати з України лише з біометричним закордонним паспортом. Та війна змінила правила. З 2022 року діє спрощений порядок, який дозволяє дітям перетинати кордон без паспорта, лише за наявності свідоцтва про народження — паперового документа, який в більшості випадків був виданий ще до повномасштабного вторгнення.
Однак на практиці виникає парадокс. Документ, який держава визнає достатнім для ідентифікації дитини, може бути не прийнятий прикордонною службою лише через ламінування — тобто через наявність пластикового покриття, що покликане захистити документ від пошкоджень. У результаті батьки з дитиною можуть бути зняті з автобуса чи літака, змушені ночувати на вокзалі або повертатися до громади, яка вже не є безпечною.
Державна прикордонна служба діє згідно з постановою Кабінету Міністрів №57, яка передбачає подання документів у незміненому вигляді. З формальної точки зору, заламінування розглядається як зміна конструкції документа, що нібито унеможливлює перевірку його автентичності.
Прикордонники можуть мати сумнів у справжності свідоцтва, адже ламінування здатне приховати елементи захисту, штампи або підписи. У таких випадках працівник має право призупинити перетин кордону, перевірити документ детальніше, а іноді — й повністю відмовити у пропуску. Жодне роз’яснення або логіка не діє, якщо у прикордонника немає внутрішнього переконання в достовірності документа. Й дитина залишається ні з чим.
Позиція Мін’юсту
Позиція Міністерства юстиції зазнала еволюції. Якщо ще у 2023 році в Мін’юсті офіційно заявляли, що заламіновані свідоцтва справді викликають підозру, то вже з 2025 року змінили підхід. Відомство визнає такі документи дійсними, аргументуючи це тим, що послугу ламінування раніше офіційно надавали самі працівники РАЦСів. Сьогодні вона доступна в ЦНАПах — тобто в межах легального механізму.
Однак ця позиція не синхронізована з практикою прикордонників. В одному міністерстві визнають свідоцтво, в іншому — сумніваються в його чинності. Це створює правову невизначеність, у якій кожен конкретний випадок перетворюється на лотерею. І програє в ній завжди дитина.
Цифрова недосяжність
Ще одним парадоксом є електронне свідоцтво про народження, яке доступне в додатку «Дія». Це цифрове рішення, що має потенціал вирішити паперову проблему, на сьогодні не має юридичної сили для перетину кордону. Законодавство не встигає за технологіями. І хоча цифрова версія визнається в межах України, за межами вона — просто картинка.
Таким чином, навіть батьки, які заздалегідь підготувалися, мають цифрове підтвердження особи дитини, все одно змушені триматися за паперове свідоцтво — іноді єдине, що залишилось після евакуації.
Для дітей, які стали жертвами війни, втрата або неприйнятність документа є загрозою життю, здоров’ю, доступу до медицини, навчання, безпеки. Багато з них були евакуйовані з окупованих територій, із зони активних бойових дій. У деяких випадках свідоцтво про народження — єдиний документ, що лишився після обстрілу будинку або втечі з палаючого села.
Заблокований виїзд через формальність — це додатковий тиск на дітей, які й так пережили травму. Це примусове повернення у небезпеку. І це — системна проблема, яку не вирішує жодне «виняткове» втручання.
Що робити батькам
У разі, якщо дитяче свідоцтво заламіноване, батьки опиняються перед необхідністю екстрених рішень. Найпростіший варіант — замовити дублікат. Його можна отримати у відділі ДРАЦС або через ЦНАП, зазвичай протягом кількох днів. Та у воєнний час черги, закриті офіси або відсутність доступу до реєстру можуть зробити цей шлях складним.
Інший варіант — нотаріально завірена копія. Це допоміжний інструмент, який не гарантує успішного перетину, але іноді зменшує ризик відмови.
Нарешті, деякі батьки вдаються до самостійного розламінування документа. Це ризикований процес, що може зіпсувати документ остаточно. У спеціалізованих сервісах послуга коштує близько 300 гривень, але вимагає часу і наявності оригіналу, якого іноді вже немає.
Як має діяти держава
Очевидно, що відповідальність не повинна лежати лише на плечах батьків. Держава має або офіційно дозволити використання заламінованих документів на підставі роз’яснення Кабміну, або оперативно ухвалити рішення про повноцінне визнання цифрових свідоцтв з «Дії» для виїзду дитини.
Також важливо узгодити позиції ДПСУ та Мін’юсту, створити єдину інструкцію, яка не залишає простору для довільного тлумачення. Адже у спірних ситуаціях дитина — не об’єкт перевірки, а суб’єкт права на безпеку.
Здавалося б, питання — формальне, але за заламінованим шматком паперу стоять долі дітей, які тікають від війни. І допоки держава не усуне юридичну суперечність між нормативами, інструкціями та реальністю, саме діти залишатимуться заручниками бюрократії. В епоху цифровізації, евакуацій і масової міграції, документ не повинен бути кайданами, а має бути ключем до порятунку.
