Патріот у теорії, фігурант на практиці: як Павло Барбул просуває ідеї оборонного експорту під час війни і що йому інкримінують

Питання експорту оборонної продукції в умовах повномасштабної війни викликає в українському суспільстві гострі суперечки. Воно постає як моральна, політична та економічна дилема. Багато громадян емоційно реагують на будь-яку згадку про продаж зброї за кордон, тоді як українська армія щодня потребує техніки, боєприпасів і модернізації. Проте, як зазначає експерт з питань військово-технічного співробітництва, ексдиректор ДП “Спецтехноекспорт”, співзасновник компанії “АДАМ Корп”, і водночас фігурант антикорупційних розслідувань з боку Bihus.info, НАБУ та САП Павло Барбул, це є не актом зради чи нехтування армією, а інструментом виживання оборонно-промислового комплексу, збереження критичних компетенцій і довгостроковий внесок у національну безпеку.

Павло Барбул вважає помилковим поширене уявлення, нібито експорт зброї з України був повністю заборонений з 2014 року. Він наголошує, що насправді заборона стосувалася виключно військово-технічної співпраці з РФ. Це обмеження було введено Указом Президента №691/2014, яким було введено в дію рішення РНБО про припинення будь-якої взаємодії у сфері ВТС із державою-агресором.

Барбул пояснює, що ці обмеження призвели до значних труднощів у виконанні контрактів з третіми країнами. Так, наприклад, індійські проєкти постраждали через неможливість постачання комплектуючих через російську територію. Зокрема, газотурбінні двигуни виробництва “Зоря-Машпроект” мали встановлюватися на кораблі, які будувалися в РФ на замовлення Індії, а постачання до Росії було заблоковано. Аналогічна ситуація виникла з електронікою до літаків Су-30МКІ.

Українські підприємства зуміли адаптувати логістику і згодом постачати компоненти безпосередньо до індійських виробників, що дозволило завершити контракти. Отже, експорт з 2014 року не припинявся, а був змінений: адаптувались маршрути, структура продукції, і самі країни-партнери. На думку експерта, українська оборонна промисловість довела здатність до трансформації навіть у кризових умовах.

Павло Барбул нагадує, що до початку війни на Донбасі Україна входила до першої десятки світових експортерів озброєнь. За даними SIPRI, у 2012–2013 роках Україна стабільно займала 4–5 місце у світі. Основу експортних позицій складали танки й бронетехніка (Т-72, Т-84), авіаційна техніка (Л-39, Су-25, Ан-32), корабельні та авіадвигуни (від “Мотор Січ” і “Зоря-Машпроект”), засоби ППО, протитанкові системи, високоточна оптика й електроніка. Експорт становив до 90% діяльності державних спецекспортерів, тоді як внутрішній ринок був майже відсутній через офіційний статус України як «позаблокової» держави.

За словами Барбула, після 2014 року пріоритети різко змістилися. Уся увага та ресурси почали спрямовуватись на потреби Збройних Сил України. Деякі підприємства, повністю переорієнтувались на внутрішній ринок, інші — опинилися в скрутному становищі, бо спеціалізувалися на виробах, які не використовуються в Україні: наприклад, комплектуючі для підводних човнів або кораблів далекого плавання.

Однак експерт наголошує: механізм експортних дозволів ніколи не зникав. Згідно з Законом “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання”, експорт здійснюється лише після погодження з низкою державних органів: Міноборони, ГУР МО, СБУ, МЗС, Службою зовнішньої розвідки та Держслужбою експортного контролю. Лише після повного погодження остання має право видати дозвіл.

Барбул підкреслює, що сьогодні оборонні підприємства мають на складах продукцію, яка не використовується ЗСУ не тому, що вона “зайва”, а тому що вона технічно або тактично не підходить для потреб української армії. Йдеться, наприклад, про вузли до підводних човнів, компоненти корабельних систем, деталі до радянських літаків, модернізовані радари та електроніку, несумісну з українськими стандартами управління вогнем. На його думку, така продукція має бути експортована — на умовах прозорості, погодження та за дозволом компетентних органів. Це дозволить не лише зберегти, а й підсилити оборонно-промислову галузь, адже експорт означає:

– робочі місця для фахівців;
– надходження валюти;
– податки до бюджету;
– інвестиції в розробки, необхідні ЗСУ;
– збереження технологічної бази.

Експерт звертає увагу на те, що нині влада часто уникає обговорення теми експорту через побоювання публічного осуду. У суспільстві ще панує ірраціональне уявлення, ніби будь-який продаж озброєння під час війни є зрадою. Експерт наполягає, що це — результат інформаційного вакууму. Потрібно чітко пояснювати: експортується лише те, що не придбається державою і що не може бути використано на фронті. Це не альтернатива допомозі армії, а паралельний шлях підтримки оборонної економіки.

Павло Барбул вважає, що Україні потрібна нова модель комунікації щодо експорту військової продукції. Це має бути не табуйована, а усвідомлена частина економічної стратегії. Держава повинна забезпечити:

– прозорість і контроль;
– зрозумілу публічну позицію: що продається і чому;
– пояснення, як експорт підсилює оборону, а не шкодить їй.

Оборонна промисловість, як зазначає експерт, — це не лише заводи. Це технології, інженерні школи, компетенції, які не можна втратити, бо вони становлять частину незалежності. Він вважає критично важливим змінити логіку ухвалення рішень. Якщо орган державної влади блокує експорт конкретної продукції, він має запропонувати її викуп або використання у внутрішньому виробництві. Інакше підприємство потрапляє в безвихідь: продукцію не можна продати, на складах вона накопичується, обігових коштів немає, роботу зупинено. Барбул вважає, що це є шляхом до занепаду і пропонує:

– запровадити обов’язок для державних органів, які блокують експорт, пропонувати бюджетну альтернативу;
– створити механізм апеляції на рішення міжвідомчих комісій;
– забезпечити прогнозованість державного замовлення;
– поставити інституційний інтерес вище за політичні побоювання.

Барбул підкреслює, що оборонний експорт — це не акт зради, а інструмент стратегічного виживання. Якщо держава не готова викуповувати продукцію, яку не використовує, підприємство має право реалізовувати її за межами країни. Це справедливо, економічно обґрунтовано і критично необхідно для збереження та розвитку галузі.

Водночас ГО “Інститут геополітичного виміру” повідомляє, що НАБУ та САП розкрили масштабну корупційну схему в оборонно-промисловому секторі, внаслідок якої державі завдано збитків на суму понад 107 мільйонів гривень. За даними слідства, до організації схеми причетний Павло Барбул. Йому закидають, що разом з іншими особами він налагодив механізм незаконного виведення коштів із підприємств оборонного комплексу, зокрема ДАХК “Артем” і ДП “Авіакон”.

Згідно з повідомленням, ключовим елементом схеми була фіктивна агентська угода між “Спецтехноекспортом” та іноземною компанією Vakur s.r.o. Угода передбачала перерахування коштів за начебто надані послуги, проте підписані акти містили неправдиві відомості, а самі кошти виводилися в готівку й привласнювались.

Загальна сума шкоди, за підрахунками слідчих, становить понад 3,78 млн євро, що еквівалентно більш як 107 млн гривень. У межах кримінального провадження про підозру було повідомлено:

– Павлу Барбулу, колишньому директору “Спецтехноекспорту”;
– Антону Вороніну, колишньому заступнику;
– Віктору Маркелову;
– Олексію Барбулу;
– Євгену Сінгаєвському.

Щодо Євгена Сінгаєвського Вищий антикорупційний суд обрав запобіжний захід у вигляді застави 4 млн гривень і встановив додаткові обмеження — зокрема, заборону контактувати з іншими фігурантами справи, обов’язок здати закордонні паспорти та інші зобов’язання.

Решта підозрюваних — Барбул, Воронін і Маркелов — були заочно взяті під варту. Апеляційна палата ВАКС залишила відповідні ухвали в силі. Усі троє оголошені в міжнародний розшук. Зазначається, що судові рішення про запобіжні заходи засекречені.

Це вже не перший кримінальний епізод, пов’язаний з Павлом Барбулом. Раніше він проходив обвинуваченим у справі про розтрату ще 55,5 мільйона гривень. У лютому 2021 року цю справу було передано до суду для розгляду по суті.