Пенсійна система в кризі, а урядові рішення лише поглиблюють проблеми: Цимбалюк і Павловський

Питання пенсійного забезпечення завжди було чутливим і гострим для українського суспільства, адже для значної частини громадян пенсія є єдиним стабільним джерелом доходу. У період війни, економічної нестабільності та високої інфляції значення вчасних і справедливих пенсійних виплат лише зростає, оскільки від цього безпосередньо залежить добробут мільйонів людей похилого віку, які не мають інших засобів для існування. У той час як уряд декларує проведення реформ і розробку нових механізмів соціального захисту, експерти й політики наголошують на численних проблемах та суперечностях, які ставлять під сумнів ефективність цих планів.

Народний депутат України Михайло Цимбалюк вважає, що уряд систематично ігнорує вимогу закону щодо вчасного затвердження бюджету Пенсійного фонду, чим створює додаткові ризики для мільйонів українців. Він зазначає, що йдеться не про рекомендацію, а про обов’язок Кабінету Міністрів, від виконання якого залежить стабільність пенсійних виплат.

У 2025 році бюджет Пенсійного фонду перевищує 800 мільярдів гривень, з яких понад 300 мільярдів — це дотація з державного бюджету, і будь-яке зволікання напряму впливає на своєчасність виплат та індексацій. Цимбалюк наголошує, що в умовах війни та інфляції, яка у 2024 році перевищила 12%, затримки особливо болісно позначаються на пенсіонерах.

Середня пенсія на початку 2025 року становить 5 800 гривень, а мінімальна лише 2 800 гривень, і за таких умов будь-яке зволікання з ухваленням бюджету позбавляє людей елементарної впевненості у завтрашньому дні. Депутат звертає увагу, що без затвердженого бюджету неможливо виконати й рішення судів про перерахунок пенсій військовим пенсіонерам, ліквідаторам аварії на ЧАЕС та іншим категоріям, і це означає, що держава фактично блокує виплати, які вже гарантовані законодавством.

Водночас колишній міністр соціальної політики, експерт Андрій Павловський зазначає, що 10 вересня Кабінетом Міністрів була затверджена програма дій уряду Юлії Свириденко на 2025–2026 роки та подана на розгляд Верховної Ради. Ця програма готувалася поспіхом, не містить нічого нового, є результатом переписування документів попередніх урядів, виглядає занадто декларативною, популістичною і нереалістичною, оскільки не враховує реалій воєнного часу та не має належного фінансово-економічного обґрунтування.

Він наголошує, що серед визначених пріоритетів Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України, яке нині очолює виходець з Мінфіну Денис Улютін, особливе місце займають підтримка ветеранів та соціальний захист. Проте, як вважає Павловський, ці пріоритети ризикують залишитися виключно декларативними, якщо не буде залучено 37,4 мільярда доларів зовнішньої макрофінансової допомоги від міжнародних партнерів на 2026–2027 роки. Програма не містить відповіді на питання, яким чином можна оптимізувати соціальні видатки: аудит обіцяно, але не деталізовано, що створює загрозу скорочення допомоги для найбільш соціально вразливих груп населення.

Експерт зазначає, що замість системних реформ Міністерство соціальної політики концентрується на разових виплатах — продуктових наборах, дровах, «зимовій тисячі», пакунку школяра тощо. Тим часом реальні проблеми залишаються поза увагою: соціальні стандарти фактично заморожені, дефіцит Пенсійного фонду досяг 200 мільярдів гривень, проблеми внутрішньо переміщених осіб не вирішені, а фінансування програм протезування та реабілітації є вкрай недостатнім.

Він звертає увагу на те, що суспільство сприймає обіцяний аудит соціальних виплат не як інструмент відновлення справедливості, а як загрозу скорочення звичайних соціальних виплат, тоді як «спецпільги» для прокурорів чи суддів залишаються недоторканними. Загалом, на думку більшості експертів, реалістичність виконання урядової програми є меншою за 40%.

Окремо Андрій Павловський аналізує розділ «Нова пенсійна система», підкреслюючи, що в ньому немає нічого нового. Павловський зазначає, що обіцяна гарантована соціальна виплата за досягненням пенсійного віку для всіх передбачає базову пенсію у розмірі 30% від мінімальної зарплати після відрахування податків. У 2025 році при мінімальній зарплаті 8 000 гривень така виплата становитиме лише 1 848 гривень, що є менше від нинішньої мінімальної пенсії у 2 361 гривню.

Він звертає увагу й на іншу складову — варіативну пенсію, що залежатиме від обсягу сплаченого єдиного соціального внеску, тобто від кількості накопичених «е-балів». До позитивів можна віднести усунення різниці між розмірами пенсій, призначених у різні роки за однакових показників страхового стажу і заробітної плати. Для осіб, які отримували заробітну плату на рівні середньої або нижчу, нова система забезпечить трохи більший розмір пенсії. Проте для тих, у кого заробітна плата перевищувала середню, розміри пенсій за бальною системою будуть дещо нижчими, а в окремих випадках — істотно меншими, ніж розраховані за чинною формулою.

Експерт критикує ідею трансформації спеціальних пенсій у професійні, наголошуючи, що мова йде не про ліквідацію несправедливості та усунення касти привілейованих пенсіонерів з їхніми надвисокими виплатами, а лише про формальне перейменування їхніх пенсій.

Найбільші застереження Павловський висловлює щодо запровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи. В умовах війни, демографічної та економічної кризи, високої інфляції та можливих значних адміністративних витрат така система без реальних гарантій збереження пенсійних накопичень несе величезні ризики і може призвести до негативних наслідків.

Уряд, на його думку, має врахувати негативний досвід Польщі, Угорщини та Чехії, де другий рівень пенсійного забезпечення впроваджувався у мирний час і за значно сприятливіших економічних умов, але фактично зазнав краху. На сучасному етапі Україні доцільно утриматися від запровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи.

Андрій Павловський наголошує, що серед урядових пріоритетів вказано «належний захист інтересів держави у судових справах з пенсійних питань». Він розцінює це як свідчення того, що захист інтересів простого пенсіонера до пріоритетів не відноситься.

У своїх пропозиціях Павловський закликає уряд до конкретних кроків:

– запровадити однакові правила нарахування пенсій для всіх без винятку, унеможлививши існування привілейованих груп «спецпенсіонерів», які отримують надвисокі виплати за окремими законами;

– усунути диспропорції в системі оплати праці, що мають негативний мультиплікативний ефект і з часом породжують ще більшу нерівність у пенсійному забезпеченні, поглиблюючи соціальну несправедливість;

– скасувати обмеження максимальної бази для нарахування єдиного соціального внеску, а також мінімізувати тіньову зайнятість.

Павловський наголошує, що успішне реформування пенсійної системи можливе лише за умови сталого розвитку економіки та зростання доходів населення. Якщо економіка розвиватиметься, з’явиться можливість для справжніх пенсійних реформ, але якщо економічне зростання відсутнє, країна приречена на подальший занепад і деградацію пенсійного забезпечення.