Питання державної служби в Україні в умовах війни набуло особливої ваги, адже саме від ефективності цієї сфери залежить не лише якість управління країною, а й здатність витримати тривале протистояння з Росією. З одного боку, кількість охочих вступити на державну службу зросла, з іншого – плинність кадрів досягла рекордних рівнів. Це створює враження парадоксу: держава щодня отримує нових службовців, але одночасно втрачає значну частину досвідчених кадрів.
Виникає питання, що саме відбувається з державною службою і як змінюється цей сектор під час війни. Експерти намагаються пояснити, які фактори впливають на кадрову ситуацію, чому зростає інтерес до державної роботи і водночас виникають проблеми з молоддю та ветеранами, а також якими можуть бути шляхи оновлення системи.
Щомісяця до лав державної служби приєднується близько трьох тисяч українців. Це означає, що щодня понад сто новачків починають свій перший робочий день на службі у держави. Втім, для частини з них це не перша каденція, а чергова. Правильніше говорити про сто щоденних нових призначень на державну службу, як свідчить дашборд Національного агентства України з питань державної служби. Такий потік нових кадрів триває щонайменше з початку 2024 року. Для порівняння, у відносно мирному 2021 році на державу працювати влаштовувалося удвічі менше людей — у середньому по 47 осіб на день.
На думку експертів, одним з головних факторів цього процесу стала різка плинність кадрів. Дуже багато службовців тепер звільняються, і кількість тих, хто залишає державні органи, майже дорівнює числу тих, хто приходить. Попит на нових працівників у міністерствах і відомствах не зменшується. Якщо у 2021 році щоквартально державну службу залишали близько двох тисяч осіб, то у 2024–2025 роках — уже дев’ять тисяч. До повномасштабного вторгнення зі служби щоквартально йшло в чотири рази менше людей, ніж приходило нових. Тепер же складається ситуація, коли до державних органів потрапляє більше випадкових людей, які довго не затримуються. Це свідчить і про погіршення умов праці.
Втім, при цьому для певної категорії кандидатів привабливість державної служби у воєнний час все ж зросла. Щоб зрозуміти, чи це зумовлено підвищенням державницьких настроїв серед українців, чи елементарним прагматичним розрахунком, потрібні додаткові соціологічні дослідження. Експертні оцінки вже демонструють кілька чинників зростання інтересу до державної роботи.
Консультантка рекрутингово-консалтингової компанії Pedersen & Partners Катерина Харитонська вважає, що на рішення керівників перейти з приватного сектору у державний впливає кілька мотивів: прагнення здійснити суттєві позитивні зміни для держави і змінити систему зсередини, масштабність завдань, кращі можливості кар’єрного зростання порівняно з приватним сектором, отримання статусу, влади та впливу на процеси, а також рівень доходів, який у деяких структурах уже став конкурентним або навіть перевищує середньоринкові пропозиції.
Харитонська наголошує, що особливо під час війни чимало українців приходять у державний сектор саме через патріотичну мотивацію. За її словами, у воєнний час мотивація трансформувати систему, бажання зберегти державні компанії, щоб вони виконували соціальну функцію, і відчуття власної місії стали базовими факторами для побудови кар’єри на державній службі.
Важливим для кандидатів чинником став і рівень зарплат. Середня заробітна плата всіх категорій працівників державних органів у 2,5 раза перевищує середній показник по економіці. У 2024 році це було 54,4 тисячі гривень проти 21,47 тисячі гривень у середньому по країні. За даними Міністерства фінансів, протягом року середній рівень зарплат державних службовців зріс більш ніж удвічі: від 38,6 тисячі гривень у січні до 79,8 тисячі гривень у грудні.
Міністр фінансів Сергій Марченко публічно заявив у Верховній Раді під час «Години запитань до Уряду», що заробітна плата в митній системі має зрости ще на 46 відсотків. Керівники державних органів центрального рівня вже отримували наприкінці року понад 100 тисяч гривень, а в органах судової влади зарплати в півтора-два рази вищі. На деяких керівних посадах держава під час війни виплачує по 150–200 тисяч гривень щомісяця. При цьому у приватному секторі, особливо у високотехнологічних галузях, рівень винагород залишається вищим, проте питання стабільності тут набагато гостріші.
Харитонська зазначає, що загалом зарплати державних службовців нижчі за приватний сектор, але ситуація змінюється, особливо у частині керівних посад. Це є позитивним явищем, адже завдяки вирівнюванню рівня оплати з’являється можливість залучати висококласних професіоналів, які своєю чергою створюють кращі умови для колективів. Саме тому, коли зарплати керівників державного сектору наближаються до зарплат у бізнесі, відбувається поступова міграція управлінців між секторами.
Водночас залишається невирішеною проблема молоді. Лише 19 відсотків посад у державних органах займають люди молодше 35 років. Частка зменшується: у 2021 році вона була 25 відсотків, у 2024 році — 20,5 відсотка, а тепер — 19. Опитування показують, що молодь не йде на державну службу через токсичну організаційну культуру, невисокі зарплати, політичний вплив на роботу, відсутність дистанційного формату, рутину. Експерти зазначають, що залучення молодих людей завжди було проблемою і залишається нею зараз. Натомість збільшується частка службовців старшого віку: людей від 61 до 70 років у 2021 році було 3 відсотки, а у 2025 році — вже 6 відсотків, тобто кількість фактично подвоїлася. Це сприймається як позитивний знак, адже досвідчені люди під час війни приходять допомогти державі.
Ще однією особливістю є те, що три чверті державних службовців складають жінки. Ця пропорція не змінилася від початку війни: чоловіків було й залишається 24–25 відсотків. Серед новопризначених у першому кварталі 2025 року чоловіків було 2477 із 9548, тобто 26 відсотків.
На державній службі також формується кластер реформаторів. Харитонська пригадує слова одного топ-менеджера, який зазначав, що реформатор завжди проходить кілька етапів: спершу ненависть співробітників, потім — керівництва міністерства, далі — чиновників, а вже потім — конкурентів.
Що стосується ветеранів, то станом на 31 березня 2025 року серед державних службовців працювало лише 2060 ветеранів і ветеранок, тобто 1,3 відсотка. Це дуже мало, враховуючи четвертий рік війни. За перші три місяці 2025 року їхня кількість зросла лише на 84 особи, тобто на 4 відсотки. Попри зусилля профільного агентства, результат виглядає слабким.
Кар’єрний шлях у державному секторі теж викликає дискусії. Існує стереотип, що піднятися до найвищих рівнів практично неможливо, бо конкурси виграють зовнішні кандидати. Проте є приклади, коли внутрішні кандидати у держбанках та природних монополіях перемагали у конкурсах і підвищували ефективність роботи. Частина людей розглядає держслужбу як трамплін у бізнес, адже досвід роботи з державною машиною стає цінним. Але цей шлях має ризики: проти багатьох топів відкриваються справи, союзників у них небагато, а приватні компанії часто насторожено ставляться до тих, хто довго працював у державному секторі. Харитонська радить управлінцям з бізнесу дуже обережно аналізувати можливі ризики та не йти на держслужбу до завершення контракту в приватному секторі.
На залучення кадрів з бізнесу вплинула й реформа корпоративного управління, яка передбачала відкриті конкурси на керівні посади з обов’язковим залученням міжнародних компаній, що займаються пошуком управлінців. Харитонська пояснює, що оплата таких послуг здійснюється або за рахунок грантів донорів, або з бюджету державних установ, адже потреба у висококваліфікованих кадрах під час війни є особливо гострою.
Водночас генеральний директор Lobby X Владислав Грезєв зазначає, що для молоді робота в реформаторських структурах — це школа, де можна здобути унікальні навички, які потім високо цінуються у бізнесі та громадському секторі. Він підкреслює, що це гарна перспектива, хоча якщо молодь працює у більш інертних структурах, то цей досвід варто використовувати для кар’єрного росту саме в державному секторі.
Голова Національного агентства з питань державної служби Наталія Алюшина пояснює, що з третього кварталу 2026 року має бути відновлений конкурс на посади в державній службі й органах місцевого самоврядування. Вона зазначає, що відповідний законопроєкт спрямований на розвиток професійної державної служби й наближення процедур до стандартів ОЕСР. Законопроєкт передбачає створення кадрового резерву, внутрішніх конкурсів, механізмів кар’єрного зростання, а також пріоритет для ветеранів при рівній компетентності. Алюшина вважає, що це забезпечить наповнення системи професійними й доброчесними кадрами.
Незалежні експерти скептично оцінюють поступовість відновлення конкурсів і сумніваються в ефективності нових норм у воєнний час. Вони наголошують, що без рішучіших кроків державна служба ризикує залишатися малопривабливою для молоді й не здатною втримати баланс між високою плинністю та потребою у фахових кадрах.
